Галина Лебедєва: "Чоловіку легше бути художником, ніж жінці"

Своїх робіт тернопільська художниця Галина Лебедєва навіть не рахувала. Каже, що їх уже зібралося чимало за роки творчості. Також каже, що жінкам складніше бути художниками, бо мужчини не мають таких зобов'язань перед сім'єю, як жінки. Тому на творчість мають менше часу.

- Мабуть тому власних виставок було небагато. Свого часу родина була на першому місці. Тепер, коли я на пенсії, маю свій час, який можу присвятити творчості, — розповідає пані Галина. – Я відчуваю себе професійним художником. Я цікавлюся світом, мені цікаво все. Знаєте, буває так, що паралельно в житті є різні напрямки. Я і в спорті багато себе спробувала. Також закінчила Львівський політехнічний інститут і навіть викладала в Тернополі. І тоді ж працювала художником-оформлювачем.

Починала на тернопільському Монмартрі
Галина Лебєдєва з тих художників, які починали виставляти свої роботи на тернопільському Монмартрі на Валовій ще у 80-х.
— Там я вперше почула про свої роботи, що вони «живі», — розповідає Галина Лебедєва. — Можливо тому, що на них є світло, повітря, можна навіть сказати, що там є рух. Пригадую, там, де зараз пам'ятник Франкові, був фонтан. Мені трошки шкода, що тепер його немає. Його бракує на  цьому місці. Ми розташовувалися навколо фонтану. Було спілкування. Це були вихідні дні. Було цікаво. Тоді художники виносили лише творчі роботи. Було соромно винести щось змальоване. Це дуже цікавий момент. Там було багато талановитих художників. В той час були і Володимир Григель, його вже немає серед нас. Це була чудова людина. Він першим показав, що можна робити дуже гарні роботи на зрізах берези. Це і Світлана Шинкаренко, яка приїхала зі східної України. Сергій Львов, його вже теж немає з нами. Їх було дуже багато.

Художниця розповідає, що зараз уже не виставляє роботи на вулиці. Час від часу організовує виставки в музеї, більше працює в Болгарії, Польщі, бо має там багато друзів, які  запрошують і організовують виставки.
До речі, нинішня виставка в Тернополі теж присвячена темі Болгарії. На виставці в Краєзнавчому тернополянка представила 57 робіт. Чимало з них привезені з болгарських пленерів.
— Остання виставка у мене була минулого року в Болгарії. Я була там більше місяця на пленері. Мої роботи - це графіка, пейзажі, портрети. Я не випадково присвятила свою виставку Болгарії. Пообіцяла там, що постараюся, щоб їхнє місто Созополь стало відомим і у нас, - розповідає художниця. - Вперше потрапила туди у 1992 році. Його називають містом художників, і з того часу ми з дочкою періодично туди навідувалися малювати.  

За кожною картиною своя історія
Творчість — це не прилад, який можна ввімкнути і вимкнути, каже художниця. Цей внутрішній процес йде  безперервно, відбувається пошук ідеї не лише в розумінні теми, а й вибору техніки виконання.
— Коли людина навіть несвідомо відчуває, що уже щось всередині приготувалося, до чогось вона уже готова, то імпульсивно можна зробити дуже цікаву роботу. Наприклад, як мій зимовий Тернопіль, — розповідає художниця. — Мені хотілося зобразити Тернопіль взимку, але щоб не була бліденька біла зима. Я намалювала Тернопіль ввечері, коли люди вдома. Є світло у вікнах. За кожним з них — сім'я. Це ж цікаво.
Творчий процес надзвичайно складний на початку роботи над картиною і дуже простий, коли ідея визріла, каже жінка.

— Творчість і дає в житті розуміти ці поштовхи. Тоді хочеться бути корисною, показати свої роботи іншим, — говорить Галина Лебедєва. — Це мабуть характерно для всіх художників:  коли працюєш, то забуваєш, що треба поїсти, багато про що забуваєш і працюєш, щоб по максимуму використати світловий день. Не відчуваєш втоми. Я завжди працюю стоячи, бо люблю подивитися на роботу здалеку, оцінити з різних кутів зору.

За малюнок катав на фаетоні
Кожна робота художниці має свою історію, бо це не змальовки.
— Наприклад, є в мене дві схожих роботи, виконаних минулого року в Болгарії. Це ромський район. Я познайомилася з болгарським ромом, який має свій фаетон. Ми з ним домовилися, що я намалюю на фаетоні коня, і за це він мене покатає містом. Так і вийшло. А дві роботи намалювала тому, що дуже подобалося місце. Перший варіант виконала в одну пору дня. А друга картина — в іншу пору, тоді налетіла така велика зграя пташок. Їх було так багато, і це було так гарно, що я вирішила, що на ще одній картині вони обов’язково повинні бути. Так з'явився менша робота, але з пташками.

На акварельних портретах - колеги художниці, доньки, внучка, польська сільська дівчинка, портрет знайомої з італійської діаспори, болгарка.
А серед улюблених квітів художниці - маки.
— Маки — це ж квіти кохання. Тут на виставці переважно болгарські маки. Якось мене дуже здивувало, що маки цвіли у них так пізно, був уже вересень. Я була так здивована. Одного разу побачила, як практично на камені виросли два маки, а потім побачила їх на фоні моря. Так народилася одна з моїх картин, - розповідає художниця. - Нічне море теж дуже люблю. Місяць, море, місячна доріжка - така картина дуже проста. Але це те, що я бачила.

В сім’ї чотири художники
В Галини Лебедєвої в сім'ї чотири художники. Крім неї малюють обидві доньки і внучка.
- Молодша донька закінчила художню академію в Польщі, живе в Німеччині, бо вийшла там заміж. Старша - дизайнер. Внучка вже мала виставки графіки. Їй тоді було 10 років і про майбутнє художниці вона ще не задумується.
В планах художниці організувати спільну виставку з дочками і внучкою, бо цьому талановитому сімейству є що показати тернополянам.
- Кожна з моїх дівчат творить в своїй техніці, але у всіх простежується щось спільне, - говорить Галина Лебедєва.

Довідка
Галина Лебедєва народилася у Львові, де прожила 25 років. Закінчила Львівський  політехнічний інститут. Викладала. Має художню освіту: закінчила художню школу у Львові і заочний народний університет в Москві. З початку 70-х років живе в Тернополі. Член мистецького об’єднання «Первоцвіт».

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.