"Нікому не бажаю це пережити": кременчанка розповіла, як рік боролася за життя чоловіка і втратила його

— Разом з мамою ми дякуємо колективу Кременецької районної лікарі. Кожному лікарю, медсестрі та санітарці! Дякуємо, що були з нами у найважчі дні. Терпіли усе, що випадало на вашій зміні. І жодного разу не відмовили у допомозі. Дякую за ваші теплі серця, до яких мене пригортали! Низький уклін завреанімацією, який прийняв мене, мов свою дитину. Нехай береже вас всіх Господь! Нехай посилає вам здоров'я, терпіння, якнайменше важких пацієнтів, — написала Маргарита на своїй сторінці. 

Нижче цього допису свічка та фото чоловіка з чорною стрічкою. Чоловік Маргарити Богдан відійшов у засвіти 16 січня... А перед тим пройшов рік важкої боротьби за життя.

— Нікому не бажаю такого пережити. Це гірка втрата і невимовний біль. Часто бачу, коли люди в час такої втрати стають озлоблені, когось звинувачують... — говорить жінка. — Я знаю, який важкий стан був в мого чоловіка. Лікарі були безпорадні, але разом з тим, що ніхто не міг нічого вдіяти, аби врятувати Богдана, вони робили усе, щоб йому було комфортно. Хтось міг нарікати, що не спасли, кидати звинувачення на медиків, то я усвідомлюю, що ні один лікар не в силі змінити те, що в руках Божих.... Вони розділяли мій біль, підтримували, співчували... 

"Рік, який мене змінив"

Чоловік пані Маргарити захворів ще на початку 2020-го року. Рак швидко прогресував. Жінка каже, що якби не допомога небайдужих, він не зміг би прожити і цей час.

— Ми рік боролись. У липні, коли вже витратили на лікування усі заощадження, довелось звертатись за допомогою до небайдужих. Я переосмислила за цей час усе життя. Ми не все можемо зробити тут, на землі. Якщо Господь щось вирішив — прийми це гідно і не спаскудь свою душу. Не перекладай вину за свою біду на інших людей, — каже жінка.

Кременчанка каже, що навіть у такий важкий час Бог послав їй безліч хороших людей, які  допомагали та підтримували.

"Не бійтесь просити допомоги"

— Ми хотіли зібрати кошти для лікування в Ізраїлі. На жаль, цього зробити нам не вдалось, — пригадує Маргарита. — Вистачило лише на лікування у Польщі. Але я вдячна усім і кожному. Були люди, які присилали по п'ять гривень, але і це велика — підтримка. Я усвідомила, що немає різниці, яка це сума. Важливість в тому, що людина віддає часточку себе, і вона тебе підтримує і співпереживає, віддає зароблене своїми руками. Треба цінувати це і дякувати. 

По-різному реагували на прохання жінки допомогти у лікуванні її чоловіка. 

— Я для себе вирішила, що не можна закритись в собі і плакати, картатись. Коли ти сам зі своєю бідою — то так можеш загинути. Мені говорили, що я позорю сім`ю тим, що прошу в людей гроші. Я не вважаю так, бо коли ти соромишся чи гордишся — це гріх. Господь сказав: "Просіть і буде вам дано". Я знаю, є родини, які бояться чи соромляться звернутись за допомогою, бо бачать людський осуд, але прошу вас: "Не варто". Ви обов`язково розкажіть про свою біду, і люди поможуть, повірте. Не лише фінансово, а словом і співчуттям. За цей рік я, мабуть, би разів десять опустила руки і думала, що життя скінчилось. І тільки підтримка людей мене тримала. Тому ще раз хочу подякувати людям за їх розуміння і небайдужість. Нехай Бог віддасть вам сторицею...

Редакція "20 хвилин" співчуває Маргариті з приводу важкої втрати чоловіка. Нехай йому спиться спокійно...

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.