Юрій Матевощук - наймолодший поет у Тернополі, який вступив до Спілки письменників

Писати почав зовсім випадково, зізнається тернополянин Юрій Матевощук. Жага до красного слова спочатку була спортивним інтересом. Хотів довести досвідченим літераторам, що він впорається.

Звичайне римування згодом переросло у серйозне захоплення. Через вірші хлопець почав виражати громадську позицію, переживання та власні емоції. Майстерність виросла і у свої 22 роки Юрій – у списку Національної спілки письменників України. А у вересні він отримує членський квиток. Про свою музу та взагалі життя – в інтерв’ю «20 хвилин».

-         Ти обрав нелегкий шлях… Як думаєш, перспективно нині молодій людині бути письменником?

-         У кожного в житті є своє покликання. Відповідно, доля малює для нас індивідуальні схеми із несподіваними поворотами. Колись я навіть і не думав, що писатиму поезію. У школі активно грав у футбольній команді, брав участь у різних районних змаганнях. Десятикласником написав свій перший вірш «Lacrimosa» (у перекладі «ті, що плачуть»). Свої внутрішні переживання на той момент я і втілив у поезію. Після того якось пішло-поїхало. Вчителька віднесла мій вірш у районну газету. Згодом ланівецький поет Василь Цибак запросив мене на літературні читання. Мені настільки сподобалася презентація, що в мене аж очі загоріли. До того моменту, чесно кажучи, не дуже хотів вчитися, займався спортом, хоча читав багато. Але з поезії для мене розпочався новий етап життя.

-         Ти багато читаєш. Які твори чи автори подобаються найбільше?

-         Так, читати й справді обожнюю. Навіть чекаючи на нашу зустріч, уже встиг переглянути всі афіші та вивіски (посміхається – прим. авт.). Виявляється, раніше бульвар Шевченка мав іншу назву – вулиця Панська. Подобається українська класика, приміром твори Василя Барки. Але не люблю заїжджених авторів. Ненавиджу, коли з письменників чи поетів роблять ідолів та поклоняються їм. Люди кричать: «Я люблю Шевченка чи Кобилянську», а самі навіть не знають, про що вони писали. Насправді така фанатична любов вигідна державі та політикам, а не звичайним людям.

-         Як ти потрапив у літературну студію «87»?

-         Викладач в університеті запропонувала відвідати студію. А я думаю: «Чому б ні ?! Сходжу, почитаю». Але там на мене обвалився шквал критики. Учасники «87» в один голос твердили: «У тебе банальні рими, так ніхто не пише». Тоді в мене пробудився спортивний інтерес. Я твердо вирішив – доведу, що можу краще. Почав більше писати, займався самовдосконаленням. Узагалі, якби не Юрій Завадський і його студія «87» я б нудьгував в університеті. А так ми постійно кудись їздили, виступали на читаннях у різних містах України. Зрештою, познайомилися з цікавими людьми.

-         Два роки тому вийшла перша окрема збірка твоїх поезій «Прототип»? Як довго працював над її реалізацією?

-         Після року плідної співпраці з «87» і відвідин Львівського форуму видавців зрозумів, що готовий до створення чогось свого. Відібрав для збірки вісімдесят кращих, на моє переконання, віршів. Хоча зараз, мабуть, більшість із них я б не помістив у книгу. Намагаюся самокритично до себе ставитися. Адже, якщо письменник помістить собі зірку на лоба, то він «вмирає» для літератури

-         Маєш свою музу, яка надихає тебе на творчість?

-         Для мене муза – це якась баба зі шваброю в руках (посміхається – прим. авт.). Музи були колись в стародавній Греції… Я люблю писати, коли мені того хочеться. Буває, у голові просто крутяться слова. А потім починаю витягувати з думок рядок за рядком.

-         Ти – один із наймолодших поетів Тернопілля, котрі ввійшли в Спілку письменників України. Пишаєшся цим?

-         Я тільки у вересні отримаю членський квиток (посміхається – прим. авт.). Пробував подати документи ще минулого року. Проте в тернопільській Спілці мені відмовили, мотивуючи це тим, що є велика черга охочих. Я дуже й не засмутився, бо добре знаю, що в нас - хто при владі, той і правий. Тим часом я брав участь у різних поетичних конкурсах. Так, минулого року виграв тернопільський батл «Слухай». Зайняв перше місце на Всеукраїнському фестивалі «Табуретка Art Fest». А місяць тому зателефонував секретар Спілки письменників України Сергій Пантюк, щоб запросити на семінар творчої молоді. Атмосфера цього зібрання була просто феєрична. З’їхалися креативні молоді люди з  усієї України. Із сорока учасників відібрали п’ятеро, котрі потрапляли в Спілку автоматично, минаючи місцеві дистанції. Я планував потрапити хоча б у десятку. Але не повірив своєму щастю, коли дізнався, що зайняв друге місце… Тепер із нетерпінням чекаю на вручення квитка.

-         Знаю, що ти у вересні одружуєшся. Де познайомився з дівчиною?

-         Так, у вересні ми з Лілією плануємо зіграти весілля. Якби не поезія, ми  з нею, мабуть, і не познайомилися б. Адже сама вона – з Одеської області. Ліля, як і я,  любить читати. Натрапила в Інтернеті на мій вірш про божевільних, знайшла мене Вконтакті. Так ми почали переписуватися. Розмови були приємними, до того ж вона любить рок-музику. А я просто фанатію від дівчат, які слухають рок. Потім я поїхав до неї в Одесу. Як вийшов з вагону, побачив її, - так і закохався на все життя.

-         Ваші стосунки тривали на відстані. Мабуть, засипав її поезіями?

-         Було таке (посміхається – прим. авт.). У вірші я міг передати свої почуття, сказати, як сильно за нею скучав. Закінчивши університет, вона переїхала жити до мене в Тернопіль.

-         Кажуть, поети краще пишуть, коли в їхньому житті трапляються трагічні моменти…

-         Я пишу тоді, коли в мене душа кричить, прагнучи щось сказати . Це може бути і щось неприємне, і щось гарне.

-         Що можеш побажати молодим тернополянам, аби досягнути успіхів в улюбленій справі?

-         Тут важко щось радити. Кожен мусить для себе визначити, що йому важливо в цьому житті. Особисто для мене успіх – це працювати заради задоволення. Можливо, хтось думає інакше.

ДОСЬЄ

Юрій МАТЕВОЩУК

Польовий командир літературної студії “87″. Автор книжок : “Прототип”, “Alive” і “Реверс і Аверс”.

Народився 25 квітня 1991 року в місті Ланівці.

Освіта: Тернопільський педагогічний університет ім. Гнатюка.

Робота: Видавництво «Крок» (редактор).

Улюблені фільми: історичні.

Улюблена музика: рок.

Книги, які подобаються: усі книги, які видаються у «Крок».

Заповітна мрія: бути собою і кайфувати від того, що робиш. 

Наталія БУРЛАКУ