Ми домовляємося про обійми уві сні: як військовий з Тернополя зберігає стосунки попри 1000 кілометрів

• Проблеми, карантини та війна безсилі перед коханням. Про це на власному прикладі доводить тернопільський військовослужбовець Сергій Спільніченко та його обраниця Наталя Волянюк.
• Вони вже 10 років разом і лише шість місяців одружені. За цей час багато подолали та здобули. Але головне, що завжди разом, навіть якщо і на відстані в 1000 кілометрів. 
• Неймовірну історію кохання читайте далі у нашому матеріалі. 

Він світловолосий красень, а вона його тендітна леді. Якщо кажуть, що кохання з першого погляду існує тільки у фільмах, то ця парочка тернополян залюбки доведе вам зворотнє. Їх історія почалася у далекому 2012 році, але ні Наталя, ні Сергій не здогадувалися, що та зустріч стала доленосною.

– Ми сиділи один навпроти одного у компанії спільних друзів. Його обличчя мені здалося дуже знайомим, але ми все ніяк не могли пригадати, де бачилися. Згодом згадали, що вперше зустрілися у нічному клубі, де я брала інтерв’ю в Сергія. Раніше я навчалася на факультеті журналістики, виконувала завдання – знімала сюжет про нічні клуби. Ось така не випадкова зустріч. Спочатку були друзями, дружили-дружили і додружилися – закохалися. І от вже 10 років разом, –  каже дівчина.

Сергій подобався Наталі своєю мужністю, силою, прямолінійністю та дещо запальним характером. Натомість варіант з одруженням дівчина навіть не розглядала, чого не скажеш про Сергія.

– Так, ми товаришували, спілкувалися. Проводили разом час. Активно наша дружба почала розвиватися у травні, а вже у липні зрозуміли, що по вуха закохалися. І тоді почали зустрічатися. Але то я собі так думала. Вже після 10 років відносин Сергій зізнався мені, що закохався в мене з першого погляду і чітко йшов до своєї мети. Виявляється, він робив усе, щоб мої дружні почуття переросли в кохання, – згадує тернополянка.

Мабуть всьому свій час

10 років прозустрічатися – не поле перейти. У житті бувають різні ситуації, інколи гірко, а інколи щасливі до небес. Та пара знає, що б не сталося, завжди треба пам’ятати про довіру, підтримку і обов’язково вірити один в одного. Тільки разом будуть подолані всі труднощі, тільки разом вдасться зробити родину міцнішою.

– Освідчився Сергій ще у 2020 році під час прогулянкою на Дністрі. Але почалася пандемія, вирішили зачекати, потім повномасштабне вторгнення…. Розуміли, що це триватиме не два-три тижні. Спочатку виникла ідея розписатися на фронті, коли їздила до Сергія передавати автомобіль, який наволонтерили. Вже запланувала собі, наступного разу приїду до нього і так все зробимо там. Але їх бригаду перевели в нове місце. Туди мені вже ніяк не можна було потрапити, –  каже дружина Сергія.

Та пара не засмучувалася і вірила, доля обов’язково має подарувати їм можливість, аби офіційно зареєструвати свій шлюб і нарешті стати чоловіком та дружиною. Як то кажуть, якщо сильно просити, то Бог нас почує? Так диво все ж трапилося.

– У цей важкий час я не хотіла бути просто дівчиною чи нареченою Сергія. Чомусь, це стало для мене дуже важливим. Сталося так, що Сергія відпустили на 10 днів додому після кількох місяців служби в гарячій точці. І ми не гаяли часу. Ми розписалися у рідному Тернополі, на Єлисейських полях, в колі рідних та друзів. Це місце особливе для нас, ми до війни обожнювали з коханими там проводити час, –  каже тернополянка.

Наталя вбралася у чарівну весільну сукню, а Сергій – у військову форму як справжній захисник України. Та головне, що поруч з ними були рідні, близькі серцю люди. Вони танцювали весільний танець, багато обіймалися і раділи, що омріяне здійснилося.

Тоді про їх весілля писали всі видання, а малеча навіть підготувала привітальний флешмоб під патріотичні пісні.

Кохання у листуваннях...

Черговий раз пана бачилася три місяці тому. Поки чоловік захищає нашу Україну від російських загарбників, Наталя працює в Тернопільському академічному обласному театрі актора і ляльки, а також волонтерить. Саме діти та добрі справи відволікають її від негативних думок і дають надію на світле майбутнє у колі рідних.

– Кохання дає нам сили боротися, в моменти відчаю допомагає підвестися на ноги і рухатися далі, надихає на великі вчинки. Війна ще більше зміцнила наші стосунки. Зараз звичайна телефонна розмова чи переписка кількома фразами дає змогу не просто проіснувати цей день, а прожити його. Востаннє ми бачилися 3 місяці тому, дуже сумуємо одне за одним, тож домовляємося зараз про зустрічі уві сні. На жаль, поки що лише так можемо обійнятися, – додає дівчина.

Наталя і Сергій полюбляють подорожувати, особливо з наметами на природі. Разом вже відкрили для себе Карпати, Дністер, Джуринський водоспад, Бакоту. Також чоловік навчив свою кохану рибалити і це плюс одне спільне хобі. Пара вірить, після Перемоги перелік спільних подорожей, хобі збільшиться. А головне хочуть, щоб збільшилася їх родина.

– Після Перемоги у нас купа планів. Хочемо повінчатися та відсвяткувати весілля з усіма рідними. Ми дуже хочемо донечку. Якось ще кілька років тому вона приснилася мені, приснилося як я її називаю, незвичне ім’я. Вірю, що здійсниться. Хочеться, щоб нарешті настала Перемога. Щоб всі чоловіки повернулися до своїх жінок, сини до своїх матерів, а батьки – до своїх діток. Головне не здаватися, вірити і ми обов’язково переможемо. Просто згадайте, які в нас чоловіки. А з ними ми обов’язково Переможемо, – закінчує розмову тернополянка.

Війна навчила нас цінувати кожну хвилинку, що ми проживаємо зі своїми рідними, коханими людьми. Попри відстань, негативні новини та розпач, ми маємо триматися і дарувати їм своє тепло. Ми маємо планувати майбутнє, бо щодня нам його виборюють мужні захисники. Нехай кохання перемагає всі відстані, а кожне коротке повідомлення від коханого з фронту зігріває серденько. 

Читайте також:

Весілля за 40 хвилин під сиренами, або романтична історія кохання військового з Тернополя

Кохання зігріває навіть у війну: тернополяни поділилися своїми традиціями до Дня Святого Валентина

Чи є ажіотаж у квіткових крамницях у День закоханих: ми перевірили

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.