"Сестричка питає, коли приїде Устим"

Устим, за словами Василя, був дуже хорошою людиною, вірним другом, надзвичайно добрим до своєї дівчини, мріяв одружитися з нею.

- І найголовніше — він справді вірив у те, що робив, - додає Василь.

Устим Голоднюк народився у Збаражі, був студентом Бережанського агротехнічного інституту. Як повідомляли майданівські спільноти, загинув 20 лютого від вогнепального поранення в голову. Хлопець лише дві години не дожив до зустрічі з батьком – Володимиром Голоднюком, який мав змінити його на барикадах.

Батько востаннє бачився із сином 19 лютого. О третій ночі вони разом обходили позиції. Потім Устим пішов у варту, батько — у Збаразький намет. Син був волонтером. Батько ж будував барикади, подавав колеса, камені. Вранці 20 лютого син із батьком телефонували один одному, адже кожен був за своєю роботою. Того ранку старший Голоднюк потрапив під обстріл. Він носив поранених. Періодично батько телефонував синові. Але згодом Устим перестав відповідати на дзвінки.

- Я шукав Устима під монументом, у КМДА, біля Лядських воріт – там було багато вбитих, каже батько. – Довго шукав. Коли вже прийшов в Український дім, мені подзвонив депутат. Сказав, що Устим лежить у готелі “Україна”. Там лежало 13 молодих хлопців, накритих простирадлами. 11 з них вбили пострілами в голову. Як було тяжко підняти ті простирадла…

В Устима, каже його батько, була блакитна миротворча каска. Він сам її перефарбував у блакитний колір. Адже завжди був за мир. У Київ поїхав, бо не міг терпіти того, що відбувається.

- Постріл був настільки потужним, що хлопцеві роздробило голову, - продовжує чоловік. – Сина я привіз додому уночі з 21 на 22 лютого. А 23-го поховали.

У Володимира Голоднюка у другому шлюбі є чотирирічна донька. Вони з братом дуже любили одне в одного.
- Вона ще не знає, що брата немає, - додає чоловік. – Питає, чи привіз я Устимчика.
Поховали Устима, за словами батька, гідно – у формі. Виконували Гімн України, лунали постріли. Приїжджала його бойова сотня. Володимир Голоднюк вдячний усім, хто підтримав і підтримує його родину у цій біді.

- Нам потрібна повна люстрація влади, - каже чоловік. – Ті політики, які були до цього - чи провладні, чи опозиція - не повинні більше бути в політиці. До влади повинні прийти хлопці, які боролись на барикадах під кулями за Україну. Там багато розумних, освічених.

Вони країну не зрадять, не продадуть. Я готовий кожному з них цілувати ноги.
Кохана дівчина Устима просить тих, хто ще залишається у Києві, не здаватись.
- Не здавайтесь, щоб смерті загиблих не були марними! - каже Марія Гордіца. - А владі мені немає чого сказати — вона не заслуговує на це.

З болем згадують про Устима і однодумці з “Демократичного альянсу”, де він був волонтером.

- Устим - другий “демальянсівець”, якого сьогодні застрелили снайпери, - писала у соцмережах Галина Янченко. - Він був на Майдані з перших днів протесту.
Устим потрапив, за словами Галини, під першу роздачу злочинної “беркутні” 29 листопада. Йому зашивали голову, наклали шість швів.

18 лютого востаннє бачила хлопця волонтер “Демальянсу” Ірина Далінчун.
- Він вперше зустрів мене без посмішки, - пригадує дівчина. - Я була волонтером у “Демальянсі”. Здружилися відразу. Устим - хороший друг, всіх підбадьорював, завжди посміхався і говорив "Усе файно". Я часто йому телефонувала, бо знала, що він — на передовій. Боялася відволікати, але не дзвонити не могла..Не знайдеться жодної людини,яка з ним була знайома, і не любила його.  
 

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google