Юрій Матевощук - наймолодший поет у Тернополі, який вступив до Спілки письменників

> -         У кожного в житті є своє покликання. Відповідно, доля малює для нас індивідуальні схеми із несподіваними поворотами. Колись я навіть і не думав, що писатиму поезію. У школі активно грав у футбольній команді, брав участь у різних районних змаганнях. Десятикласником написав свій перший вірш «Lacrimosa» (у перекладі «ті, що плачуть»). Свої внутрішні переживання на той момент я і втілив у поезію. Після того якось пішло-поїхало. Вчителька віднесла мій вірш у районну газету. Згодом ланівецький поет Василь Цибак запросив мене на літературні читання. Мені настільки сподобалася презентація, що в мене аж очі загоріли. До того моменту, чесно кажучи, не дуже хотів вчитися, займався спортом, хоча читав багато. Але з поезії для мене розпочався новий етап життя.

-         Ти багато читаєш. Які твори чи автори подобаються найбільше?

-         Так, читати й справді обожнюю. Навіть чекаючи на нашу зустріч, уже встиг переглянути всі афіші та вивіски (посміхається – прим. авт.). Виявляється, раніше бульвар Шевченка мав іншу назву – вулиця Панська. Подобається українська класика, приміром твори Василя Барки. Але не люблю заїжджених авторів. Ненавиджу, коли з письменників чи поетів роблять ідолів та поклоняються їм. Люди кричать: «Я люблю Шевченка чи Кобилянську», а самі навіть не знають, про що вони писали. Насправді така фанатична любов вигідна державі та політикам, а не звичайним людям.

-         Як ти потрапив у літературну студію «87»?

-         Викладач в університеті запропонувала відвідати студію. А я думаю: «Чому б ні ?! Сходжу, почитаю». Але там на мене обвалився шквал критики. Учасники «87» в один голос твердили: «У тебе банальні рими, так ніхто не пише». Тоді в мене пробудився спортивний інтерес. Я твердо вирішив – доведу, що можу краще. Почав більше писати, займався самовдосконаленням. Узагалі, якби не Юрій Завадський і його студія «87» я б нудьгував в університеті. А так ми постійно кудись їздили, виступали на читаннях у різних містах України. Зрештою, познайомилися з цікавими людьми.

-         Два роки тому вийшла перша окрема збірка твоїх поезій «Прототип»? Як довго працював над її реалізацією?

-         Після року плідної співпраці з «87» і відвідин Львівського форуму видавців зрозумів, що готовий до створення чогось свого. Відібрав для збірки вісімдесят кращих, на моє переконання, віршів. Хоча зараз, мабуть, більшість із них я б не помістив у книгу. Намагаюся самокритично до себе ставитися. Адже, якщо письменник помістить собі зірку на лоба, то він «вмирає» для літератури

-         Маєш свою музу, яка надихає тебе на творчість?

-         Для мене муза – це якась баба зі шваброю в руках (посміхається – прим. авт.). Музи були колись в стародавній Греції… Я люблю писати, коли мені того хочеться. Буває, у голові просто крутяться слова. А потім починаю витягувати з думок рядок за рядком.

-         Ти – один із наймолодших поетів Тернопілля, котрі ввійшли в Спілку письменників України. Пишаєшся цим?

-         Я тільки у вересні отримаю членський квиток (посміхається – прим. авт.). Пробував подати документи ще минулого року. Проте в тернопільській Спілці мені відмовили, мотивуючи це тим, що є велика черга охочих. Я дуже й не засмутився, бо добре знаю, що в нас - хто при владі, той і правий. Тим часом я брав участь у різних поетичних конкурсах. Так, минулого року виграв тернопільський батл «Слухай». Зайняв перше місце на Всеукраїнському фестивалі «Табуретка Art Fest». А місяць тому зателефонував секретар Спілки письменників України Сергій Пантюк, щоб запросити на семінар творчої молоді. Атмосфера цього зібрання була просто феєрична. З’їхалися креативні молоді люди з  усієї України. Із сорока учасників відібрали п’ятеро, котрі потрапляли в Спілку автоматично, минаючи місцеві дистанції. Я планував потрапити хоча б у десятку. Але не повірив своєму щастю, коли дізнався, що зайняв друге місце… Тепер із нетерпінням чекаю на вручення квитка.

-         Знаю, що ти у вересні одружуєшся. Де познайомився з дівчиною?

-         Так, у вересні ми з Лілією плануємо зіграти весілля. Якби не поезія, ми  з нею, мабуть, і не познайомилися б. Адже сама вона – з Одеської області. Ліля, як і я,  любить читати. Натрапила в Інтернеті на мій вірш про божевільних, знайшла мене Вконтакті. Так ми почали переписуватися. Розмови були приємними, до того ж вона любить рок-музику. А я просто фанатію від дівчат, які слухають рок. Потім я поїхав до неї в Одесу. Як вийшов з вагону, побачив її, - так і закохався на все життя.

-         Ваші стосунки тривали на відстані. Мабуть, засипав її поезіями?

-         Було таке (посміхається – прим. авт.). У вірші я міг передати свої почуття, сказати, як сильно за нею скучав. Закінчивши університет, вона переїхала жити до мене в Тернопіль.

-         Кажуть, поети краще пишуть, коли в їхньому житті трапляються трагічні моменти…

-         Я пишу тоді, коли в мене душа кричить, прагнучи щось сказати . Це може бути і щось неприємне, і щось гарне.

-         Що можеш побажати молодим тернополянам, аби досягнути успіхів в улюбленій справі?

-         Тут важко щось радити. Кожен мусить для себе визначити, що йому важливо в цьому житті. Особисто для мене успіх – це працювати заради задоволення. Можливо, хтось думає інакше.

 

ДОСЬЄ

Юрій МАТЕВОЩУК

Польовий командир літературної студії “87″. Автор книжок : “Прототип”, “Alive” і “Реверс і Аверс”.

Народився 25 квітня 1991 року в місті Ланівці.

Освіта: Тернопільський педагогічний університет ім. Гнатюка.

Робота: Видавництво «Крок» (редактор).

Улюблені фільми: історичні.

Улюблена музика: рок.

Книги, які подобаються: усі книги, які видаються у «Крок».

Заповітна мрія: бути собою і кайфувати від того, що робиш. 

 

Наталія БУРЛАКУ

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.