Як журналіст кондуктором працювала, ледь п’яти не стерла
У курс справи мене вводить начальник відділу збору та виручки КП «Тернопільелектротранс» Євгенія .... Вона одразу наголошує, що робота кондуктора дуже відповідальна, тому кого попало на роботу не беруть.
Робочий день - 11-12 годин
- Особі, яка хоче стати частиною нашого великого дружного колективу, має бути більше 18 років, - розповідає вона. - Це може бути і чоловік, і жінка. Оскільки кондуктор - матеріально відповідальна особа, то ми укладаємо типовий договір встановленого зразка. Потім людина проходить медогляд. Лише після того, як медики надають допуск до роботи, на працівника чекає поглиблений інструктаж. Це роз’яснення щодо організації робочих моментів, техніки безпеки тощо. Стажування у нас немає, людина одразу приступає до виконання своїх функціональних обов’язків.
Пані Євгенія вкрай ретельно підходить до відбору персоналу. Адже вона несе відповідальність за дії кожного працівника. Загалом у КП «Тернопільелектротранс», за словами начальника, працюють 100 кондукторів. Вони приходять на зміну через день. Робочий день триває орієнтовно 11-12 годин.
- Робочий день може починатися о 6-7-й ранку аж до 21-23-ї години, - продовжує вона. - Але протягом дня кондуктори ще мають дві перерви, тривалість кожної може бути від однієї до двох з половиною годин. І зранку, і ввечері працівників відвозить спеціальний автобус.
Співрозмовниця додає, що зі всіма нюансами роботи детальніше ознайомить моя «колега» Оксана Кошова.
Попередньо домовившись про зустріч, наступного дня вирушаю на робочу зміну. Тролейбус щастя №10 «Вишиванка» - на перерві на вул. Слівенській. Виїзд - об 11.28. Стартуємо. Я і мої колеги - водій Сергій Холодар та Оксана Кошова вдягнені у вишиванки. Сподіваюсь, ми створимо пасажирам святковий настрій.
Роздавали «квитки на щастя»
Перша зупинка, повз яку ми їдемо, - біля «Обнови» на просп. С. Бандери. Зізнаюсь, уже в перші хвилини руху я почуваюсь у транспорті, як на морських хвилях. То в один бік хитає, то в інший, рівновагу втримати важко, якщо не схопитись за поручні.
Минає кілька хвилин, і все стає на свої місця. Починаю помаленько рухатись за пані Оксаною. Вона голосно питає у людей, хто заходив, каже, щоб готували гроші за проїзд, перевіряє пенсійні посвідчення у людей похилого віку. Перевіряю посвідчення і я. У відповідь чую: «А що, я так молодо виглядаю?» Ввічливо пояснюю, що правила є правила, що проїзні документи, які дають право безкоштовного проїзду, потрібно показувати. В іншому випадку слід оплатити проїзд. Пенсіонери чемно риються по кишенях та сумках, дістають та показують документи. За це і бонус заслужили - квиток «На щастя» спеціально від газети «RIA плюс». Цього дня ми хотіли зробити людей хоча б трішечки щасливішими.
- А що то таке? - здивовано питають пасажири. - О, це білет на щастя! А ще дайте моєму сусідові. А можна ще один для дітей?
Рухаємось від зупинки до зупинки, проспектом С. Бандери до вул. 15 Квітня, звідти - на Київську, Тарнавського. У салоні тролейбуса з'являється все більше людей. Кожен зацікавлено дивиться, що роздають, дивуються, що в транспорті працюють два кондуктори, та ще й вбрані у вишиванки.
- Що то за свято таке, пані? – питає одна з жіночок. - Ви такі гарні, приємно їхати, ще не їхала в такому тролейбусі...
Тішать приємні слова. Настрій через це піднімається. Уже навіть коливання тролейбуса під час їзди менше відчувається. Раптом з’являється думка: як добре, що ще немає години-пік, бо навіть страшно уявити, як я буду просуватися між людьми. Недовго мені довелося насолоджуватись вільним простором. О 12.50 на зупинці в центрі, біля церкви, салон заповнив натовп, здебільшого студенти. Коли тролейбус ще їхав, а вони бігли за ним, у мене крутилось в голові тільки одне: як усі у нього влізуть? Але влізли. Рушили далі. Одразу почався голосний щебіт. Хлопці та дівчата весело перегукуються, діляться враженнями від навчання та сміються. Пані Оксана роздає квитки, збирає гроші, а я йду за нею і перевіряю посвідчення, студентські та видаю «квиточки на щастя». Молодь просить дати кожному, вони вірять у те, що в них все буде добре. Хочуть отримати квиток - наче талісман. Дякують, посміхаються. Бажаю всім гарного дня та рухаюсь по салону. Друга хвиля такого напливу пасажирів - через годину. І знову переважна більшість - студенти. Їдуть з пар чи на пари - хто куди. У цей час я дякую Богові за те, що не маю великих габаритів, інакше я між тими людьми просто не протиснулася б. І зачепити нікого не хочеться, але пройти якось треба, ще й квитки дати. Якщо під ногами стоять чиїсь сумки - а старші люди люблять їздити не з порожніми руками - то хоч лети. Але я посміхаюсь і пояснюю, що то за квитки щастя вони отримали. Мені справді поталанило з тими, хто скористався громадським транспортом цього дня - жодного кривого слова на свою адресу я не почула, усі були задоволені. А сумні вирази облич змінювала посмішка.
Узимку мерзнуть і ноги, і руки
- Люди різні бувають, - каже пані Оксана. – Але у кожного з них є добрий бік. Бувають різні труднощі в житті, деякі пасажири зганяють злість на нас. Але ми вже звикли. Сприймаємо це нормально і намагаємось у дискусію не вступати.
Деколи пасажири скаржаться безпідставно. За словами водія Сергія, буває, що люди просто не розуміють, чому тролейбус рухається з таким інтервалом.
- Телефонують, нарікають, що водій довго не приїжджав, але ми пояснюємо, що в нас є графік і ми рухаємося по ньому з максимальною точністю. Решта питань - не до нас, - розповідає він.
Незважаючи на це, свою роботу водій обожнює. Адже щодня нові люди, красиві жіночі обличчя (жартує - прим. авт.).
Незважаючи на те, що весь день доводиться бути на ногах і через це втомлюватись, свою роботі любить і кондуктор Оксана. Вона каже, що працює вже більше десяти років і за цей час тролейбус став для неї рідним.
- Улітку, коли надворі спека, дуже хочеться пити. Коли в салоні багато людей - важко дихати, - продовжує вона. - А взимку, коли надворі мороз, також недобре: якщо тролейбус старий, то сильні протяги, руки і ноги мерзнуть, але я вже звикла. Та й коли їде багато людей, то стає тепліше.
Працювати можна...
В осінній та зимовий час водієві також працювати складніше - дорога слизька і смеркає раніше.
- Вулиці в місті погано освітлені, дорогу видно зле, - додає Сергій Холодар. - А коли ще машина замерзає, то взагалі біда. Але усе минає, бо це сезонне явище.
І пан Сергій, і пані Оксана задоволені тим, що їздять на цьому маршруті в тролейбусі «Вишиванка». Кажуть, що сама атмосфера, оздоблення салону створюють гарний настрій.
Мені це також до вподоби і як пасажирові, і як кондуктору. Хочеться, щоб і решта транспорту була настільки ж гарною.
Як розповіли мені у тролейбусному парку, у них «на озброєнні» 55 машин. Деякий транспорт уже застарілий, хотілося б мати кращий. Але брак коштів, економічна криза та інші негаразди даються взнаки. Тому маємо те, що маємо.
Спілкуючись з водієм, я поцікавилась, за який час тролейбус проїжджає коло. За його словами, він долає маршрут орієнтовно за 45 хвилин. Якщо говорити про тролейбус 11-го маршруту, то як каже пан Сергій, водій об'їжджає коло за 1 год. 04 хв., тоді як маршрутка на тому ж маршруті - за 58 хв. Виходить, що автобус не набагато швидше їздить, ніж тролейбус. Тож якби у місті було більше тролейбусів і вони рухалися б з меншим інтервалом, то, впевнена, вибір тернополян був би точно за цим видом транспорту.
Наостанок без пафосу можу сказати: схиляю голову перед людьми, які обрали для себе нелегку професію кондуктора. Зарплату у розмірі 2500-3000 грн вони заслужили. Весь день вони на ногах, у спеку і холод, їм доводиться спілкуватися з різними людьми, працювати у тисняві. А ще — постійне циркулювання різноманітних інфекцій у замкнутому просторі салону. Усе це ті невеликі труднощі, які ці люди змушені долати щодня і при цьому щиро посміхатись та любити свою роботу.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
Сьогодні у Тернополі
-
David StarrПерестаньте обмальовувати і обвішувати тролейбуси різним непотребом! Вдома у себе вішайте.
Найчастіше
Ваші відгуки про послуги у Тернополі
№ 27 від 2 липня 2025
Читати номер
