Левоміцетин: нові знання про старі ліки

На відміну від сучасних дорогих та смачнючих пігулок і сиропчиків, цей препарат не рекламують ані по телевізору, ані з бігбордів. Про нього не пишуть замовні статті у газетах. Тим не менше, це не заважає йому десятиліттями залишатися "мешканцем" будь-якої домашньої аптечки.
- Пам’ятаю, як в похід збиралася, то найперше, про що запитувала мама: "Левоміцетин взяла?”. А вже потім додавала, аби ми були обережні та трималися разом, - розповідає фінансовий директор однієї іноземної компанії пані Анна. – Тепер те саме кажу своїй дитині. Болить животик – випий пігулочку і все.
В інших країнах вільно не продають
Мало хто знає, що минулого року уряд Канади заборонив імпортувати весь мед з України. У в ньому знайшли левоміцетин. Його додавали задля кращого зберігання товару. Для канадців це виявилося неприйнятним. У цій країні левоміцетин взагалі не продають. Так само його не купиш без рецепту в Європі та США.
Такі застереження – через те, що діюча речовина левоміцетину – хлорамфенікол. Це сильний антибіотик, який у 50-х роках винайшов американський науковець Пауль Баркхолдер. Речовина мала боротися з важкими бактеріями. Причому саме важкими, а не звичайними інфекціями. В інструкції до цих ліків, яку в наших аптеках зазвичай до пластинок не додають, є показання до застосування левоміцетину. Хламідії, сальмонельоз, черевний тиф і менінгіт. А не отруєння вчорашньою рибою чи розлад шлунку. Навпаки, в авторитетному підручнику американських науковців Гудмана і Гілмана "Фармакологічні основи терапії” в розділі про хлорамфенікол є одне спеціально виділене речення: "Ніколи не слід застосовувати у невизначених ситуаціях або при захворюваннях, які можна легко, безпечно й ефективно лікувати іншими протимікробними засобами”.
А в популярному американському довіднику "Ліки та медицина” йдеться: "Токсичні ефекти хлорамфеніколу хоч і нечасті, але його користь таки перевищили”.
Для дітей цей препарат небезпечний
Недорогий антибіотик заробив "чорну славу” через здатність руйнувати червоні тільця крові – еритроцити. Це пригнічує діяльність кісткового мозку і порушує кровотворну функцію. Наслідком може бути хвороба крові – апластична анемія. Її симптоми: запаморочення, слабкість, задишка, зниження апетиту та порушення серцебиття. Разом із цими симптомами частішають кровотечі з носа, ясен, на шкірі з’являються крововиливи. І повне одужання від цієї хвороби настає рідко.
Найнебезпечніший левоміцетин для дітей. У них може виникнути "сірий" синдром. Розпізнати його можна за нудотою, зниженням температури та пониженим артеріальним тиском. Якщо вчасно не діагностувати – хвороба може закінчитися смертю. А "сірим” синдром називають, бо такого кольору набуває шкіра.
Окреме попередження щодо лікування левоміцетином є і для вагітних. Вони повинні знати: левоміцетин вільно проникає через судини до плаценти до плоду. У ще ненародженої дитинки до цього антибіотику особливо чутливий мозок. Наслідком можуть стати важкі порушення психіки.
В інструкції Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) для лікарів про левоміцетин згадують як про антибактеріальний засіб "для системного застосування”. Жодних обмежень. В українських аптеках левоміцетин, як і більшість антибіотиків, продають без рецепту. Хоча в МОЗі вже багато років визнають: самолікування – проблема №1. Але після спроби у 2005 р. збільшити перелік ліків, які мають продавати лише за призначенням лікаря, нових ініціатив не було. Міністр Ілля Ємець свою позицію досі не сформулював.
Що робити, коли нудить
Для лікування кишкових інфекцій зазвичай досить дотримуватися суворої дієти та пити багато рідини. Далі потрібен тільки час і терпіння.
"Сучасна терапія кишкових інфекцій взагалі не передбачає улюблених усіма фталазолу та левоміцетину – хоча б тому, що причиною кожного третього проносу є віруси, проти яких взагалі згадані антибактеріальні препарати безсилі, - пише у статті про кишкові інфекції лікар-педіатр Євген Комаровський.
Він додає: якщо навіть уявити, що це сальмонела, з нею боротися можна по-різному. Можна ковтати левоміцетин і знищувати шкідливу бактерію разом з усіма кишковими паличками, кисломолочними бактеріями та іншими корисними мікроорганізмами.
- А можна вчинити по-іншому – "запустити” в кишечник корисні мікроби, які самі розберуться з непрошеною сальмонелою, - пояснює популярний педіатр.
Тобто, на його думку, треба просто пити кефір і вживати інші кисломолочні продукти.
При кишкових інфекціях дитині потрібно багато пити
Ставлення лікарів до левоміцетину сьогодні – дуже помірковане, каже завідувач дитячим інфекційним відділенням міської дитячої комунальної лікарні Ольга Дивоняк.
Колись цей антибіотик справді широко застосовували для лікування багатьох захворювань. У тому числі – гострих кишкових інфекцій, менінгококової інфекції, черевного тифу та великої кількості інших захворювань, викликаних збудниками, чутливими до левоміцетину.
- Однак нині ставлення лікарів до цього препарату – дуже помірковане, - наголошує Ольга Дивоняк. - І не тільки тому, що він може викликати різні побічні ефекти. Загалом ставлення лікарів до антибіотиків змінилося. Є багато захворювань, які ми лікуємо без антибіотиків. Однак залишаються й такі, які, на жаль, мусимо лікувати такими препаратами. Серед них – і левоміцетин.
Так, це хороший антибіотик широкого спектру дії, визнає лікар. Але тепер він відійшов на другий план. Його використовують як препарат резерву, а не найперший засіб, до якого вдаються при інфекційних недугах чи в педіатрії загалом. Левоміцетин можна застосовувати, але – для лікування важких захворювань: черевного тифу чи інших, збудники яких не чутливі до антибіотиків першого ряду - сучасніших препаратів.
- На жаль, в Україні антибіотики належать до тих препаратів, які відпускають без рецепта, - продовжує Ольга Дивоняк. – І справді, люди старшого покоління нерідко радять молодим те, що колись приймали самі. Однак для лікування кишкових інфекцій левоміцетин уже не використовують. Лікарі насамперед радять давати дитині багато пити. Для цього рекомендують спеціальні розчини, які нині можна купити в аптеках, а також відвари із сушених яблук чи родзинок.
Лікар наголошує – лікування дітей проводять за спеціально складеними лікарськими протоколами, а дорослих лікують згідно із загальними стандартами лікування.
- Дотримуючись цих рекомендацій, перевірених досвідом, ми, лікарі, тим самим підстраховуємо себе, - пояснює пані Дивоняк. – А з іншого боку – і на пацієнтові не випробовуємо жодного іншого засобу, окрім того, який справді допомагає. Натомість при самолікуванні людина бере всі ризики на себе.
 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.