Назар став на захист України у 22 роки, пройшов фронт на різних напрямках, пережив втрату батька, власне поранення та контузії, але не відступив. Сьогодні він боєць тернопільського спецпідрозділу КОРД, для якого служба — це не просто робота, а свідомий вибір боротися до перемоги.
 

Історію спецпризначенця розповіли в поліції Тернопільщини.

За два роки до початку війни рф проти України, Назар служив за контрактом у Збройних Силах України у складі 44-ї окремої артилерійської бригади Тернополя у дивізіоні артилерійської розвідки. Каже, основні завданнями — виявлення позицій противника, гармат, мінометів, РСЗВ, визначення координат і цілей, а також коригування вогню.

«Очі» артилерії

«Цей підрозділ — це фактично, «очі» артилерії, які забезпечують точність і ефективність вогню. У перший день повномасштабного вторгнення моя бригада знищила близько 40 одиниць ворожої техніки. Це були колони, які рухалися на Київ, ми їх зупиняли вогнем», — розповідає герой.

Після Київщини їхню бригаду відправили на Запорізький напрямок. Назар каже, це був літній контрнаступ — Роботине, Мала Токмачка, Оріхів, Щербаки, Малі Щербаки.

Згодом Назар перевівся у третій армійський корпус та став командиром мінометної батареї. Війна для нього стала буденністю — світанки на позиціях, а вибухи — щоденною реальністю.

«Виконували різні складні завдання на Куп’янщині, зокрема, Кругляківка, Нова Кругляківка, Богуславка. У цих населених пунктах ми нищили окупанта, який ступив на нашу землю», — розповідає спецпризначенець.

На війні втратив батька

Назарій воював разом із батьком. Він був військовослужбовцем 10-ї гірсько-штурмової бригади. Їх розділяла відстань всього у сто кілометрів. На одній з позицій ворог застосував газ і його батько загинув.

Після цієї втрати Назар залишив лави ЗСУ і пообіцяв рідним, що не повернеться на війну. Обіцянку виконав, але по-своєму. За два місці він ухвалив нове і важливе для себе рішення. Він став бійцем спецпідрозділу поліції КОРД. Зізнається, це давно було його мрією, яка стала реальністю. А досвід і те, чого навчила війна — стало його перевагою у КОРДі.

«Про спецпідрозділ КОРД я думав ще до повномасштабного вторгнення. Для мене велика честь бути частиною цього підрозділу, де знайшов справжню команду та побратимів».

У жовтні 2025 року Назар вирушив на свою першу ротацію в складі КОРД у зону бойових дій. Завдання виконували на Костянтинівському напрямку: евакуювали поранених і загиблих, доставляли людей на позиції та різні вантажі. Найбільше йому запам’ятався перший бойовий виїзд.

«Мій перший бойовий виїзд був доволі епічним. Разом із побратимом ми мали доставити на позицію 600 кілограмів вибухівки та 200 літрів пального. Потрібно розуміти, що будь-яке попадання або атака дрону могли спричинити великий феєрверк. Наша задача полягала в тому, щоб тихо і непомітно дістатися до місця і виконати поставлене завдання — і ми успішно з цим впоралися».

Кожен виїзд на бойове завдання — небезпечний. Ворог застосовує все, що має у своєму арсеналі: реактивні системи залпового вогню, ствольну артилерію, міномети, FPV-дрони, скиди, дистанційне мінування. Та попри це, питання «їхати чи ні» навіть не виникає — розумієш, що потрібно рятувати людей і виконувати свою роботу.

«Кожен виїзд ризикований, адже ми рухаємося на броньованій техніці, яка для будь-якого артилериста чи командира є пріоритетною ціллю. Ворог спрямовує на нас все, що має. Багато з того, що він використовує, заборонено міжнародними конвенціями, але ворог на це не зважає».

Потрапили під ворожий обстріл

На початку січня цього року, повертаючись з виконання бойового завдання, у транспортний засіб у якому перебував Назар із побратимами влучив ворожий FPV-дрон. Того дня вони вже виконали спішну операцію з доставки людей на позицію, а після цього отримали нове завдання: мінометники потрапили під обстріл, двоє бійців були у тяжкому стані.

«Розуміли, що поранені у важкому стані, тому не можна було зволікати. Часу на роздуми не було — діяти потрібно було негайно, щоб врятувати їх. Ми без вагань вирушили, дісталися до позиції, забрали їх, а повертаючись, потрапили під ворожий обстріл».

Назар отримав осколкове поранення руки та контузію. Йому надали медичну допомогу на стабілізаційному пункті, після чого доправили до лікарні.

«Тиск мені стабілізували, бо приїхавши на стабпункт, він був 200. Після поранення думки були одні — якнайшвидше відновитися, стати назад у стрій і продовжувати виконувати бойові завдання».

Найбільша підримка — дружина і донечка

Найбільша підтримка Назара — його дружина Єлизавета та маленька донечка Емілія. Пара познайомилася у 2022 році в лікарні в Запоріжжі, де Назар проходив лікування. Єлизавета — медик, і саме її сила, турбота та віра допомагають йому йти вперед, навіть у найскладніші моменти.

На даний час Назар після лікування повернувся до виконання завдань за місцем дислокації спецпідрозділу і бере участь у спецопераціях, де кожен день — новий виклик, а від рішучості та злагодженості команди залежить життя людей.

«Я в КОРДі і відчуваю себе на своєму місці, ця робота — це те, чого я давно прагнув і до чого йшов».

І хоча війна забрала у нього близьку людину, каже, вона не зламала його дух. Кожен день Назар нагадує собі, що боротися за свободу своєї країни — значить стояти за тих, кого любиш, і захищати їхнє майбутнє.

Нагадаємо, раніше «20 хвилин» розповідали історії бійців у проєкті «Героям слава».

 

Читайте також:

Війна як партія без антракту — історія артилериста Диригента

«Наших б’ють» — водій 44-ї артбригади Райвен про шлях від водія фури до розрахунку української САУ

Це був квиток в один кінець: історія кіборга з Тернопільщини Юрія Собка

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.