"Хтось дивується, хтось одразу пристібається, а хтось дякує": три історії тернополянок-водійок таксі

"Працювала далекобійницею до того, як стати водійкою таксі"

Наталя, працює водійкою 4 роки 

— Я можу сказати, що мене в цю роботу привела доля. Я втратила чоловіка. Він був далекобійником, возив людей за кордон. І під час останньої поїздки у нього стався інфаркт, і він помер. Усі гроші, які були в хаті, ми віддали, щоб привезти діло додому. А жити за щось треба було... Тому ми почали їздити його рейсом. Це тривало півтора року, але самі розумієте, що 2,5 тисячі кілометрів для жінки — це важко. Тому ми продали рейс і купили дві машини, — розповідає жінка. 

Спочатку жінка працювала на вантажному авто. Вона каже, що люди дивувались з того, що тендітна жінка приїжджає на великому авто. Потім жінка "пересіла" на легкову.

— Нікого не здивуєш тим, що жінка за кермом. Люди по-різному реагують: одні залицяються і дарують квіти, хто думає, що якщо ти жінка — то ти легковажиш. Але більшість чоловіків з повагою ставляться, — каже пані Наталя. 

Водійка пригадує випадок, коли на пів дорозі пасажир сказав зупинити авто та хотів пересісти за кермо, і їй чудом вдалось вибратись. 

Разом із пані Наталею у службі таксі працює її донька Юля.

—У нас це робота сімейна. Навіть вдома за чашкою кави ми не можемо відволіктись від цієї справи. Сідаємо, говоримо, регочемо, — каже Наталя. — Якщо у машину сідають хороші, позитивні люди, то задоволення аж зашкалює. Зараз люди досить пригнічені і такого позитиву і радості бракує усім. Кажуть, що таксисти  — і священники, і психологи. Бувало таке, що люди просили зупинитись, оплачували час, щоб просто відкритись і поговорити, розповісти про себе, бо їм це потрібно. Навіть коли везеш людей, які мають справу чи то з криміналом, чи комусь здаються лячними, а ти до них по-доброму ставишся, то бачиш і до себе відповідне ставлення. 

"За кермом проводила 22 години поспіль"

Юля, працює водійкою таксі 2 роки.

22-річна тернополянка Юля розповідає, що таку професію обрала, бо любов до автомобілів — це у них сімейне, а ще добрий заробіток. Дівчина каже, що без авто не уявляє свого життя. Тому робота приносить задоволення. Пані Наталя, про яку ми розповідали вище — це мама Юлі. 

— На початку було дещо страшно, адже знала, що в авто можуть сідати різні люди і можуть виникати різні ситуації. Було страшно, що можуть бути люди в стані алкогольного оп'яніння. І з ними не знаєш, як себе поводити. Я консультувалась з колегами, також мені сказали, що п'яних взагалі можна не брати в авто, — каже Юля. 

Дівчина каже, що люди реагують по-різному коли бачать за кермом тендітну дівчину: хтось дивувався, хтось одразу пристібався, хтось пропонував сам сісти за кермо. Багато жінок втішно говорили, що нарешті побачили за кермом "своїх". Але вже після кількох кілометрів, які проїхали разом, усі пасажири дивувались із вправності дівчини за кермом.

— Одного разу мала гіркий досвід, коли під'їхала на проспект Бандери забирати пасажирів. І там чекало шестеро людей такого старшого віку. Вони усі хотіли сісти в одну машину, коли у мене лише чотири місця на посадку. Коли я відмовилась їх везти, вони почали стукати по капоті, по вікнах, ображати мене нецензурними словами, — пригадує Юля. — А пам'ятаю чимало веселих випадків, коли пасажири розповідали і про своє життя, і ми сміялись разом. Я везла чотирьох хлопців. І один з них був дуже лякливий. Він всі спереду, пристібнувся і всю дорогу говорив, що йому страшно. Закінчилось все тим, що його друзі вмовили сісти у багажник, аби не заважав. 

Ще змалку Юля просила батька навчити її водити авто. Вона каже, що ця любов у них сімейна. Тому вчитись кермувати дівчина почала ще з 14-ти років.

— Я часто працюю на свята. Для мене це можливість розділити свято з іншими людьми і стати частиною їх дня. У святкові дні люди переповнені життєвою енергією, несуть в собі багато яскравих емоцій, і коли ти з ними спілкуєшся — ти заряджаєшся від них цією енергією, — каже водійка. 

Дівчина пригадує, що одного разу за кермом таксі провела 22 години. 

— Це було напередодні Нового Року. Тоді робота пішла дуже добре, і я просто не хотіла з'їжджати. Коли любиш те, що робиш — то хочеш робити ще більше, — каже дівчина. 

"Від дороги кайфую"

Світлана, за кермом таксі 3 роки 

— Зараз я працюю на двох роботах. У таксі пішла, щоб мати підзаробіток, за порадою друзів. На початку було страшно, як будуть реагувати люди. Тому, що все ж є стереотип, що жінка за кермом водить гірше. Але перші розрадили дівчата. Одна з жінок, яку я везла мені сказала, що жінка за кермом таксі — це найприємніше, що з нею трапилось за день. Чимало жінок взагалі кажуть, що так безпечніше. Тому робота не може не тішити, — каже водійка.

Пані Світлана каже, що без керма не уявляє свого життя, а у відповідь за віддачу улюбленій справі отримує заряд енергії.

— За три роки було чимало цікавих випадків. Я багато разів чула "Це не жіноча робота", але це мене не зупинило. Багато хто питав чи не страшно. Звісно, страх є, але люди у нас зараз культурніші, але такого, як було у 90-ті давно немає. Та й у житті я така, що завжди іду до кінця, — продовжує Світлана.

Чимало пасажирів у дорозі діляться своїм життям. Їх треба вислухати та порадити. І це не може залишати байдужим.

— Хоч інколи пасажири кажуть, що це не жіноча робота. Повірте, жінки — це сильна стать. Доводилось їздити і на далекі замовлення. Я була і в Чернівцях, і у Львові, і в Золотому Потоці. Відстань для мене — не проблема.  Я виїжджаю і по 16 годин. Буває, що втомлюють, але буває, що сідає в машину світла людина  — і ти заряджаєшся. Я кайфую від дороги і від людей. Тому і працюю тут. Це відповідальна робота, але я відчуваю і підтримку від бази, і віддачу від людей, — каже співрозмовниця. 

А вам доводилось їздити у таксі, коли за кермом була жінка? Діліться враженнями у коментарях.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.