Лише сім хат і старовинний костел: репортаж із зникаючого села, розташованого у двох областях

Федір Восінський , Юлія Іноземцева

Село Тарноруда фактично розташоване на території двох областей – Тернопільської та Хмельницької. Хоча за адміністративним поділом поселення ділиться річкою Збруч на два і в обох однакова назва.
Те, що належить до Тернопільщини, в десять разів менше і тут залишилося тільки сім дворів, у яких живе всього кілька десятків мешканців.
Чому одне село розділили на два і що побачили журналісти «20 хвилин» у напівзруйнованій “тернопільській” Тарноруді – читайте у нашому матеріалі.

Історія села довга та цікава. Про нього відомо ще з 15 століття, коли місцина була власністю польського шляхтича Петра Одровонжа. А назва поселення походить від поєднання слів «терно» (територія, місцевість) та «руда» (болото, де виступала іржава, руда вода), зазначають на сайті irp.te.ua.

Чому сіл стало два

Єдиний населений пункт розділили у 1772 році, внаслідок першого поділу Польщі. Понад 90 відсотків території відійшло до Австрійської імперії, а решта – до Російської імперії. Відтоді, аж до 1939 року, два села з однаковою назвою, розташовані фактично за кількасот метрів одне від одного, належали до різних держав, поки не стали частиною Радянської України.

Тут є на що подивитися і з чого здивуватися, адже в Тарноруді на Тернопільщині збереглося чимало пам’яток, зокрема 200-літній костел, старий єврейський цвинтар і старовинна фігура Яна Непомуцького, якій понад 210 років.

Відео дня

Та ще з 1950-их це село повільно помирає. З колишньої сотні дворів тут залишилося тільки сім, хоча по іншу сторону річки, у Тарноруді Хмельницькій, живе понад тисяча жителів.

Що побачили в селі

Дорога до села на Тернопільщині дуже складна. Від найбільшого містечка Підволочиськ сюди 20 кілометрів через невеликі населені пункти і ґрунтову дорогу.

Через високі перемети і нерозчищений путівець на півшляху між двома селами – Рожиськом і Тарнорудою, у нас застряг автомобіль. Тому свій шлях довелося продовжувати пішки.

Кілька кілометрів ми йшли і зустрічали тільки напівзруйновані будинки, до яких практично не підступитися через густі хащі. У цих оселях давно ніхто не живе, а все що від них залишилося – стіни і стеля. Видно, що навіть проводку виривали поспіхом.

Однак, пейзажі Тарноруди вражають, адже село розташоване на березі невеликої річки і поблизу водосховища.

Через годину пошуків ми віднайшли оселю місцевої жительки Ванди Маселко, яка і розповіла нам як живуть мешканці цього села, де отримують пенсію, купують продукти, куди ходять молитися та більше про те, як колись великий населений пункт почав потроху «вмирати».

Жінка вразила нас своїм оптимізмом і тим, що попри поважний вік – 71, вона разом зі своїм чоловіком продовжує доглядати господарку.

Історію Ванди Маселко ви зможете прочитати у наших наступних публікаціях. Вона радо провела нам екскурсію найвизначнішими пам’ятками Тарноруди і показала, наскільки мало людям потрібно для щастя, адже попри побутові труднощі ті, хто залишилися тут, продовжують працювати, утримувати поля та не занепадати духом.

Старий костел та пам’ятки

Найгарнішою і найпомітнішою спорудою у селі є старий польський костел ще з 1816 року. У ньому проводять богослужіння раз на місяць, для цього з Підволочиська у невелике поселення приїжджає ксьондз. Прихожан не набирається і п’ятнадцяти.

Після Другої світової війни радянська влада забороняла селянам відвідувати костел. У людей забирали ключі від нього, слідкували, аби ті не наближалися до споруди. Там навіть облаштували склад для зерна.

– Ми тоді були ще дітьми, і поки машину з зерном розвантажують, брали невеликі торбинки і насипали швиденько зерно та й утікали, – каже Ванда Маселко. – Нам було образливо, що наші батьки це зерно ростили і збирали, а їм нічого не давали з урожаю.

Та вже за часів незалежності людям костел повернули. Пані Ванда розповіла, що на храм було боляче дивитися раніше – дах протікав, стіни пошарпались, а територія виглядала дуже недоглянутою. А два роки тому завдяки місцевій владі і небайдужим жителям вдалося провести його реставрацію, замінити покрівлю, облагородити територію та стіни.

При цьому працівники, котрі цим займалися, не взяли кошти за свою роботу. За це місцеві жителі вдячні їм і досі.

Всередині костел виглядає на так гарно, як зовні – обдерті стіни, старі лавки. До слова, іконам тут також понад 200 років, а над входом намальований герб Польського Королівства.

Навпроти костелу збудували дзвіницю та встановили фігуру святого Яна Непомуцького. Датована вона 1806 роком.

Неподалік костелу встановлений старий пам’ятний знак, але про нього Ванда Маселко і сама мало що знає. Каже, раніше на постаменті ще висіла табличка, та її з часом вкрали.

В Тарноруді Тернопільській збереглося і старе єврейське кладовище. Розташоване воно за 600 метрів від самого села. Однак, дійти туди взимку практично неможливо, як і віднайти поховання, адже за кладовищем давно не доглядають, дороги до нього немає, а йти доведеться через зарості дерев.

Це село могло стати чудовою туристичною родзинкою Тернопільщини через мальовничі краєвиди, цікаве розташування і низку цінних та красивих пам’яток, якби за ними доглядали.

Ми показали кращу його сторону і те, як мешканці цього незвичайного населеного пункту продовжують берегти свою автентичність, місце, у якому живуть.

У наступному матеріалі покажемо вам побут жителів Тарноруди, адже тут мешкають люди різних релігійних вірувань і національностей — як українці, так і поляки. Чому так сталося, що одне село має півтори тисячі жителів, а інше – лише кілька десятків? Які визначні місця були колись у тепер забутому і майже покинутому селі? Ми також поділимося з вами ще більшою кількістю світлин Тарноруди і розповімо про шокуючі випадки з історії цього села.

Читайте також:

Залишили ікони, іграшки та меблі: репортаж із зникаючого села Тернопільщини, де живе лише один чоловік (ФОТО)

Закинуті будинки і нещасливі люди. Репортаж із села, де лише чотири жителі (ЕКСКЛЮЗИВ)

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.