Війна розлучила з домом: як на Тернопільщині облаштовуються люди евакуйовані з Покровського напрямку

Яна Полухіна , Вадим Єпур

Покровський напрямок — один із найгарячіших зараз на фронті. Людей звідти евакуюють на більш мирні території, подекуди примусово. Як і куди приймають переселенців на Тернопільщині — дізнавались «20 хвилин».

— Зараз сусідам не можу додзвонитись (плаче, — авт.). Я і котів своїх залишила. Чоловік зразу не хотів їхати, а я хвора, ноги болять, руки болять. І він погодився їхати. Він мене водить, тягає, я без нього нікуди. Тут добре, вже заспокоїлись, — ділиться емоціями Валентина Грицькова.

Вона разом із чоловіком нещодавно виїхала із міста Гірник на Донеччині. Через обстріли багато інфраструктури у місті розбили, води не було вже три місяці, електрики останній місяць.

Відео дня

Окрім пані Валентини з чоловіком у кімнаті ще двоє переселенців. Усі виїхали із гарячого Покровського напрямку і зараз обживаються на Тернопільщині.

На очах сльози, у руках — мамина Біблія

Валентина Сагайда теж евакуювалась із міста Гірник. Жінка втратила зв'язок зі своїм співмешканцем, із яким прожила 33 роки. Але, каже, сусіди повідомили, що бачили його живого.

— Чому вирішила виїжджати? У нас почали на тій стороні, не на нашій, горіти будинки. Співмешканець помагав там. А мені зробили четверту операцію. І він каже їдь, рятуй себе. А він так і залишився вдома. Оце за два тижні тільки побачили його сусіди. Я і не сплю, встану, плачу і молюся. От у мене Біблія мамина залишилась, вірю і молюсь, щоб живий лишився, — розповідає пані Валентина.

Зараз жінка не має звʼязку із чоловіком. Шукає волонтерів, які б могли його забрати з небезпечної зони.

Залишилась одна у під'їзді

Із міста Костянтинівка Краматорського району на Донеччині виїжджала Наталія Головко. Її дочка з дитиною ще на початку вторгнення виїхали у Німеччину. А пані Наталія їхати тоді не захотіла. Зізнається, шкода було залишати усе нажите. Але цього року стало дуже гучно, жінка залишилась одна у під’їзді на 30 квартир. Їй важко самостійно пересуватись, має проблеми із ногою, та все ж наважилась на довгу дорогу.

— Літають і ракети, дім ще цілий, але прильоти кожен день, люди гинуть, обстрілюють, самі розумієте. Довелось виїхати. Нам приходять СМСки від Донецької адміністрації, попереджають, що виїжджайте. Я подзвонила. Мені сказали, на коли готуватися. У нас комендантська година. Приїхали волонтери в сьомій годині ранку. Поліція, двоє хлопців, допомогли нам сісти. Напевно людей 15 їхали. Доїхали до Краматорська, там зареєструвались, дали гуманітарну, таблетки, кому що. Зібрались, поїхали в Покровськ. Усюди зустрічали нормально. Волонтери всі хороші, допомагають. Потім приїхали у Тернопіль. Знову — чай, кава пийте будь-ласка, гуманітарку дали. І приїхали до вас (в Трибухівці, — авт.), — пригадує свій шлях пані Наталія.

Людей привозять евакуаційними потягами

Два евакуаційних потяга прибули на Тернопільщину 17 та 21 вересня. Частину людей із нього розселили до Трибухівської громади. Тут розташований гуртожиток Бучацького фахового коледжу. У 2022 році його спеціально відремонтували і зробили місце тимчасового перебування для переселенців. На це витратили майже 30 мільйонів грн.

Станом на 24 вересня тут мешкали 113 людей, зокрема, 18 неповнолітніх. Протягом вересня з Покровського напрямку сюди доправили 72 людини. До того проживало 41. Чимало виїхало після завершення навчального року із дітьми за кордон, залишились переважно старші люди. Серед них і Надія Шкуратова із Херсона.

Готуючи обід жінка розповідає, що у листопаді вже буде 2 роки, як вона гуртожитку. За цей час відвідувала майстер-класи, а також організовані для переселенців екскурсії у Яремче та Камянець-Подільський. Відгуки про перебування тут у жінки позитивні. Та все ж не полишає надії, що ще повернеться додому у Херсон, та поки, каже, там занадто небезпечно.

Зараз люди обживаються, роблять документи. Хтось без паспорта виїхав, комусь треба вирішити питання із пенсією. Тут з усім допомагають.

Комендант гуртожитку Надія Падлевська розповідає, зараз людей везуть переважно з Покровського напрямку, але загалом через гуртожиток пройшли вже понад тисяча переселенців із різних «гарячих» областей.

Треба платити за комунальні

Щодо умов, то мешканці гуртожитку не нарікають. Тут на кожному поверсі є душові, туалети. Є пральня, кухня із технікою.

Перебування у гуртожитку платне. Переселенці оплачують за комунальні послуги по тисячі гривень з людини. Для дітей до 10 років — це 500 гривень.

Комендант гуртожитку Надія Падлевська каже, цих коштів навіть не завжди вистачає. Адже попри те, що створенням місця тимчасового перебування для ВПО займалась держава, комунальні послуги все ж має сплачувати навчальний заклад.

Знайшли житло в громаді

Загалом у Трибухівській громаді зараз проживає 202 вимушено переміщені особи, з яких 58 дітей. Окрім гуртожитку люди живуть у приватних будинках, які надали місцеві жителі. Переважно безкоштовно, лише треба сплачувати за комунальні.

Олена Топчий виїхала евакуаційним потягом із Сєверодонецька, нині Сіверськодонецьк, на Луганщині у березні 2022 року.

— Мені тоді здавалось, що це зйомки, як художній фільм. А це було реально. Я навіть не зрозуміла, як змогла сутки сидіти. Я навіть не пам’ятаю. Там навіть до туалету не можна було дійти. Не пам’ятаю, вставала я, чи не вставала, бо люди просто сиділи. Це було дійсно жахливо, — пригадує пані Олена.

Як і багато хто в той час, Олена думала, що виїжджає не надовго. Взяла із собою одну сумку із речима, які, як в’явилось, не були потрібними. Добре, що допомогли небайдужі.

Спершу пані Олена опинилась на Львівщині, але там їй було не комфортно, тож вдалося знайти місце у Трибухівцях, у гуртожитку. Але потім їй запропонували зупинитись у будинку, з якого родина поїхала за кордон.

— Дякую тій родині, що мене прийняли і допомогли. Я думаю, мабуть вони вже і втомились допомагати. Спочатку я чекала: 2022 рік, що я поїду додому. Потім влітку 2023. А тепер розумію, що треба жити. Мені треба щось робити, щось шукати, — розмірковує пані Олена.

Олена Засименко приїхала у Трибухівці із села Новоукраїнка, що на Херсонщині, 24 серпня 2022 року. Пів року із чоловіком і малечею прожила в окупації. Жили недалеко від моря, тому, пригадує жінка, російські війська до них не заходили, та і обстрілів як таких не було. Чекали, що війна от-от завершиться. Але після подій у Бучі і не тільки вирішили виїжджати.

— Ми виїжджали, моєму сину був рік. Ще виїжджали з нами чоловіка брат, його жінка і двоє дітей. Ми їхали на трьох машинах, дві легкові і мікроавтобус. Була дуже страшна черга, і ми були 5 днів на заправці у Василівці. І коли вже виїжджати, нам кажуть, що мікроавтобус не пропускають. І ми поїхали, брат повернувся, а через два дні виїхав вже з кумами, — пригадує Олена.

Зараз дві сім’ї живуть у Трибухівцях, у будинку родичів, які виїхали за кордон. Олена каже, їй у селі дуже подобається, родина живе далі і повертатися на Херсонщину, якщо територію деокупують, вже не планує.

Не планує наразі повертатися і Алла Дігтярьова, фахівчиня соціальної роботи Центру надання соціальних послуг Трибухівської сільської ради. Вона з чоловіком і вже трьома дітьми у 2022 році виїхала із Сум. Зараз жінка і сама допомагає переселенцям адаптуватися до нових умов.

— Головна задача — це допомогти інтегрувати ВПО в громаду. Хоч ми й одна країна, але якісь трошки інші традиції, трошки інша історія. І ми знайомимо з традиціями місцевими. У нас був, до прикладу, місяць підготовки до паски. Ми запрошували кондитера, нам розказували рецепти, прикрашали пасочки і глазур’ю, і шоколадом, і тістом, схожим на мох. Робили прикраси на кошики, яйця фарбували. Потім, щоб зануритися у місцевий колорит, ми організували дві поїздки: у Яремче і Кам’янець -Подільський. У нас були екскурсії дуже насичені, — розповідає пані Алла.

Зараз у Центрі надання соціальних послуг пишуть нові програми і шукають додаткові гранти, аби організувати цікаві заходи для вже новоприбулих людей.

З власного досвіду пані Алла розповідає, у Трибухівцях жити комфортно. Тут є садочок, школа, відремонтували будинок культури, є амбулаторія, спортивні стадіони. Через воєнний стан призупинили будівництво басейну. Роботи у громаді теж вистачає, пропозиція перевищує попит.

З негативного — немає аптек і мало банкоматів, щоб зняти готівку. Але зовсім поруч з Трибухівцями є Бучач, де все це легко знайти. Транспорт теж курсує.

В загальному переселенці відзначають, що до них ставляться добре, допомагають з оформленням документів якщо потрібно, місцеві теж підтримують. Бувають і менш приємні випадки, коли приїжджі зловживають алкоголем чи, скажімо, чи вмикають російську музику. На такі випадки реагує поліція, а за потреби і ТЦК.