Храм, захований за колючим дротом

Що тут можна побачити

Пам’ятка архітектури, якій уже більш як 330 років, діє дотепер і на склепінні храму досі зберігся розпис, який зробили під час заснування монастиря. Він розташований на території колонії і тому обнесений колючим дротом. Однак у неділю та святкові дні туди можна потрапити і не засудженим.

—      Щоб потрапити у монастир звичайним людям, потрібно прийти на восьму ранку у неділю, до воріт храму, — розповідає начальник колонії Петро Довбенко. — Тоді відкривають прохід у огорожі колонії і люди заходять. Через декілька годин на наступну службу ідуть уже засуджені діти. Для них тут є окремий вхід. А у свята на службі стоять разом і засуджені діти і звичайні прихожани. Цікаво, що ніхто з в’язнів навіть не пробував утекти, користуючись цим.

Історії цього місця

У монастирі, від початку його заснування, за словами начальника колонії, знаходився орден монахів бернадинів. Покровитилем храму був святий Антоній, який такожу був покровитилем дітей.

—      Монахи, котрі жили у костелі, займалися вихованням дітей знатних вельмож, — розповідає пан Довбенко. — Пізніше, вони стали набирати на виховання також дітей-сиріт. Таким чином на місці, де знаходиться колонія уже 300 років виховують дітей — від вельмож, до неповнолітніх злочинців.

Всередини церкви, коли кореспондента газети “20 хвилин” туди провели, молилися троє засуджених. Вони, побачивши журналіста і тюремників, швидко перехрестилися і вийшли з церкви.

—      Ми тут щодня молимося, — розповіли засуджені за крадіжки та грабіж хлопці, які вийшовши на двір, відразу стали в рядочок під стіною церкви. — Ми також виконуємо роботи, які потрібно зробити у храмі — фарбуємо, що треба та доглядаємо.

Всередині костел обдертий та похмурий. Замість лавок у ньому зварені докупи металеві тюремні табуретки, накриті килимами. Розпис на стелі та стінах полущений, ікон мало. В куточку стоять поскладані обрізані чавунні радіатори батарей — у колонії саме міняли систему опалення. На стіні, що розташована над входом, сліди від місця, де колись був орган.

—      Розпис церкви зберігся ще з тридцятих років 17 століття, коли заснували цей храм, — каже начальник колонії — З того часу його ніхто не реставрував, хоча реставрація би згодилася. Та грошей на такі роботи у державі немає.

У церкві збереглися кілька старовинних ікон та дерев’яних скульптур. Дерев’яна скульптура Ісуса стоїть позаду вівтаря. З правого боку, просто на підлозі лежить спертий на стіну “пухкий” барокковий ангелик. Техніка виконання нагадує роботи Пінзеля, однак грошей на експертизу, кажуть іністрації в’язниці, немає.

Звичайні люди потрапити можуть лише у Миколаївську церкву, однак всередині монастиря залишається ще багато цікавого, захованого від стороннього ока. Високими склепінчастими проходами кляштора зараз ходять одягнені у роби з номерками діти. У холодних келіях відбуваються їхні заняття. Прорізані у грубих стінах вузенькі вікна помережені міцними сталевими гратами. На зовнішній стіні монастиря, захищений від стороннього ока ровами, собаками та кількома рядами колючого дроту можна побачити настінний сонячний годинник.

—      Зараз не сонячна погода, тому наш годинник зупинився, — жартує начальник колонії. — Але, коли вийде сонце, і годинник знову “піде”, можна побачити, що він на годину “спішить”. Годинник був виготовлений за польським часом.

Пройшовши склепінчастими коридорами монастиря, можна потрапити у внутрішній дворик. В центрі обкладеного кам’яною плиткою дворика стоїть фонтан та росте калина. Фонтан, засуджені обклали кольоровою плиткою під час занять.

—      Цей дворик розрахований для відпочинку та проведення того невеликого відрізку вільного часу, який мають засуджені, — каже Петро Довбенко. — Тут вони можуть побути кілька хвилин у тиші.

З внутрішнього дворика видно шпиль Миколаївського костелу. “Рамена” хреста на шпилі зрізано, а куляста металева конструкція, з якої починається хрест густо подірявлена кулями.

—      Це найвища точнка Бережан, тому на цьому хресті з обрізаними раменами свого часу висіли і червоний прапор, і стяг із свастикою, — Каже начальник колонії. — У другу світову, радянські солдати стріляли по німецькому прапору, щоб збити його. Дірки від їхніх куль можна розгледіти і зараз. Коли ж військові вивішували на вершку костела червоний прапор, зрізали рамена зреста —не хотіли, щоб червоний прапор висів на християнському символі.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google