Мітинг на захист Федорова - просто апогей нашого сюрреалістичного українського світу, в якому зараз живемо.
Я не стверджую зараз, що Федоров був поганим міністром оборони і не заслуговує захисту, навіть навпаки – з тих що були, він, вочевидь, був найкращим. Але у цьому і трагізм ситуації.
Як так вийшло, що на 5 році війни після Рєзнікова, Умєрова і Шмигаля рандомно поставлений після Міндічґейту на посаду міністра оборони айтішник раптом абсолютно випадково виявився НОРМАЛЬНИМ?
Адже ніхто від нього цього не очікував, це було просто чергове "совання ліжок" від Зеленського, до якого вже всі звикли і навіть піджартовували безсило. Ховаючись від усвідомлення який же це управлінський крінж. І сам Федоров впирався від цієї посади, але його думки ніхто не питав особливо. Адже Зеленський вже настільки виснажив своє коло друзів і довірених осіб, шо ставити на керівні посади йому нема з кого. Бо одні робили біди і сховались у тінь, інших витягли з тіні антикорупційні органи і показали нароблену ними біду.
І тут раптом сталась мутація гену «слуганароду» і поставлений рандомно і без особливих очікувань Федоров почав працювати. Оце так несподіванка. Уявіть тепер якої ефективності міг би досягти НОРМАЛЬНИЙ міністр оборони із перших днів війни, досвідчений управлінець без страху перед генералами і схемами.
І мені виглядає так, що цей мітинг з картонками не за Федорова, а просто народ поволі втомлюється від цих абсолютно самоуправних призначень і зняттів за пів року. Просто вони ще поки цього не усвідомили. Бо виявилось, шо це ніфіга не смішно - потім ці люди керують країною у війні і буквально життям і смертю людей. І що президент назначає на посади не найкращих з усіх, що є в країні, що у війні прям абсолютно необхідно, бо країна вмирає, а зручних і тих, що під боком. Жертвуючи ефективністю.
Оця внутрішньополітична рулетка Зеленського відверто вже задовбала. Те, що український нарід вручив йому законні інструменти заміни людей на керівних посадах (а незаконні він собі добрав сам) - геть не означає, що Україною можна крутити як хочеться. Бо можу(с).
І пояснення аналітиків та експертів, що, мовляв, йому треба так обирати, щоб не створити собі конкурента на майбутніх гіпотетичних виборах - аж ніяк не пояснюють і не нормалізують. Зхера вся країна має бути заручницею його політичних амбіцій? Якраз оце все його політично-нарцисичне "не на часі" максимально. І це дуже лицемірно - закривати критикам і активістам роти, бо те, про що вони кажуть - погіршує обороноздатність держави. Його "не на часі" виходить якимось іншим, аніж "не на часі" усіх решту.
І поки нас просили «закрити п*ки», бо «не на часі» - ми опинились у таких часах, ситуаціях і подіях, що вже гематома на підборідді від постійного відпадання щелепи, а очі так часто вилазили з орбіт від побаченого і прочитаного, що ми тепер будемо трохи лупатим покоління до кінця життя.
То ж українці все частіше виходять із картонками, аби помахати ними і охолодити трохи нашого головного управлінця, який, схоже, трохи перегрівся.
Епоха «не на часі» минає, годинники політичного контролю за життям країни повинні знову крутитись, інакше механізм заіржавіє настільки, що більше ніколи не зрушиться з місця.
