Перші газети у Тернополі видавали не тільки заради грошей

Перші газети, які видавали тривалий час, почали виходити у місті вже у ХХ ст.
Газети – для українців, поляків і євреїв
Більше польськомовних, а не україномовних газет, якщо дивитися за кількістю найменувань, видавали у Тернополі в довоєнні та міжвоєнні часи. Так сталося тому, що поляки навіть за Австрії мали більше грошей і намагалися полонізувати українців.
Відтак, після короткочасної появи Podolanina у 1818 р., вже у 1879 р. у нашому місті недовгий час видавали Swit — двотижневик, у якому можна було прочитати про політику та економіку. Виходили також Glos Polski — у 1894-1897 рр., Tygodnik podolski — 1901 р., Podolanin — 1901-1903 рр., Tygodnik Tarnopolski — з 1903 р.
Але справжнім довгожителем серед польськомовних газет Тернополя став Glos polski, який видавали у 1904-1939 рр. із перервою на 1914-1917 рр. Його редакція, як пише краєзнавець Любомира Бойцун, діяла у будинку №6 на вул. Пасаж Адлера — теперішній Кульчицької. Цей дім не зберігся, на його місці стоїть облавтодор.
Glos polski був виразно польською газетою і з цього приводу на нього скаржилися українці. До прикладу, одного разу видання опублікувало замітку про те, що один із греко-католицьких священиків відправив за здоров’я польської влади, хоча такого не було — українці сприймали поляків не інакше, як окупантів. Були у Glos polski і дописи про розмаїті домовленості поляків та українців жити у злагоді, що, одначе, не завадило польській владі арештовувати свідомих студентів і провести пацифікацію.
Але й вказані часописи — не всі, які випускали у Тернополі. Так, у 1906 р. видавали у нас “Червоний прапор”, у 1911-1912 рр. — “Руську волю”, у 1908 р. — Slowo zydowskie. У 1911 р. з’явилися Kurjer Tarnopolski і Mieszczanin.
Головна газета ЗУНР – на сучасній Сагайдачного
Збереглися у Тернопільському облархіві газети, що виходили у місті в часи Західно-Української народної республіки — “Український голос” та “Українські вісті”.
Їхня попередниця — урядовий вісник повітового комісаріату ЗУНР “Голос Поділля” — виходила у будинку Народної торгівлі на вул. Третього Мая, теперішній Сагайдачного. Це дім, на фасаді якого висить меморіальна дошка Миколі Лисенку. “Українським голосом” ця газета стала 27 листопада і саме через неї уряд ЗУНР оприлюднив “Зазив” до своїх громадян дотримуватися спокою.
“Державний Секретаріят звертає ся з зазивом до всіх горожан Західно-Української Народної Республіки, щоби зберегли спокій і лад. Всякі злочини проти ладу, життя і майна будуть строго карані... Всі цивільні і військові власти повинні поучити населеннє, що в інтересі нашої держави є збереженнє ладу і безпечности всіх єї горожан,” — читаємо на першій сторінці газети від 3 грудня 1918 р.
У 1919 р. “Український голос” перейменували на “Українські вісті” і друк газети перервала польська окупація Тернополя. Коли ж місто відбили, видання випускали вже не у Народній торгівлі, а в приміщеннях Вищої реальної школи (тепер Українська гімназія на вул. Коперніка — прим. ред.) і готелі “Подільський”, пізнішій “Україні”.
Випуск видання припинили, коли поляки знову захопили Тернопіль, але української преси вони цілковито заборонити не могли.
Для бібліотек – знижки на передплату

Перша українська газета — “Подільський голос” — виходила у Тернополі у 1904-1907 рр. І редакторами її були Сидір Голубович та О. Постригач. Уже у 1909-1912 рр. у місті читали “Подільське слово”. Це видання випускали щоп’ятниці у “Друкарні подільській”, власником якої був Йосиф Степко. Редакція цього часопису діяла за адресою вул. Міцкевича, 3, у приміщенні банку, а редакторами були спершу Йосиф Ковальський, а потім П. Чубатий. Річна передплата на цю газету сягала восьми австрійських корон, хоч передплатити його можна було і на півріччя чи місяць, читаємо, наприклад, у другому числі “Подільського слова” від 15 січня 1910 р. Цей примірник часопису є у Тернопільському облархіві.
“Просим високоповажних наших предплатників, щоби зволили надіслати предплату на “Подільське слово” на рік 1910. Хто не бажав би передплачувати нашого тижневика, нехай зверне нам одержані на цей рік числа,” — зверталася адміністрація газети до своїх читачів.
Показово, що “Подільське слово” було не тільки бізнесовим, а й культурним проектом. Так, для читалень, тобто різного роду бібліотек, вартість передплати у 1910 р. знизили на чотири крони. Одначе у відповідному редакційному оголошенні було зауваження — “але просим, щоби ту належисть уплатили з гори”.
На сторінках “Подільського слова” можна було прочитати не тільки інформацію про важливі рішення влади, як-от відкриття кордону з Румунією та балканськими країнами для імпорту м’яса і можливе його подешевшання та погіршення якості.
Були там і статті про діяльність громадських організацій, як-от “Сокіл”, а також багато оголошень — рекламки тернопільських кав’ярень, м’ясників, пароплавних фірм, готелів і навіть штучних навозів — міндобрив. Продавали через газету і насіння конюшини.
Єдина україномовна газета у Тернополі
Уже після Першої світової війни, за часів польської окупації Галичини, у нашому місті видавали “Подільський голос” — газету-спадкоємницю “Подільського голосу” та “Подільського слова” австрійського періоду. Примірники цього часопису також є в обласному архіві. Редакція видання у 1928-1930 рр. працювала у будівлі Українського банку на вул. Міцкевича — будинку через дорогу від арки на Опільського, над яким нещодавно надбудували третій поверх.
Міжвоєнний “Подільський голос” був єдиною україномовною газетою на Західному Поділлі і його теж не видавали тільки заради прибутку.
“Терен нашої праці — скромний, обмежений на Поділля і Опілля, на цю нашу етнографічну територію, що сьогодні творить так зване Тернопільське воєводство, і є найбільше наражена на полонізаційні затії”, — писав у першому номері часопису його видавець Степан Баран.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.