З початком потепління та послабленням карантину в парках та просто на вулицях міста побільшало людей. Велосипедисти ж кажуть, що тепер спокійно не покатаєшся.
У місті є чимало нових велодоріжок, однак, як скаржаться деякі велосипедисти, пішоходи часто не помічають, що частина тротуару призначена не для них. Тернополянин Євген нарікає, що пішоходи часто не розуміють, де ходити можна, а де – ні.
- Я займаюсь велоспортом та велотуризмом, часто катаюсь містом, - каже велосипедист Євген. – І переконався, що краще їздити за містом. У нас хоч і є велодоріжки, і дорога відносно непогана, але достатню швидкість не набереш, бо люди просто не розуміють, де можна ходити, а де ні. Особливо в парках важко кататися. Сильно не розженешся, бо там часто бігають діти, та й дорослі прогулюються доріжками.
Як каже Євген, пішоходи хоч і поступово, але звикають до того, що на велодоріжку заходити не можна.
- Але все одно є ті, хто ходив по ним і буде ходити, - каже велосипедист. – Є навіть такі, що почнуть сперечатися та лаятися, що ти робиш зауваження. Деякі батьки випускають зовсім маленьких дітей та велоходах чи самокатах на велодоріжки. Не можна цього робити. Це те ж саме, що випустити малечу на дорогу бавитися.
Ще одна проблема, як кажуть багато велосипедистів, – не завжди продумані велодоріжки.
- У нас є велодоріжки, які різко починаються та закінчуються, - каже Євген. Часто посеред доріжки є або дорожні знаки, або обмежувачі. Це незручно та небезпечно.
Тернопільські велосипедисти навіть мають свої спільноти, де вони не лише діляться досвідом, а й обговорюють різні проблеми місцевих велосипедистів.
Журналіст «20 хвилин» перевірив кілька велодоріжок міста. На деяких із них чимало велосипедистів, а от деякі, навіть нові, майже порожні. Як ми переконалися, багато велодоріжок мають на своєму шляху або дорожні знаки, або обмежувачі руху, або інші конструкції, що заважають руху.
У гідропарку «Топільче» є велодоріжка. Однак вона - лише на алеї дивізії «Галичина». Велодоріжку добре помітно, оскільки бруківка на ній іншого кольору. А от дорожні позначення в багатьох місцях ледь помітні. Велосипедистів у парку багато, однак тут гуляє і багато перехожих та батьки з колясками. Закінчується велодоріжка бетонним вазоном біля центральної алеї.
Вздовж набережної є велодоріжка біля «Топільче». Бруківка на ній також іншого кольору, тому її помітно. Є і відповідні знаки. Але перехожі часто забувають, що це велодоріжка і ходять по ній.
У парку ім. Тараса Шевченка також є велодоріжки. Одна з них починається біля Воздвиженської церкви і закінчується на «Циганці». Розмітка там майже стерта. У парку ім. Шевченка чи не найбільше пішоходів гуляють саме на велодоріжці вздовж набережної.
Ще одна велодоріжка починається на площі біля пам’ятника Степану Бандері. По ній майже не їздять велосипедисти. Прямо на доріжці розміщені електростовпи, обмежувачі руху. Вона йде до парку ім. Шевченка і закінчується біля дитячого майданчника. Там добре помітна розмітка, однак велосипедистів, як і пішоходів, там мало.
На вулиці В’ячеслава Чорновола є нова велодоріжка. Там є розмітка, відповідні знаки. До того ж, лавки встановили таким чином, щоб люди не ходили по доріжці. Однак це не зупиняє деяких пішоходів. На велосипедистів на перехресті вулиць В’ячеслава Чорновола та Івана Франка чекає несподіванка – різкий перехід з велодоріжки на дорогу. Плавного переходу з тротуару на дорогу немає, тому велосипедистам доводиться призупинятися, обережно спускати та підіймати велосипед і після цього продовжувати рух.
На оновленому Театральному майдані також з’явилась велодоріжка. Вона невелика – починається на вулиці Богдана Хмельницького і закінчується біля входу в приміщення вокзалу велопарковкою.
А як вам велодоріжки міста? Чи потрібні вони? Пишіть у коментарях!
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 38 від 18 вересня 2024
Читати номер
Zahar Dyablo
Артур Шмигельський