Люди

Люди

Найбільше після перемоги, чого хоче Оля, — це зустрітись із чоловіком, який залишився в небезпечному Харкові і волонтерить. Проте, каже майбутня мама, Андрій зараз там потрібніший. Щойно Оля з мамою приїхала до Тернополя, питали, де і чим можуть бути корисними. А тоді пішли в одну зі шкіл плести «кікімори» — і це попри вагітність жінки. Окрім того, Оля працює дистанційно заступником головного бухгалтера та щораз закохується у наше місто. Каже, воно дуже нагадує її рідний Харків.

71-річна Ніна Лукінічна багато років працювала адміністраторкою у відомому готелі «Харків» (колишній «Інтернаціональ»). Жінка давно на пенсії, турбується про дітей та онуків і ніколи навіть повірити не могла, що її спокійну старість в один момент зруйнує війна. Тепер пані Ніна у Тернополі й понад усе хоче повернутися додому…  

29-річна Карина разом з матір’ю і двома маленькими дітьми прибули до нашого міста зі Слов’янська, що на Донеччині. Ще у квітні 2014 року їхнє місто стало ареною бойових дій між російськими терористичними угрупованнями й українськими оборонцями, тому родина жінки сповна пізнала сенс слова «війна». Карина й гадки не мала, що після пережитого тоді у Слов’янську їй доведеться покидати рідний дім у 2022 році та їхати у безвість…

Повномасштабна війна, розпочата росією 24 лютого, особливо вплинула на роботу приватних підприємств, яким довелось або припиняти свою діяльність через численні труднощі, або перекваліфіковуватись. Другий варіант обрав дружний колектив «ЛіяМеблі Хоростків». Вони з перших днів вторгнення шиють і передають сертифіковані бронежилети для українських військових.  

Це усміхнене подружжя разом з двома дітками приїхали до Тернополя з Харкова наприкінці квітня й знайшли тимчасовий прихисток у 28 школі. Жінка – вчителька в одній зі шкіл, чоловік має золоті руки й робить прекрасні ремонти. Два місяці родина прожила в вагоні метро, час від часу бігаючи до свого напівзруйнованого будинку, аби приготувати щось їсти з мінімального запасу продуктів. Вони побажали залишитись анонімними, однак розповіли про те, що відбувалось в атакованому ворогом місті та як вдалось звідти виїхати.

16 травня з маріупольського «Азовсталю» розпочалась евакуація українських захисників. Дехто з бійців був доправлений у госпіталь, понад 200 наших хлопців окупанти вивезли до російської колонії у підконтрольному селищі Оленівка, що під Донецьком.   Ми дізналися про те, де зараз наш земляк, один зі сміливих оборонців металургійного заводу – тернополянин Михайло.

34-річна Марія приїхала з містечка Балаклія, що на Харківщині. З перших днів війни сім’я жінки перебралась до селища Савинці, яке неподалік райцентру. Згодом його окупували російські війська… Марія з чоловіком та дітьми два місяці провели з мінімальним запасом продуктів, без світла та комунікацій, остерігаючись вийти за подвір’я, бо біля хати був блокпост ворога. Як вдалося пережити ці жахіття й врятуватись? Читайте у матеріалі.

Боєць Данило родом з Донецької області і підписав контракт із ЗСУ у 18 років. Такого вчинку від нього рідні навіть не сподівались. Однак сам хлопець чітко знав свою ціль – боротися з російським ворогом. На початку війни, перебуваючи в «гарячій» точці, Данило отримав контузію і тепер відновлюється в одному з медзакладів Тернополя.

Понад 360 операцій за місяць провів тернопільський лікар ортопед-травматолог, завідувач ортопедо-травматологічним відділенням Тернопільської обласної клінічної лікарні, лікар вищої категорії, заслужений лікар України Сергій Гаріян.

Найнесподіваніші розробки у наш час стають товарами подвійного застосування. Зокрема, і тернопільські розробники-виробники електробайків нині постачають свою продукцію задля потреб українського війська. Чим унікальний такий винахід? Журналіст «20 хвилин» розповідає у матеріалі. Читайте та дивіться відео. 

keyboard_arrow_up