Як безхатьки реагували на хліб, який їм у День благодійності роздавали журналісти "20 хвилин" (відео)

Посеред дня в центрі Тернополя безхатьків чимало. Хтось просить перехожих  подати кілька гривень, хтось гріється на сонці, хтось - спить. На журналістів, які підходять до них із випічкою в руках, люди реагують по-різному. 

Першою ми побачили бабусю біля Катедрального собору. Вона просила її не фотографувати. Попри спеку вона - у куртці та з пов’язаним шарфом на голові. За хліб дякує та просить ще купити водички. 

Через кілька хвилин до нас сам підходить чоловік. З вигляду йому не більше сорока років. Представляється Іваном. 

- Дайте 20 гривень на автобус, - просить він. - Я з Коломиї, Івано-Франківська область. Приїхав сюди на роботу. Заробив гроші, їх передав додому, а сам залишився на вокзалі. Поки чекав на потяг, у мене все вкрали. Я три дні тут жив в однієї старшої жінки, але вона нічим мені не може допомогти. Тому ходжу, прошу тут у людей. Не вистачає кілька гривень. 

Даємо гроші. Хоча і не впевнені, що використає їх на квиток додому.

У центрі Тернополя ми знайшли провулок, де ночують безхатьки. На вулиці Грушевського вони облаштували собі справжній нічліг. Запах нестерпний, людей там у час, коли прийшли журналісти, не було. Але добре видно, що навіть про такі умови для життя господарі потурбувалися. 

Один із чоловіків, якого зустріли неподалік того помешкання, копирсався у смітниках поряд. Поряд грались діти. Їхні батьки були зовсім поруч. Але як малеча, так і дорослі, спокійно реагували, ба навіть ігнорували безхатьків. 

А поблизу вулиці Валової у перехожих гроші просив ще один чоловік з бородою. Поряд - пляшка з-під пива. За булочку щиро дякує. Із журналісткою говорить охоче. Розповідає, як опинився у такій ситуації.

- Дякую тобі, дитино, - каже чоловік. - Мене сестра з дому вигнала. Бо відсидів 17 років. Але нікого не вбив і не згвалтував... Потім вийшов, але йти не було куди. Роботу знайти не міг, бо в тюрмі мене зробили майже інвалідом (показує шрами на животі - прим.ред.). Тепер я сам-один. Більше нікого не маю. Ночую на вулиці. Живу тут. Уже багато років. 

Він зізнається, що п'є, але лише тому, що так легше переносити біль.

Ми запитали у людей, що просять милостиню, чи часто їм її подають. Майже усі вони відповіли, що часто. Залишається лише одне питання: чи усю її витрачають на їжу?

Коментарі: 

Ольга Турчак, журналістка 

- Я не можу спокійно реагувати на людей, які просять на вулицях. Думаю, наскільки ж вони мають бути розчарованими, якщо дійшли до такого. Напевно, це більше, ніж безвихідь. Мене вдома завжди вчили, що треба нагодувати тих, хто цього потребує. Тому завжди стараюсь допомагати. Думаю, такі акції треба влаштовувати. Не тільки в особливі дні. Найбільше підтримка безхатькам потрібна взимку. Статистика невтішна: купа смертей через переохолодження. Думаю, не так вже й важко, коли бачиш знедолену людину, зайти в магазин і купити склянку чаю, щоб людина погрілась. Ну, але ж легше пройти повз. 

Здивувала одна з бабусь, якій ми давали хліб. Видно, що вона хотіла його , але спочатку не відмовлялася брати. Казала, що тут є люди, яким це потрібніше. 

Так, я розумію, що багато хто звинувачує їх самих, мовляв, так добре людям: алкоголь і все таке, але осуджувати когось - не для мене. От коли ти проходиш повз людину, яка живе на вулиці, може виникати відчуття відрази, але в когось має бути і частина співчуття. От, я з тих людей, у яких вони його викликають. Уявімо, що ти сидиш, просиш милостиню, а єдине почуття, що ти викликаєш у людей, - це відраза. 

Я не можу сказати, що готова віддати гроші кожному, хто в мене їх попросить. На вулицях чимало шахраїв, алкоголіків і таке інше, але  моя справа - допомогти їжею. Що далі - людина вирішує сама. Завжди особливо болюче реагую,коли в безхатьків ще й діти на руках. 

Загалом, визнаю, що я досить таки наївна. Особливо в ситуації з чоловіком, який просив гроші на дорогу. Може, і нема в нього дому в іншій області. Ну але що, якщо є? Закликаю всіх допомагати людям, які просять, коли маєте таку можливість. Бо поки ми будемо це робити, цей світ буде в порядку. 

Наталія Корпан, журналістка

- Люди, які просять милостиню на вулицях, не викликають у мене відразу, але здебільшого я їм не вірю. От не вірю і все. Звісно, коли взимку на вулиці мороз, а якась бабуся сидить цілий день і просить кілька гривень на хліб, то я не можу пройти повз. Але розумію, що більшість із безхатьків витратять ці гроші на алкоголь.

Часто ці люди зловживають нашою довірливістю, обманюють нас, і замість того, аби працювати і заробляти на життя перебиваються «легкими грошими», випрошеними у нас. Гроші, які ми дали на хліб чи на квиток, можуть бути витраченими на горілку. Хоча це вже буде не наша відповідальність. 

Я розумію, що це люди, які потрапили в скрутну ситуацію і не можуть самостійно вийти із замкненого кола проблем. Але вважаю, що той хто хоче знайти роботу чи допомогу, то він її знайде. Є ж соціальні служби, наприклад. 

Про шахраїв взагалі мовчу. Дуже часто на вулицях міста до мене підходили люди із прохання дати гроші на проїзд "додому" кудись там в іншу область, бо у них вкрали речі. І я давала їм кілька гривень, вони дякували і казали, що нарешті сьогодні вже зможуть потрапити додому. А за пару днів я зустрічала цих людей на тому ж місці і на мої питання : "Чому ви ще не поїхали додому?" чи "Скільки вам ще не вистачає коштів? ", вони мене просто ігнорували. 

Звісно, коли під час виконання редакційного завдання я спілкувалась із безпритульними, слухала їхні історії, то співпереживала їм. Хоча, на мою думку, якщо ви вже хочете допомогти людині на вулиці, то краще купіть щось необхідне, а не давайте гроші. Можливо потрібен одяг чи медикаменти. 

А ще можна ділитись із безхатьками списком організацій, які можуть їм допомогти. 

А як часто ви даєте гроші або їжу безхатькам на вулиці? Чи варто їм допомагати? Відповіді залишайте у коментарях. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.