«Молюсь, щоб у ТЦК не відмовили»: 56-річна тернополянка вирішила долучитися до ЗСУ

• У Тернополі Христину Довгалюк знають, як багатодітну матір, почесного донора України, патріотку та волонтерку.
• Та днями 56-річна жінка приголомшила новиною – вона вирішила піти на фронт, щоб рятувати поранених військовослужбовців, допомагати ЗСУ.

Попри чималу кількість особистих справ, волонтерство та держслужбу, Христина Довгалюк знайшла годинку для спілкування з журналістами «20 хвилин». Зустрічаємося з нею у парку імені Тараса Шевченка. Вона усміхнена, повна сил, енергії та з нетерпінням очікує 26 червня, аби отримати остаточну відповідь від ТЦК.

Під час розмови наголошує, часу не зволікає і вже частково складає речі, аби їхати на фронт. А донорство та волонтерство залишає на активну молодь.

Донори врятували мою маму

Про те, що ділитися власною кров’ю необхідно, Христина Довгалюк знає ще з дитинства. Проте її власна історія донорства почалася з 2007 року. Саме тоді вона побачила на брамі місцевого храму оголошення, що є потреба в четвертій позитивній групі крові. Відтоді кожні два місяці жінка відвідує Тернопільський обласний центр служби крові.

— У дитинстві розповідали, що в моєї мами були дуже тяжкі пологи. Вона втратила велику кількість крові, виникла термінова потреба в донорах. У ті часи донорство не було настільки популярним, але знайшлася людина, яка поділилася краплиною крові, врятувала мою рідну матусю. Якби всі відмовили, то в цьому світі було б на чотири сироти більше. Тому я собі закарбувала – маю ділитися тим, що колись врятувало нас, — розповіла пані Христина.

За 17 років постійного донорства тернополянка зробила понад 110 донацій та залишила 53 літри крові. Вона – почесний донор України.  

— Здебільшого здаю кров для перинатального центру «Мати і дитина», бо під час пологів бувають різні ситуації і кров може знадобитися як малечі, так і породіллі. Також відгукуюсь на прохання здати для онкогематологічного, хірургічного, дитячого відділень. Під час донації я посилаю пацієнтам позитивну енергію, любов, добро. Нехай людина, котра має потребу в цій маленькій дозі крові, швидше одужала, — каже Христина Довгалюк.

Навколо донорства жінка згуртовує всю родину, знайомих та друзів. За мирних часів найчастіше на донації разом з пані Христиною ходили її три сини. Закликає бути свідомими і наших читачів, адже в лікарні постійно привозять поранених військових. Вона переконує, що донорство – абсолютно безпечна та життєво необхідна практика.

— Треба розвінчувати міфи, що донорство – це боляче чи небезпечно. Навпаки ви віддаєте 450 мл крові і ваш організм оновлюється. Медики наголошують, що донорство знижує ризики виникнення тромбозу та інших захворювань. Я завжди почуваю себе добре, ніколи після донацій не втрачала свідомість. Та варто пам’ятати, що кожен організм індивідуальний. Якщо маєте погане самопочуття, то обов’язково кажіть про це фахівцям і вони зупинять процес. Але, якщо у вас не має протипоказань, то допомагайте своєю краплиною крові рятувати життя, — наголошує жінка.

Ніхто, крім нас, не допоможе

«Не донорством єдиним», — подумала Христина Довгалюк і у 2014 році долучилася до волонтерської спільноти. Ось вже 10 років жінка разом з онукою, дітьми, знайомими та друзями щомісяця збирають гуманітарну допомогу та відправляють на фронт.

— У 2014 році на фронт пішов мій похресник, а згодом – старший син. Вони були у гарячих точках, по кілька днів не виходили на зв’язок. Тоді, аби не концентруватися на негативі, я почала волонтерити. Збирали харчові продукти, спідню білизну, шкарпетки, медикаменти. Хлопці радіють кожній посилці. Особливо, якщо є можливість передати ящик горіхів чи яблук з дідового саду. Намагаюся організувати так, щоб кожні два тижні до хлопців на передову їхав бус з гуманітарною допомогою, — розповідає волонтерка.

Крім того, разом з іншими волонтерами-однодумцями Христині Довгалюк вдалося доставити для українських захисників автівку, яка допомагає виконувати бойові завдання. Жінка зізнається, було непросто, але вона впоралась.

— Мені заздалегідь казали, що автівка потребує ремонту, але я відважилася сісти за кермо і проїхати сотні кілометрів. Загалом маю водійський досвід, за кермом почуваю себе вільно, але на позашляховику відчуття зовсім інші. Тільки заїхала на польську територію, то говорила, що везу на фронт синові машину. У Тернополі відремонтували, відправили автівку на Запоріжжя. Мені було дуже приємно бачити, що цього року вона ще там їздить, ціла і неушкоджена, — каже Христина Довгалюк.

Під час спілкування з журналісткою «20 хвилин» жінка наголосила, що окрім неї в родині є ще одна відважна волонтерка – 15-річна онучка. Дівчинка постійно допомагає бабусі пакувати гуманітарні посилки для військових і мріє, щоб всі живі повернулися додому.

Хочу, щоб мої онуки вже не воювали

Донорство, волонтерство, робота – маючи безліч щоденних завдань, з 2015 року жінка не полишає надії долучитися до Збройних Сил України. Усвідомила це після поїздки у місто Попасна, що на Луганщині.

— Це велика війна, яка триває не кілька років, а століттями. У свої часи мої предки боролися за незалежність України, а зараз це робимо ми. Мій дід був адміністратором війська Петлюри, коли була директорія. Мій рідний стрийко, татів брат, рідна тітка, татова сестра, були провідниками УПА в Івано-Франківській і Львівській області. Так ось тітку Галю разом з малим сином закидали гранатами, бо здав зрадник, — згадує пані Христина.

Коли росіяни розпочали повномасштабне вторгнення, жінка була готова йти на фронт разом зі старшим сином. Тоді її зупинила лише серйозна хвороба 92-річної мами. За понад два роки в родині змінилося чимало, але допомагати на фронті, рятувати життя військовим – і досі бажання номер один для пані Христини.

— Нещодавно представники 63-ї окремої механізованої бригади були в Українському домі «Перемога», запрошували на службу. Я підійшла до них, розповіла про себе, потім вони дали відношення. Вже ходила до ТЦК, аби дізнатися, що потрібно для служби. Мене запитували, що я можу робити. Розповіла про водійський досвід, про проходження курсів першої допомоги. Вмію накладати шини, зупиняти кров, робити штучне дихання. Я можу бути потрібною на фронті. Мені дали «зелене світло», — пишається 56-річна жінка.

26 червня пані Христина має пройти військово-лікарську комісію та отримати остаточне рішення. Вона переконує, серйозних хронічних захворювань не має, почуває себе добре, тож буде дуже засмучена, якщо «забракують».

— Знаєте, є люди, які моляться, щоб їм не підписали документи і не відправили на фронт, а у мене все навпаки. Я відчуваю, що потрібна хлопцям на фронті. Нехай вони собі штурмують, а я допоможу вивезти поранених, підвезти їм необхідні речі. Буду таким собі водієм-санітаром на Донеччині. Ми маємо разом закінчити цю страшну війну, аби онуки не воювали, а спокійно собі жили, розвивали нашу країну. А я вже нічого не боюсь, — наголошує тернополянка.

А ось родина і досі приголомшена рішенням 56-річної тернополянки. Натомість не наважуються відмовляти, адже знають, що рішення Христини Довгалюк – тверде і не підлягає обговоренню.

Попередньо жінка вже збирає речі та готується їхати до навчального центру, а далі – за направленням. Харківщина, Донеччина, Запорізький напрямок – готова їхати скрізь, аби тільки стати підмогою для захисників і перемогти російського ворога.

Читайте також:

Мріяв обійняти доньку, яку не бачив понад рік: історія відновлення тернопільського захисника

13 захисників отримали звання «Почесний громадянин міста Тернополя»: що відомо про загиблих

Поранений, але незламний: історія воїна-лісівника з Тернопільщини, який готується до протезування

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.