Минає річниця з початку повномасштабного вторгнення росії на територію України. Війна без перебільшень вплинула на кожного. Хтось почав волонтерити, хтось – донатити на ЗСУ чи допомагати внутрішньо переміщеним особам. Ми запитали у відомих тернополян, як російське вторгнення змінило їхнє життя. Що сталося за цей час?
Всі ми добре пам’ятаємо ранок 24 лютого 2022 року. Справжній шквал повідомлень у месенджерах, сигнал тривоги, від якої більшість прокинулись, нескінченний потік новин, безсонні ночі, калейдоскоп емоцій та думок – що робити далі, як діяти, як убезпечити свою родину.
Запитання «Як ти?» і коротка відповідь на нього «Живий/жива» або «Все добре» тішили нас більше, аніж будь-які попередні здобутки й успіхи. Маловідомі люди раптом стали ближчими, ніж будь-коли. Відокремити один день від іншого було складно. Все, що раніше нас так хвилювало – побут, відпочинок, захоплення, різні дрібниці – раптом перетворили у щось мізерне, не варте уваги. На перший план вийшла єдина справа – захист України від ворога. Ціною життя, усіма можливими силами, ресурсами й потенціалом. Це й зробили тисячі наших хлопців – тероборона, ЗСУ, добровольчі батальйони, різні види військ. Життя кожного поділилось на «до» і «після».
Минуле стало минулим, а у майбутньому всі точно знають, чого чекають – довгоочікувану українську Перемогу. І щоб нарешті події, які тривають упродовж 366 днів (а насправді довгого і жахливого лютневого дня) – нарешті закінчилися і небо стало мирним. Що змінилось у житті відомих волонтерів, активістів, підприємців з Тернополя – читайте у матеріалі.
Відео дня
Війна — наче велика мандрівка
Роман Задорожний, волонтер та мандрівник
— Війна показала найкращих людей, зміцнила сім'ю та відкрила нові вміння. Загалом я мандрівник, проте останній рік в цій мандрівці поруч не туристи з рюкзаками, а волонтери та військові. Не було жодної мандрівки в гори, і разом з тим мав безліч виїздів на Захід по важливе спорядження, і на Схід до важливих людей. Найцінніший здобуток, який мені дало вторгнення ворога — навколо саме ті люди, які мають бути.
Життя змінилось на 180 градусів
Уляна Фіалка, волонтерка
— До війни моє життя було безтурботним та фактично ідеальним. Не мала причин скаржитись. А коли вранці 24 лютого прокинулась і дізналася, що росія напала — не могла повірити у це. Потім зателефонував брат, повідомив, що записався в армію добровольцем. Я не могла прийти в себе, а тоді почала волонтерити у штабі, який створили при Українському домі «Перемога». Ми організували групи патрулювання міста, збирали допомогу на фронт. Все відбувалось дуже активно, повертались додому вночі, відправивши бус хлопцям чи зустрівши партію медикаментів з-за кордону. Тисячі людей у день приходили до штабу. Я повністю спорядила брата, який боронив наш спокій там, де гаряче. Мене російське вторгнення змінило кардинально. А коли у нашій сім’ї сталось горе, це збило мене з ніг. Вже тоді відчула на собі, що таке війна…
Палко вірить у Перемогу
Ігор Качмарський, підприємець
— Війна з росією, яка триває вже дев'ятий рік, а згодом 24 лютого 2022-го, стали значно ближчими до моєї сім’ї. На відміну від багатьох знайомих, ми не виїхали за кордон і не плануємо. Бізнес зазнав труднощів, дещо довелось оптимізувати, а від багатьох планів розвитку — взагалі відмовитися. Зароблене і заощаджене йде на підтримку Збройних Сил України. Зате тепер добре розбираюся в амуніції, тепловізорах, зарядних станціях та джипах. Вірю, що 2023 рік стане Роком Перемоги!
Завдяки Захисникам маємо майбутнє
Юлія Слободян, волонтерка
– Після початку вторгнення ворога я створила проєкт «Мій тато – герой». Ми допомагаємо дітям, батьки яких захищають Україну на передовій або ж загинули під час виконання завдань. Є малеча, яка більше не обійме тата чи маму, і від цього прикро. Навіть у сірій буденності слід дарувати цим дітям радість та щасливі усмішки. Крім того, підтримую наших військових. Серед Захисників є і мій чоловік, тож добре знаю про потреби хлопців. Для мене традиція – відправляти їм продукти харчування та ліки, проводити збори коштів у соцмережах, закупляти те, що вони потребують. Адже саме завдяки їм ми можемо спокійно спати, працювати і знати, що у нас є завтра.
Кожен має працювати на своєму місці
Микола Дерецький, підприємець
– З перших днів вторгнення важливими стали саме наші вчинки. Вважаю, що коли в країні війна – кожен повинен нею перейнятися. Колектив нашої ресторації не залишився осторонь і почав активно допомагати потребуючим. Ми довгий час годували наших місцевих військовослужбовців, тероборону і поліцейських. Також облаштували великий шелтер для внутрішньо переміщених осіб, забезпечили їх не лише житлом, але й харчуванням. Все робили власними силами. Коли твої близькі друзі сидять в окопах, воюють і гинуть за Україну – совість не дозволяє у цей час сидіти, склавши руки…
Війна згуртувала усіх
Олена Мудра, очільниця БО БФ «Промінь сонця»
– Коли вранці я дізналась про початок війни, відчула себе ніби в іншій реальності, але перше прохання допомогти з поселенням людей із Донеччини повернуло обличчям до проблеми. Стартував процес об'єднання людей, які здатні щось робити. Ми мали приміщення, де могли приймати дітей на творчі заняття. Ідея знайомої запросити туди малечу-переселенців стала ключовою у запуску нашого благодійного фонду «Промінь сонця». Ми допомагали діткам, батьки у нас могли відпочити і поїсти, до проєкту долучились шкільні психологи, волонтери. Речі, які ми отримували, лягли в основу «Бейбі-боксів», і ми зібрали 200 аналогів пакунку малюка для вагітних жінок, які приїхали без нічого. Так проєкт за проєктом працюємо щодня. Зараз реалізуємо «Бандерольку Перемоги». Тернополяни і ВПО роблять рукотвори, відправляємо їх за кордон, а за виручені кошти купуємо необхідні речі для бійців.
