Як впоратися з викликами епідемії та карантину: три стратегії від експерта

Скористатися порадами фахівця радить спільнота "Психологічна підтримка" у Telegram.

Бачити сенс наших спільних зусиль: це вияв любові, це боротьба за Життя

Усвідомлення сенсу наших дій додає нам сил та витривалості. Спільні дії багатьох держав і пов’язані з ними карантинні обмеження мають одну остаточну мету – зберегти людські життя. І це насамперед наша турбота про стареньких людей. Це наш вияв любові до них і турботи про них. У цій готовності до обмежень заради збереження життя – наша людяність… Бо кожне людське життя – безцінне.

Усвідомивши це, зможемо прийняти такі непрості обмеження з любові до людей, а не лише щоб підкоритися вказівкам чи через боязнь штрафів. Сила любові – неймовірна. І коли те, що ми робимо, робимо з любові – це додає нам витривалості в часи випробувань…

Про це казав Густав Юнг: «Людина може впоратись із будь-яким стражданням, якому може надати сенсу». Про це писав Віктор Франкл, коли бачив, що власне відчуття сенсу допомагало в’язням концтабору не зламатися, а витривати… Про це дізнаємось із біографій усіх наших національних (і не лише наших, але й загальнолюдських) велетів духу, які пройшли через переслідування, ув’язнення, тортури й інші випробування історії.

Бути у правді та любові – це джерело сили. Пам’ятаймо про це, бо ця сила сьогодні нам дуже необхідна…

Плекати стосунки та взаємну підтримку: фізичне дистанціювання не має збільшити відстані між нашими серцями, а навпаки – це запрошення стати ближчими...

Наша сила – в солідарності. Наша резилієнтність, психологічна стійкість – у силі наших стосунків. Ми не знаємо, що нас чекає попереду і через що ще доведеться пройти – але коли розуміємо, що не самі в цих випробуваннях, що усі ми відповідальні одні за одних і готові подати одні одним руку підтримки, то ми сильніші й маємо менше страху, а більше надії. Чи не тому італійці виходили на балкони та разом співали. Чи не тому французи домовилися о восьмій вечора аплодувати з вікон своїх квартир на знак вдячності лікарям.

Нам треба дати одні одним знак, що ми є разом. На щастя, є стільки сучасних технологічних можливостей це зробити на відстані. І до того ж, нам треба зблизитись – фізична дистанція не має стати перепоною. Адже знаємо, як буває: можна бути фізично поруч, а почуватись відчуженими, можна говорити багато слів, але не мати зв’язку. А можна щиро написати кілька слів: добрих, глибоких, світлих, – надіслати листом – і цей лист з’єднає наші серця, попри всі дистанції…

Звісно, будувати стосунки непросто. Нам треба вчитися пробачати і просити вибачення, щиро спілкуватись, уважно слухати й розуміти, не осуджувати, з’ясовувати конфлікти, довіряти та бути вартими довіри, розуміти та поважати потреби один одного. Якраз випробування можуть стати поштовхом і стимулом до зростання у цих вміннях…

Приймати те, що не можемо змінити, і зосереджуватись на тому, що здатні змінити

Карантин закрив для нас багато можливостей – можна сказати метафорично – багато дверей. Гелен Келлер, сліпоглухоніма жінка – перша особа з неповносправністю у США, яка здобула вищу освіту, колись так влучно сказала: «Коли одні двері до щастя зачиняються, то відчиняються інші. Втім дуже часто ми не бачимо їх, бо наш погляд надто прикутий до зачинених дверей…». Тому так важливо вміти приймати те, що деякі двері зачинилися (попри увесь смуток за тим, що залишилось там, за тими дверима…), вчитись відпускати й перезосереджуватись.

Це так, як у молитві-проханні про внутрішню мудрість просимо: «…Уміння прийняти те, чого не можемо змінити; сили – змінювати те, що можемо змінити; і мудрості – відрізнити перше від другого». Заради чого? – Знову ж таки, заради любові, заради того, щоби не втратити можливості й безцінного часу життя, щоби скерувати нашу енергію на те, що можемо зробити цінного…