Знайди маму, але хорошу... Історія діток жінки з Бережан, яка залишила синів у холодній хаті

Олег – малий мужчина, а дівчатка — лисички-хитрулі. Так говорять у Бережанському ліцеї про трьох старших дітей Світлани П. Зараз дітки навчаються там у 2, 3 і 4 класах.  

Про братика з сестричкою, які перебувають в сиротинці у Тернополі, вихователі можуть говорити годинами. Кажуть, за півтора року, що дітки в них, маму бачили один раз. Причому зустріч була не з приємних. За діток, згадують, що поступили у заклад «колючими» і заляканими. Зараз це фонтан позитиву і найперші помічники.

Не можуть нахвалитись дітками

За дві години часу журналістці вдалось дізнатись про малюків чимало. Чим живуть, що люблять їсти, які ігри їх цікавлять і чи тримаються купки, як рідні. На жаль, кажуть в обох закладах, мама не надто цікавиться своїми дітьми. Та сподіваються, що діти таки матимуть найкращу родину у світі, бо як ніхто на неї заслуговують.

Звичайно, у матеріалі ми змінюватимемо їхні імена, хоча всі справжні дані є в редакції. Ми лише вказуватимемо точний вік дітей, а в школярів, які проживають і навчаються в ліцеї, і клас, де вчаться діти.

І в одному, і в другому закладі про дітей кажуть лише хороше. І додають: мають з чим порівняти, бо до інтернатів потрапляють різні дітки. Дітлахи цієї родини абсолютно здорові, що також зараз рідкість. А ми все вам розповідаємо з надією, що чи батьки, чи родичі опікуватимуться ними і не віддадуть лишень під опіку держави, щойно дізнаються, наскільки вони хороші. Зараз усі діти цієї родини можуть втратити батьків, якщо їхню маму суд позбавить батьківських прав. Тата, офіційно, за документами, ніколи не було у всіх семи.

Нагадаємо, двох молодших діток, одно та дворічного хлопчиків, доправили до лікарні. Стан дітей потребував госпіталізації. Вони замерзли і були голодними. Детальніше про це читайте  Були синіми від холоду, а перше, що попросили у лікарні, — «ам». Історія двох братиків, яких покинула мама
Згодом ми намагались дізнатись більше про маму діток. Детальніше про неї читайте У 25 має семеро дітей та чимало впливових родичів. Що відомо про матір, яка на 5 днів покинула малих синів
Різниця між дітьми, які навчаються у Бережанському ліцеї, — колосальна, кажуть педагоги. Олег у родині найстарший і це вже маленький мужичок. Він опікується молодшими сестрами, захищає їх та завжди тягне щось смачненьке, аби поділитись і пригостити молодших.

Вилучили з сім’ї за тиждень до Великодня

Дівчатка зовсім різні. Третьокласниця Аліна може схитрити, але завжди добиватиметься свого. Наймолодша другокласниця Аня дуже добра і привітна.   

• Олег — отакий знаєте, — маленький мужичок, він чоловік, голова, - поділився з нами директор закладу. — Спочатку був їжакуватим, коли прийшов до нас. Всім не задоволений, все не підходило. Зараз серйозний хлопака. Відчуває турботу, хоче зі всіма спілкуватись по дорослому. Він проявляє турботу про сестричок. А то дві лисички.

Дітей доправили до ліцею 8 травня 2019 року. Найстарший з братиків тоді був у 2 класі, Алінка закінчувала перший, а наймолодша потрапила до дошкільної групи, пригадує Марія Біланчин, заступниця директора з виховної роботи Бережанського ліцею. Діток вилучили із сім’ї за тиждень до Великодніх свят – і це дуже відчувалось. Усі троє поводились насторожено.

• Не можна було сказати, що діти були зовсім занедбані, — пригадує Марія Біланчин. — Хлопчик вже вмів читати і писати, відносно свого віку. Старша із сестричок теж більш-менш орієнтувалась. Молодша ж ні букв не знала, навіть в кольорах не орієнтувалась. З дітьми попрацювали, і зараз є проблеми, але це вже небо і земля.

Люблять ритміку і виступи на святі

Обидві з сестричок займаються гімнастикою та полюбляють ритміку. Щойно цей урок — вони вже перші. Дівчатка дуже пластичні, часто виступають на великих шкільних святах.

• Зараз це гарні, приємні усміхнені діти, — запевняє завучка. — Олег був старшим, поводився як господар. Він дуже відповідальний і старанний. Має гарну пам’ять. На усіх закладах декламує серйозні вірші.

І фантазію найстарший з братів має відмінну. Різні історії прочитати, переказати чи скласти казку, — це для нього не проблема. Любить по дорослому поговорити про життя.

• Звичайно, вони усі чекають на батьків, — каже Марія Біланчин. — Батько був буквально днями. Вони всі кличуть його татом (хоча за документами усі семеро дітей батька не мають – прим. авт.). А мама, за нашими записами, востаннє була влітку чи на початку осені минулого року.

Батько, кажуть у ліцеї, місцевий. І приходить до дітей, коли повертається з заробітків. Чи цей це чоловік, який останнім часом проживає зі Світланою, нам з’ясувати не вдалось.

— Він був буквально днями, ми відпустили всіх дітей з ним поговорити, вони проводили час у спальні, щоб їм ніхто не заважав, — каже Марія Біланчин. — Хотів, щоб ми в місто відпустили, мовляв, щось купить дітям. Зараз карантин, тому не дуже хотіли відпускати. З іншого боку це троє дітей, щоб ми їх потім не шукали. Запропонували батькові купити щось на свій розсуд, а ми дітям все передамо.

Тато провів з дітьми близько 15 хвилин. Усі зустрічі не надто тривалі. Проте у ліцеї погоджуються, батька бачать значно частіше, аніж маму. Вона раніше часто приходила, зараз рідше. Від початку осені її не бачили. Тоді, пригадують, вже діяв карантин, а мама прийшла з подружкою. Разом з дітьми посиділи у дворі. Принесла їм солодкого.

• Звичайно, як батьки приходять, діти їй цілують, обнімають, але щоб рвались йти з ними, не відпускали, плакали б – такого немає, — кажуть педагоги.

Має щось – ділиться з молодшими

Усі троє діток дуже комунікабельні і позитивні. Дружать між собою, а старший братик намагається опікуватись молодшими.

• Щоб конфліктні – то ні. Найбільше дружать між собою дівчатка. Вони і за віком в одній спальні перебувають, і граються разом, і на самопідготовці одна група, — каже пані Марія. — А хлопчик в окремій спальні. Вони спілкуються часто, але він має свою хлопчачу компанію. Напевне, є щось родинне, бо воно яскраво проявляється. Має щось – мусить поділитись з молодшими.

Старші діти пригадують, як проживали з мамою. Як вона їм казки читала, як допомагали їй їсти варити. Пам’ятають і називають імена тих братика й сестрички, які в Тернополі. Вони знають, що ті десь є і пам’ятають, як були з ними вдома. За наймолодших братиків, на жаль, майже нічого не знають.

• Вони ще й дуже гарні та симпатичні дітки, — хвалить вихованців пані Марія. — очки аж світяться. У дівчаток гарне хвилясте волосся. В Алінки яскрава краса. Аня миліша, але теж дуже симпатична. Ну а хлопець поважний. Хоча має свій характер – дуже не любить несправедливості і завжди доводить все до кінця. Відстояти власну думку — це про нього.

За дитячими іграми вже проявляються характери усіх трьох. Принаймні Олег вже знає, чого хоче. І мріє, коли виросте, мати гарну машину, за допомогою якої зароблятиме гроші.

Педагогічно і психологічно це були занедбані діти

Ігорчику — 4 рочки, його сестричка Оля на рік старша. Обоє діток вже півтора роки в дитбудинку у Тернополі, який в народі називають «Малятко». Хоча Олю доправляли туди…. двічі.

• Ці дітки просто надзвичайні, щирі, позитивні, привітні, — говорить про діток з родини П. Ольга Король, соціальний педагог КНП «Тернопільський обласний спеціалізований будинок дитини» облради. — Хлопчик до нас поступив 17 травня 2019 р. Дівчинка двічі — вперше у квітні 2018, вдруге у листопаді 2019 року.

Коли обоє потрапили до дитбудинку, не говорили, педагогічно і психологічно це були занедбані діти. Окрім того, фахівці відзначали, що обоє «емоційно виснажені».

• Тоді, розповідала психолог, від них усмішки добитись — то було неабияке диво, а зараз це суцільний позитив, — каже пані Ольга про малят. — Видно було, що тоді вдома діти переживали мало позитивних емоцій. Малесенькі. Замкнені. Не йшли на контакт ні з дорослими, ні з дітками. На їхню «реанімацію» пішло чимало часу і зусиль.

Оля в сиротинець потрапляла двічі

Вперше Олечка потрапила до дитбудинку у рік і 4 місяці. Це було замкнуте і не по рокам стривожене дівча. Потім дитину перевели до Бережан — на той час там функціонувала дошкільна група. Коли повернули до «Малятка» повторно – в очах дитини була образа. Вона не розуміла, чому так і чому це все з нею відбувається. Спеціалісти припускали, що дитина вже у Бережанах почала звикати до вихователів й оточення, а її знову перевели до іншого закладу, де всюди були тільки чужі люди. Дитина дивилась на всіх з недовірою. І дуже обережно почала когось до себе підпускати.

• Зараз це контактна і дуже комунікабельна дитина, — каже Ольга Король. — Вона надзвичайна. А господинька яка! Перша помічниця усім. Обоє цих діток дуже хороші. Вони вже були свідками, як інших дітей забирали для усиновлення. Як до них приїжджали потенційні батьки, привозили смаколики. Серце розривалось, як дівчатко говорило: «А коли ти мені приведеш маму і тата? Тільки щоб були хороші і добрі…»

«Хороші, добрі мама і тато», на жаль, дівчатко не асоціює з біологічними батьками. Скоріш, когось собі намірює. Своїх, як зізнались нещодавно діти, вони майже не пам’ятають. І точно не ототожнюють з поняттями «родина», «дім» і «тепло».

• Між собою ці дітки дуже дружні, ми їм розповідали, що вони мають братиків і сестричок, вони про це знають, але зовсім не пам’ятають їх – були надто маленькими, коли їх забрали з дому, — припускає Ольга Король. — Молодших братиків взагалі не знають і ніколи не бачили. Тому й чіткої асоціації з якимись маленькими хлопчиками, про яких ми розповідаємо, що це їхні братики, — вони не мають. А от між собою – не розлий вода.

Улюблена гра «доньки-матері» і хоче бути потрібною

Олечка турботлива,  опікує молодшого Ігорчика і дуже хоче для нього бути потрібною. Та й не тільки для нього. Найулюбленішою грою для дівчинки зараз є «доньки-матері» — Оля годує ляльку, возить її на прогулянки, вкладає спати, міняє підгузки і розповідає добрі-предобрі казки. Це перша помічниця для нянечок – накрити на стіл, допомогти поскладати за дітками речі. У дитбудинку кажуть, дай би їй Бог доброї сім’ї та турботливих батьків – нічого кращого і не хотіли б.

• Оля дуже любить складати пазли, і в неї гарно це виходить, — розповідає про вихованців Ольга Король. — Любить книжки, вчить букви і показує їх братику. В Ігоря улюблені хлопчачі розваги — машинки, крани і конструктор. Але теж любить книжки і з задоволенням слухає, як йому читають. Сестричка ж цілі уроки проводить: подивись, тут те і те намальоване.

Оля зараз активно готується до школи. Хоча навряд чи піде цьогоріч у перший клас, бо до 1 вересня їй ще не виповниться шести. Якщо би раптом вирішиться питання про школу, хлопчик в інтернаті залишиться один. А сестричку, скоріш за все, віддадуть до Бережанського ліцею.

Мама приходила. Єдиний раз і зі скандалом

• Ці дітки такі, що, мені здається, виб’ються в люди, — припускає педагог. — Вони не слабодухі і не здаються. Обоє вміють дати собі раду. Хтось з інших діток губиться, плаче – ці зовсім інші. Вони є лідерами. Вміють організувати та зацікавити всіх коло себе, починають гру,— інші дітки скупчуються біля них.

Дуже відкриті і до дітей і до дорослих. Вони знають, що рідні, і більшість часу проводять разом. Оля вміє пожаліти, обняти, якщо ранка чи інша прикрість — вона ще й дуже турботлива.

Дітей відігріли духовно. Вони зараз в очікуванні свого власного дива — мами з татом. Щирі, відкриті, позитивні і не замкнулись у безвиході. Те, що довелось пережити змалечку — переболіло, перейшло. Оці травми, припускають у дитбудинку, цілком можуть проявитись згодом. Але у сиротинці сподіваються, що знайдуться люди, яким ці дітлахи справді стануть рідними.

Влітку минулого року до діток приходила їхня мама. Цей випадок у закладі пам’ятають досі та довго відходили від стресу. Жінка прийшла в неділю, ввечері. Дітки саме виходили на прогулянку. Медперсонал намагався пояснити, що в дитбудинку карантин, але у відповідь почули лише погрози та триповерховий мат. Жінка лякала працівників поліцією. Ті погодились, викликайте. Але ні поліції, ні візитів матері більше ніхто не бачив.

• Ні до того, ні після того мами в нас не було — це був один єдиний раз, коли вона приходила до своїх дітей, — каже працівниця сиротинця. — Є батьки, які не можуть приїхати, але часто дзвонять, передають іграшки та смаколики для дітей. Тут ніхто не дзвонив ні разу.

Тоді мама з татом почали фотографувати дітей на телефон, працівники сиротинця заперечували, бо в кадр потрапляли й інші діти. У відповідь чули тільки агресивні вигуки і мат.

• Ігор та Оля не дуже розуміли, що відбувається, самого контакту з батьками в них не було. Передачу мама лишила. Ми віддали діткам, пояснювали, від кого вона. Реакція була не надто радісна, — каже пані Ольга. — Діти не чекали такого. Вони вийшли на прогулянку, а тут… Вони нічого більше не питали. Але й до мами з татом не рвались.

… коли забирають когось іншого, а не їх

Оля занадто мудра, як на свій вік, кажуть у сиротинці. Такі діти, кажуть, швидко дорослішають. Коли побачила маму, яку пригадала, не летіла стрімголов обнімати-цілувати, як інші діти.

• Таких дітей, як ці двоє, у Бога ще треба заслужити, — кажуть у сиротинці. — Вони здорові, розумні і дуже симпатичні. Повірте, нам всіляких діток доводиться бачити. До нас і родини різні приходять. Люди молоді, здорові, а діток не мають. Ви би бачили їхні очі. Отакі ж очі у наших вихованців, коли забирають в родину когось іншого, але не їх.

Коли попросила охарактеризувати двома словами братика й сестричку, мені одразу видали «даються любити». Вихователі кажуть, може хто не має дітей і вагається, бо це велика відповідальність. Не на день, не на рік, а на все життя. Було б дуже добре, щоб розповідь про цих діток підштовхнула до того, аби таки взяти діток і зробити ще двох людей у цьому світі максимально щасливими.

А Оля і Ігорчик щороку моляться до Миколая, аби святий дід подарував їм тата з мамою. Справжніх, хороших і добрих. Може, Святий нарешті почує молитви цих дітей?..

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.