«Дорогенькі мої, я приїхав»…Після двох років полону додому повернувся Михайло Баран

• «Дорогенькі мої, я приїхав» – саме ці слова крізь сльози вимовив військовий Михайло Баран. Відео, на якому житель Бучаччини, загорнутий в український прапор, повертається додому, облетіло соцмережі та зібрало тисячі вподобайок.
• Михайла повернули 10 червня – разом із важкопораненими та важкохворими військовими. У російському полоні наш земляк провів два роки.

Вдома на Михайла Барана чекає велика родина. Вони молилися, вірили й не втрачали надії – навіть тоді, коли майже півтора року чоловік вважався зниклим безвісти.

– З нетерпінням чекаю, коли мій Михайло подзвонить… Щоб почути його голос, сказати, як ми всі його любимо, як чекали і як хочемо обійняти. Мій Михайло стримав свою обіцянку – він повернувся з війни, – каже дружина Лідія Баран.

Україна для нього – понад усе

58-річний Михайло Баран родом із села Бариш, що в Бучацькій громаді. Все життя працював будівельником, іноді – різноробочим. За словами дружини Лідії, він – добрий, щирий, мужній і відкритий. А в житті найбільше турбувався про родину й хотів, щоб Україна була вільною та незалежною.

– Ми з Михайлом разом вже 26 років. Він завжди був добрим, відповідальним і рішучим. Не любив вихвалятися чи щоб його хвалили – такий сором’язливий, але кмітливий. Якщо треба – допоможе, якщо треба – захистить, – говорить дружина.

У 2014-му він добровільно став на захист України і понад рік воював на Донеччині. Має чимало нагород і подяк, але через стан здоров’я змушений був повернутись. Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, вдома всидів лише до осені 2022 року – тоді добровільно пішов до військкомату. Попри відмови через проблеми зі здоров’ям, домігся виписки повістки.

– Він узяв ту повістку і ще дні три нічого не казав, щоб не засмучувати. Я добре пам’ятаю, як проводжала його на фронт…Перед очима й досі та картинка: Михайло сідає у червоний мікроавтобус «Івано-Франківськ – Тернопіль». Іноді дивлюся на ту трасу і згадую наше прощання… Він проходив навчання на Волині, то я ще була трохи спокійна, а коли відправили на передову – дуже переживала. Але він дзвонив мені, як тільки міг, я надсилала йому посилки. Казав: «Лідо, я обов’язково повернусь. Без Перемоги не прийду додому», – згадує дружина захисника.

Михайло служив у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. Разом із побратимами був у селі Новий Лиман на Куп’янському напрямку. Востаннє виходив на зв’язок ввечері 19 травня 2023 року. Далі – невідомість…

– Ворог почав наступати, то треба було виїжджати на позиції. Пам’ятаю, Михайло дзвонив і казав: «Жіночко, я не знаю, чи повернуся – є у нас загиблі і зниклі безвісти». А я йому нагадувала: обіцяв повернутися додому, принести звістку про Перемогу. 20 травня на зв’язок вже не вийшов. 30 травня мені принесли повідомлення, що він зник безвісти. Я не хотіла в це вірити, але мені казали: буває, що знаходяться, – розповідає пані Лідія.

Я відчувала, що він повернеться…

Лідія Баран згадує: ні на секунду не сумнівалася, що її Михайло живий. На всі співчуття односельчан просто відмовчувалася, а вдома тихо молилась та постійно зверталася в різні інстанції, нагадувала, шукала. І 18 вересня 2024 року диво сталося –  вона отримала звістку, що чоловіка знайшли серед полонених.

– Часто снився мені, йшов полем далеко. А от на Зелені свята наснився: прийшов додому з документами і каже: «Я вже все, буду вдома, повернувся». Уві сні я ще обурилася, чому не подзвонив, не попередив – усе село би зустрічало з прапорами. А він навіть уві сні був сором’язливим і казав, що не потребує того, – розповідає Лідія Баран. 

Десяте – моє щасливе число

Михайло Баран був у російсьому полоні трохи більше двох років. Про звільнення чоловіка Лідії Баран повідомили з Координаційного штабу. Жінка згадує: прийшло сповіщення, а вже потім почали дзвонили з селищної ради, з району. Всі вітали і раділи, що наш Михайло нарешті в Україні. 

– 10 травня мені виповнилося 50 років, і всі бажали здійснення мрій. І от, 10 червня мрія здійснилася – Михайла звільнили з полону. Тепер вважаю, що десяте – моє щасливе число. Емоції зашкалювали. Я казала, що нарешті Бог почув мої молитви. Бо, знаєте, коли були інші обміни, я не випускала телефону з рук: перевіряла повідомлення, списки, – наголошує дружина.

Захисник ще не зв’язувався з родиною особисто. Лідія має лише інформацію від влади: чоловік поранений, має травму ноги, потребує лікування. Вона з нетерпінням чекає на дзвінок, на зустріч, на обійми. Каже: на відео він трохи схуд, трохи блідий – але підтримка, родинне тепло допоможе йому відновитися.

Читайте також:

«Бабусю, коли вже обіймемо татка?» — 8-річний Богданчик дочекався батька з полону

«Мамусю, я так хочу домашньої пасочки»: після трьох років полону повернувся додому Дмитро Галюк

Вітаємо вас вдома: після майже трьох років полону на Тернопільщину повернулися двоє Героїв

У полоні наснився покійний тато: «Сину, збирайся додому». За кілька днів Михайла Рижулю обміняли

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.