«Я готова була стояти до кінця»: коханого активістки з Тернополя повернули з полону

• «Нарешті твого Назара обміняли» – такі заповітні слова почула тернополянка Анастасія Крисак після боротьби за хлопця, який понад два роки перебував у полоні.
• Азовця Назара Харіва звільнили 14 вересня разом зі 129 іншими захисниками. Рідні радіють, що нарешті можна почути його голос та побачити через екран смартфона. 

Тернополянка Анастасія Крисак познайомилася з львів’янином Назаром Харівом на марші націоналістів у Києві, який провели 14 жовтня 2018 року. Дівчина каже, спілкуватися почали згодом і зрозуміли, що мають багато спільних тем, ідей та планів на майбутнє. А вже через кілька місяців перші світлини ромашок для Анастасії, які Назар збирав на полях Донеччини. 

Зі слів тернополянки, її хлопець понад усе любить Україну та свою родину. Попри всі виклики та труднощі через військову справу, жодного разу не мав думки про відступ. 

Понад усе любить Україну 

Назар Харів у 18 років долучився до полку «Азов», разом з побратимами воювали на Світлодарській дузі, що в Донецькій області. Постійно тренувався, розвивав та удосконалював свої військові навички. Хлопець мав передчуття, що росія розпочне велике вторгнення і попереджав про це кохану дівчину. Про це журналістам «20 хвилин» розповіла Анастасія Крисак. 

— Вже за тиждень до повномасштабного вторгнення у Маріуполі було неспокійно, тому його побратимів раніше викликали з відпусток. А 24 лютого 2022 року їх підняли по тривозі. Тоді о 05.00 він зателефонував мені й сказав: «Почалася велика війна. Я на позиції, а ти бережи себе». Я розуміла, що він має підготовку, що він досвідчений, але переймалася, — згадує тернополянка. 

З березня 2022 року в Маріуполі майже не було зв’язку, зв’язатися з військовими та цивільними було надскладно. Зі слів Анастасії, як тільки Назар мав можливість, то одразу повідомляв рідним, що живий. За час оборони Маріуполя найдовше не виходив на зв’язок два з половиною тижні. 

— Він казав, що місто постійно обстрілюють, що складна ситуація з медикаментами, водою на харчуванням. Але я переконана, що про більшість жахіть він мені не розповідав, щоб не засмучувати. Були випадки, коли він не спав по три доби, коли за кілька днів міг з’їсти лише три ложки цукру, щоб підтримувати рівень глюкози. Під час розмови я чула, що він виснажений, тому постійно його підтримувала. Пам’ятаю, як вийшов з БТР, щоб знайти зв’язок, і в цей момент прилітає ворожий снаряд. Тобто, кілька секунд,  — каже пані Анастасія. 

До російського полону хлопець разом з побратимами потрапив у травні 2022 року. За наказом керівництва вони вийшли з маріупольського металургійного комбінату «Азовсталь».

— Я пам’ятаю, як всі почали говорити за той «почесний полон», як обіцяли фільтрацію й обмін. Але розуміла, росіяни просто так не відпустять наших захисників. Була невідомість, в яку йшли наші воїни, – додає тернополянка. 

Мама боролася у Львові, а дівчина – в Тернополі 

Побоювання рідних здійснилися….Ні через місяць, ні через пів року, ні через рік Назара Харіва так і не повернули з російського полону. Натомість дівчина та рідні обрали не плакати, а боротися. 

Зокрема, з вересня 2023 року Анастасія Крисак разом з однодумцями почали систематично виходити на мирні акції на підтримку військовополонених. З українськими прапорами та плакатами вони зверталися до представників влади швидше обміняти бранців Маріуполя і дотриматися своїх слів. 

«Волю захисникам Маріуполя», «Тато, ти моя душа! Я чекаю тебе з полону», «Мій тато досі в полоні…», «Не мовчи. Полон вбиває», «Боріться за них так, як вони боролись за нас», «Поки ми п’ємо каву – їх катують!», «Будь голосом полонених!» – такі надписи були на них. 

— Так, нам казали, що треба дотримуватися тиші, що ці акції можуть нашкодити нашим хлопцям у полоні. Але, ні… Ми маємо не мовчати, а кричати за них, показувати всім українцям, світу, що обіцянки не працюють, що військові так і залишаються в полоні. Кількість учасників акції почала збільшуватися, приходять не лише рідні полонених, а й звичайні люди з бажанням підтримати. Маємо плакати, дехто зробив прапори з обличчями військових, але я не робила. Знаю, що Назар не дуже любив публічність. Також ми проводили автопробіги. Я розуміла, що треба боротися, — каже тернополянка. 







Не пропускала акції на підтримку військовополонених і мама Назара – пані Наталія. З плакатами жінка виходила у Львові. Колегам з «Радіо Свобода» вона розповідала, що хоче почути від сина лише три слова «Мамо, я живий».

— Син був в Оленівці, потім його вивезли і я дев’ять місяців нічого не знала про нього, поки зі Львова хлопець, який вийшов з полону, не сказав, що він у Донецькому СІЗО. Звідти їх вивезли і «Червоний хрест» мені подзвонив, що він повторно підтверджений, як військовополонений. Більше інформації дізнавалася з розповідей хлопців, яких звільнили ще раніше, — розповідала під час однієї з акції пані Наталія. 

Я не могла повірити, що повернули 

Зранку 14 вересня телеграм-канали почали повідомляти про ймовірний обмін 130 на 130. У це повірили не всі, адже минулий тільки-но відбувся 13 вересня. Традиційно Анастасія Крисак взяла плакати прапори і прийшла на акцію. 

– Під час акції до мене підійшла жінка і каже: «Кілька хвилин тому обміняли мого сина. Нарешті повернули його в Україну з російського полону». Мені ніхто не дзвонив з СБУ, Координаційного штабу, у чатах з рідними азовців теж тиша. Тому я привітала її, пораділа за неї і подумки собі сказала: «Працюємо далі. Ще будуть обміни». За понад два роки я навчилася не зупинятися, не депресувати. Я щиро радію за сім’ї, де полонених повертають. Десь всередині розраховувала лише на офіційні списки, але їх ще не було, – каже тернополянка. 

Згодом друзі надіслали Анастасії фото з обміну і поцікавились, чи випадково не її Назар у кепці. Дівчина розповідає, впізнати після полону дуже важко, адже він без бороди, худий. А далі привітання від побратимів, дзвінки від спецслужб. 

– Я не плакала, не сміялася, не раділа, а ось просто не могла повірити, що його нарешті повернули. Бо собі давала настанову, що боротимусь за нього стільки, скільки буде потрібно. Ввечері 14 вересня зі мною зв’язався вже і Назар. Я була рада його почути, але розумію, що йому треба час. Щоб звикнути до іншого життя, щоб зрозуміти, наскільки тебе чекали вдома. Їм морально важко і тому я не наполягаю на зустрічах, просто чекаю, – наголошує дівчина. 

Наразі звільнений з полону Назар Харів перебуває в реабілітаційному центрі, де проходить необхідне медичне обстеження, оформлюють всі документи. Зі слів Анастасії, вони постійно на зв’язку. Хлопець розповідає про стан здоров’я, про свій день, свої емоції. 

– До нього приїздили побратими, привезли смаколики і каву. Він так мріяв про нашу запашну каву. Розповідав мені, як дві години смакував її, насолоджувався. Знаю, що він схуднув на понад 20 кілограмів, але поступово все відновиться. Мені незвично бачити, що тепер всі мої повідомлення до нього прочитані, що він переглядає мої історії, реагує на них, – додає тернополянка. 

Продовжуємо боротьбу

Попри те, що хлопця Анастасії звільнили з російського полону, вона продовжує спільно з однодумцями організовувати мирні акції та автопробіги у Тернополі. Дівчина переконує, ми маємо боротися за кожного полоненого і зробити все можливе, аби вони повернулися додому якомога швидше. 

— Росіяни тримають наших воїнів у нелюдських умовах. Їх катують, приписують хибні звинувачення. Хлопці не мають збалансованого харчування, нормальної медичної допомоги. Все це впливає на їхнє фізичне та психічне здоров’я. Є хлопці, які втратили у полоні понад 40 кілограмів. Впізнати їх на фото після обміну майже неможливо, — наголошує пані Анастасія. — Назар вже в Україні, але наші спільні друзі і досі залишаються в полоні. Ми маємо допомогти їм. Бо, як показує практика, азовців можна витягнути з того пекла. 









Тому 22 вересня дівчина запрошує всіх небайдужих тернополян та гостей міста долучитися до автопробігу та мирної акції. Автівки стартуватимуть о 13.00 від супермаркету «АТБ» на Бережанській, а ось акцію проведуть на Театральному майдані. 

Станьте голосом тих, хто взяв до рук зброю, щоб захистити Україну, хто змушений перебувати у полоні під гнітом російських катів. 

Читайте також:

Багатодітна родина у Тернополі дочекалась брата з полону

Повернувся майже через два роки з російського полону: у Тернополі діти чекають батька

Україна повернула з полону 49 захисників і захисниць

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.