Більше нікуди не поїду, хочу бути вдома! Як блогерка народжувала у Парижі (ЕКСКЛЮЗИВ)

Більше нікуди не поїду, хочу бути вдома! Як блогерка народжувала у Парижі (ЕКСКЛЮЗИВ)
  • Коли 24 лютого розпочалась повномасштабна війна, велика кількість українок при надії прийняли рішення про пологи за кордоном.
  • «20 хвилин» розповідає історії новоспечених матусь, які народили у різних державах.
  • Син блогерки Олександри з’явився на світ у Парижі. Саша розповіла нам, як опинилась у чужій країні фактично без копійки, з якими труднощами доведеться зіштовхнутись вагітним жінкам і чому народжувати там дорого, особливо якщо ти не громадянка Франції.

Минулих вихідних на нашому сайті вийшла розповідь про жительку Шумщини Наталію Троцюк, яка у червні народила маля у польському містечку. Вона поділилась з нашою журналісткою пережитим: чи складно минули пологи через мовний бар’єр, як її підтримували поляки, які документи слід оформити дитині після народження та що мріє повернутись в Україну.

Сьогодні героїнею нашого матеріалу є Інстаграм-блогерка Олександра Гілка. Вона тікала за кордон 26 лютого, на третій день російського вторгнення, будучи на восьмому місяці вагітності. Їхала не сама, а зі старшим синочком, якому на той час виповнилось 4,5 роки. Жінка до останнього вагалась: залишитись тут чи їхати, адже найдужче остерігалась за безпеку майбутньої дитини…

Відео дня

– Коли росія напала на Україну, у мене мабуть від гормонів почались сильні панічні атаки. Я страшенно хвилювалась за вагітність, хотіла спокійно народити. Зараз розумію, що наважилась вирушити до Франції через стресові умови. Тепер я би точно не покинула свою родину, дім, місто. Але тоді панікувала, мозок не працював. Коли збирались, я взяла речі сина, запакувала для себе лише один костюм та білизну, і ми поїхали, – пригадує Олександра своє нелегке рішення.

На 9 місяці – до Парижа потягом з пересадками

Блогерка пригадує, що спершу добирались до Будапешту (столиця Угорщини), де їх мав зустріти родич. Кордон переходили пішки, погода не тішила теплом. Саша тримала за руку сина й несла валізу. Говорить, що вдома чоловік дав малому Марку настанову – той повинен бути сильним та допомагати мамі у всьому. І хлопчик попри складнощі й непросту дорогу ні разу не поскаржився…

– Ми переночували в Будапешті, а наступного дня полетіли в Німеччину, у місто Гамбург, де мешкає мій дядько. Він прийняв нас до себе і ми жили там місяць. Спали з сином на одному ліжку. Далі я не витримала. В Німеччині надто педантичні люди. А мій дядько, який перебуває у цій країні вже понад тридцять років, теж «перетворився» на німця до кінчиків пальців, – розповідає нам жінка.

Одне з останніх фото жінки зі своїми синочками

Зокрема, у німців все за чіткими правилами. Вони по-особливому ставляться до професії блогера. Наприклад, знімати відеоконтент треба обережно, аби ніхто з перехожих не потрапив у кадр, бо це заборонено і матимете серйозні проблеми. Якщо йдеш у магазин і чогось не розумієш, німці непривітні. Вони досить грубі. Жінка не знала, як вчинити далі, наближався час пологів.

– Французи навпаки. Вони завжди посміхаються, пропонують допомогу стороннім людям. Це мені більше до душі. Я знала мову, бо навчалась там два роки після закінчення школи. Ще у Франції давним-давно живе моя мама. Вона покликала нас із Марком до себе. Ми погодились. Довелось їхати потягом із Гамбурга до Парижу з пересадками на початку 9 місяця вагітності, – каже Саша.

У Франції всюди умови для всіх однакові

В цій державі жінка стикнулась із серйозними фінансовими труднощами. Не мала для малюка ні коляски, ні речей, ні ванночки, ні навіть ліжечка. Все тому, що перед війною кошти пішли на облаштування кімнати старшому синові. Олександра й припустити не могла, що ось-ось їй доведеться втікати за кордон.

– Я виїхала до Франції з десятьма тисячами гривень. Якщо перевести це у євро – сума мізерна. Вже там, на місці, отримала посилку з України. Коханий вислав трохи одягу з Марка, який я відкладала новонародженому. Щодо коляски, вона тут коштує мінімум 300 євро, а вживана орієнтовно 200. Зрозуміло, що я витратила б на це всі гроші і залишилась в чужій країні з порожніми кишенями. На щастя, мене виручили мами-француженки, – всміхається блогерка.

Олександра знайшла групу у Фейсбуці, де вони допомагали жінкам-українкам. Написала, що їй потрібно, попросила про підтримку. За лічений час Саші привезли коляску для маляти, а інша француженка за «просто так» подарувала ванночку для купання. Їм блогерка безмежно вдячна, що не покинули у біді. Далі Саша два місяці проживала у своєї мами, та могла розраховувати лише на себе, бо у них непрості стосунки з дитинства. Жінка відвідувала лікаря у місцевій лікарні, здавала необхідні аналізи. Марка відразу оформили у тамтешню школу.

– У нього був жахливий мовний бар’єр, він нічого не розумів і це викликало в дитини дискомфорт. Коли я попросила в адміністрації закладу, аби подзвонили до мене, коли син розплачеться абощо, мені відповіли, що цього не зроблять. Правила у Франції для всіх однакові і Марко мав адаптуватись, – зауважує вона.

Коли день народження маляти наблизився,  новоспечена матуся оформила статус «тимчасового прихистку», у який входили страховий поліс та пологи у звичайному госпіталі. Останні, до речі, безкоштовні. А умови в лікарні, ділиться враженнями Олександра, можна назвати ідеальними.

Що варто знати вагітним у Парижі?

В пологовому будинку все було на вищому рівні. Персонал шпиталю – не лише справжні професіонали, а й дуже людяні і щирі. Таке відношення, запевняє блогерка, до всіх пацієнток без виключення. Пологи у жінки минули без проблем. На світ з’явився здоровий хлопчик, якого згодом охрестили Даміром. Після народження дитини Сашу поселили в одномісну палату із комфортним ліжком, яке регулюється, окремо ванною і туалетом. Так виглядає кожна палата. В шпиталі було триразове харчування. Раціон насичений і щодня різний.

– Але, приміром, якщо в Україні породіллі видають пакунок малюка, виплачують соціальну допомогу. В Франції такого немає. Мені тільки від лікарні принесли упакування пелюшок, вітамін D для синочка, вологі серветки, вату і всілякі засоби, щоб обробляти носик, очі, пупок моїй крихітці, – пригадує Олександра.

Медики регулярно приходили в палату. Продемонстрували жінці, як купати новонародженого, все обстежили – чи у дитини відкрилися вушка і чи добре чує, чи бачить тощо. Відвідувала матусю й консультантка з грудного вигодовування, показувала їй, як правильно прикладати до грудей і годувати маля. Крім того, жінка мала заняття із двома психологами, котрі перевірили її моральний стан і цікавилися, чи нічого не турбує, як от післяпологова депресія.

Варто знати й те, що коли випишитесь з лікарні, щодня впродовж двох тижнів вас відвідуватиме патронажна сестра. Вона зважує дитину і слідкує, чи з її здоров’ям все в нормі.

«Мені за кордоном геть не сподобалось!»

Олександра Гілка народила у Парижі і усвідомила, що катастрофічно хоче повернутись додому. Найважче, з чим стикнулась за кордоном – це оформлення документів. Такий процес не лише важкий, але й дороговартісний для українців. Спочатку жінка отримала французьке свідоцтво про народження синочка, і його потрібно було перекласти. Це коштувало дуже дорого.

Потім через суд треба було зробити спеціальний апостиль (це штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав-учасниць Гаазької конвенції) для нашого посольства у Франції. Все затягнулось. Саша не мала грошей навіть на квитки на літак. На щастя, каже нам, у неї працює блог та активна аудиторія.

– Я звернулась до підписників, аби замовляли у мене рекламу. Робила людям знижки, щоб назбирати кошти. Мені це вдалось! Коли придбала квитки на рейс, документів на руках не було. Апостиль оформила. Опісля у посольстві сказали, що аби виїхати звідси, слід дочекатись довідки про надання громадянства дитині. Це додатково два тижні, а її обов’язково треба зробити, бо вона згодом потрібна в Україні. Я не могла чекати так довго, – ділиться усім пережитим блогерка.

Вона телефонувала на гарячу лінію посольства, просила зрозуміти її ситуацію і якось підсобити. Пощастило, бо за день до вильоту жінці прийшло повідомлення, що довідка готова. Олександра забрала її і прилетіла додому. Тепер вона тут.

– Скажу так. Мені абсолютно не сподобалось за кордоном! Вдома набагато краще. Я не можу словами передати емоції, коли повертаєшся і бачиш на вулицях жовто-блакитні стяги, навіть дороги, які не такі, як в Парижі, але рідні. Я наголосила чоловікові: навіть якщо тут щось «прилетить», більше нікуди не поїду! Хочу бути вдома! – завершує Олександра Гілка.

Читайте також: Довго відчувала себе зрадницею перед Україною! Як жителька Тернопільщини в час війни народжувала за кордоном?

Читайте також: Приготуйтесь до пологів без знеболення! Досвід тернополянки, яка у час війни народжувала в Польщі (ЕКСКЛЮЗИВ)

А як у час війни допомагали вагітним тернополянкам в інших країнах?

Якщо Ви чи Ваша подруга/знайома/родичка народжували за кордоном і можете поділитись своїм досвідом – відпишіть у коментарях.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі (12)
  • Танюшка Дудун

    Не була б блогеркою - народжувала б як решта в рідному місті.а так,що не зробиш заради хайпу.

    Maryna Wojnowa reply Танюшка Дудун

    Танюшка Дудун я ніяк не можу зрозуміти, шо такого страшного діється на заході України. Вже би не відкривали роти і не розказували, з якого регіону країни вони від війни тікали

    Танюшка Дудун reply Танюшка Дудун

    Maryna Wojnowa знаю.всі шо потікали в Італії ч Польщі досі сидять,бояться)) там і дітям по 12-14 років.але це ж так зручно "любити Україну" за 400км в безпеці.

    Maryna Wojnowa reply Танюшка Дудун

    Танюшка Дудун а ти не знаєш, як то страшно родити на Тернопільщині? Таж стріляють!
  • Марія Влізло

    Підтримую.
  • Igor Xot

    Можна було залишитимь в Тернополі, і все було би добре, а то придумала жалісну історію для хайпу...
  • Сергей Кириченко

    А щё супер блохерша втекла с Закарпаття з Мукачева, де тихше води та здавала кімнати у своїй квартирі за гроші так тяжко було, це ж важче мабуть ніж людям у Харкові, Херсоні, Миколаєві, Маріуполі де люди гинули з голодна, а вони бідненький бігли від війни... Тфу...

keyboard_arrow_up