ТОП-5 стратегій як виживати під час епідемії коронавірусу та карантину

Малюнок тернополянина Євгена КУБРІХТА. "Рідне місто"

Отож нам треба переплановувати – змінювати наші звиклі маршрути щоденного життя, і нам треба робити це оперативно. Саме так, як автомобільний навігатор: у його програмі нема такого варіанта, як «депресія» – куди б ми не з’їхали з дороги, які би перешкоди не трапились, він пропонує нам «перерахувати» і прокладає новий маршрут.

Пам’ятати про цінності – вони спрямовують наше життя.

Сьогодні нам усім важливо випрацювати здатність гнучко переплановувати своє життя – але для цього ми, як і навігатор, потребуємо знати напрямок. Бо суть не в тому, щоби кудись «їхати» чи будь-що робити. Йдеться про цінності, про те, що надає нашому життю сенсу. Цінності можна порівняти з музикою нашого серця – це те найглибше, що надихає нас до життя. Цінності – це також те, чого за жодних обставин не можна втратити, те, що не залежить від зовнішніх обставин – те, як ми хочемо жити, якими людьми хочемо бути, як відповісти на всі обставини, більшість із яких ми не обираємо.

На жаль, часто ми живемо «на автопілоті» або ж «так, як всі», не до кінця застановляючись, а що справді найважливіше в нашому житті, заради чого ми живемо. А сьогодні ми всі маємо трохи більше простору, часу в житті й тиші, щоби задуматися над цим і дослухатися до себе… Усвідомлення нашої смертності також може бути добрим стимулом до призадуми – адже пам’ятання про те, що ми помремо, може стати каталізатором усвідомлення того, що ж у житті найважливіше…

Цінувати час, планувати й наповнювати наші дні змістовною діяльністю.

Інакше ми можемо просто розтратити цей безцінний ресурс на багато незначущих речей. Тому в умовах карантину (втім і загалом у житті) нам потрібний якісний тайм-менеджмент та базові звички: планувати вранці свій день – не лише, що робити, але і як робити. Збалансувати всі важливі сфери життя – родина, діти, праця, навчання, турбота про себе тощо. Ставити цілі – досяжні та викличні водночас. Обмежувати активності, що можуть «затягувати» (серфінгування інтернетом, телеканалами тощо). І врешті діяти.

Дуже важливо, щоби наші дні були сповнені змістовними, ціннісними активностями. Карантин – це не лише вимушена зупинка в житті, яку треба чимось заповнити, щось робити, щоби якось «убити час» і дочекатися «відновлення життя». Час – безцінний. І життя на карантині (а ми теж не знаємо, скільки він триватиме) – має бути Життям, а не очікуванням кінця карантину.

Наші діти потребують нас – якісно проведімо з ними час. Хіба ми раніше не шкодували, що робота не дає нам змоги більше часу побути вдома? Ми можемо працювати з дому. А якщо не можемо – то можемо вчитися, можемо займатися спортом, можемо молитися і можемо співати, можемо волонтерити, можемо бути підтримкою іншим і т. д. – бо коли є цінності, то завжди є можливості їх втілити… І важливо не забути про випрацювання хороших звичок та рутин – щоденних ритмів життя, бо це допомагає не забути про найважливіше і змусити силу звички (а наш мозок так оперує) працювати на нас.

Бачити обрій надії...

Ми впораємось! І ця пандемія мине. Andra tutto bene («Усе буде добре») – так підписують сьогодні свої веселкові малюнки італійські діти й вивішують їх на вікнах та балконах. Важливо це мати перед очима – очима нашого серця. Це додасть нам сил, витривалості та надії. На-дії в сенсі тієї мотиваційної енергії, що спонукатиме нас до дії – доброї, ефективної, життєтворної. Бо разом ми маємо потурбуватися не лише про старше покоління, але й про дітей, щоби для них колись усе було добре… Тому так важливо зробити усе, що в наших силах – і понад те. У цих випробуваннях бути підтримкою і добрим прикладом їм і одні одним.

Важливо не лише пережити карантин – а й вийти з нього іншими. Бо маємо великий колективний шанс переусвідомити наші цінності й те, що для нас у цьому житті найголовніше, як нам далі разом жити на цій землі. Адже у цьому світі не лише коронавірус загрожує людям – не меншою загрозою є ворожість, війни та тероризм, бездумне споживання ресурсів й екологічні наслідки цього. Сьогодні так багато говорять про те, що світ після пандемії буде іншим – і це так: сповільниться економіка, зникнуть з розкладу, принаймні на якийсь час, багато подій. Втім ця криза – не лише втрати, але й можливість стати більш людяними та більш солідарними. Це те, у чому ми можемо зрости.

Тож сподіваємося, що всі ці наші випробування і те, як ми будемо крок за кроком долати їх, допоможуть нам стати іншим суспільством, іншим світом, у якому буде більше добра, більше мудрості та більше любові…

Розділити одні з одними і біль, і радість...

Сподіваємося, що зможемо запобігти, наскільки нам вдасться, людським втратам. Але якщо станеться інакше, нам треба буде розділити скорботу, пройти разом через біль, бути одні для одних підтримкою. Бо, мабуть, єдине, що можемо дати ближньому в ці найважчі миті – це підтримку, допомогу, розуміння, співчуття… Водночас коли трапляється щось гарне, світле, радісне, то маємо всі підстави радіти й ділитися радістю. Адже розділений біль меншає, а розділена радість множиться! І будемо сподіватися, що цих підстав для радості, для вдячності теж буде багато. Бо таким є життя: у ньому переплелася журба й радість – і ми не можемо цього оминути.

Приймаючи страждання, що є частиною життя, важливо не перестати помічати причин для радості, вдячності, святкування – бо це теж наповнюватиме нас силою. У цьому – життєствердність нашої національної культури. Вона – про червоне і чорне. Вона про те, що навіть коли на полотно життя лягає чорний колір, ми обираємо, як відповісти, – і про те, що ми можемо, вибираючи колір любові, осяяти ним життя, додати йому сенсу, попри все…

Зростати, проходячи крізь випробування.

Це не про поетизацію і не про спіритуалізацію страждань, і не про пошук позитиву у всьому – страждання не послані нам навмисне, щоб чогось навчити чи нас змінити. Страждання є стражданнями, і так хочеться, щоби їх не було, щоби нікого не торкнулися біль втрат, хвороби, зубожіння, безробіття тощо. Кажуть, що випробування роблять нас сильнішими, але це не зовсім так. Випробування можуть бути контекстом, у якому ми станемо сильнішими, вони можуть і озлобити нас, і спричинити реакції, які не можна назвати людяними. Прикладів одного і другого в історії людства – не злічити: від найстрашнішої жорстокості до висот людяності.

Це наш вибір, як ми проходимо через ці випробування, чого хочемо навчитися, переживши їх, ким ми станемо у процесі. Тому так важливо зробити свідомий вибір – вибір бути людьми, зростати у людяності. Зробити цей вибір – не означає, що нам усе вдасться – найімовірніше, як і в будь-якому навчанні, доведеться падати та вставати, вчитися на помилках, а тоді зводитися і йти далі. Тому важливо не осуджувати одні одних, пробачати собі та іншим, мудро ставитись до ситуації, що склалась.

Маємо вибрати напрямок. Напрямок, яким хочемо рухатися. Напрямок внутрішньої праці над собою. Маємо нагоду зміцнюватись у любові та мудрості, у співчутті та щедрості. І для цього нам треба і вчителів, і бачити добрі приклади, і вивчати життя та досвід інших. Але головне – адже нема жодних лайфхаків – треба просто працювати над собою, а це нелегка, але така важлива праця. Працювати над тим, щоби зростати, щоби ставати усе більше і більше Людиною…

Чи не про це писав Василь Стус із тюрми у листах синові? Чи не про це йшлося блаженнішому Любомирові Гузару, коли казав, що має одну мрію: «Бути людиною…». І тому сподіваймося на те, що вийдемо з цих випробувань іншими – світлішими, мудрішими, сильнішими…

Читайте також Як впоратися з викликами епідемії та карантину: три стратегії від експерта

Нагадаємо, з 6 квітня Уряд посилює обмеження в умовах карантину.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.