Вони працюють, поки інші сплять. Ексклюзивне відеоінтерв'ю з подругами-двірничками, які дбають про чистоту

Із Галиною Михайлюк та Надією Ониськів ми зустрілись на вулиці Старий Ринок,5 зранку о 07.30. Поки місто ще не встигло прокинутись, двоє жінок, у світловідбивних жилетах із мітлами в руках, пораються у дворі. Вони згрібають у великі мішки листя. А крім нього,- сміття, яке хтось вночі чи вчора увечері не зміг донести до бака. 

Привітні та усміхнені жінки на свою роботу не скаржаться. Щоправда, діляться: руки втомлюються, бо роки вже не ті... Вони розповідають, що знайомі з багатьма мешканцями сусідніх будинків. Хтось щоранку вітається з ними, біжучи на роботу, хтось із вікна кричить "Дай Боже щастя", а дехто навіть пригостить чаєм, коли вони прибирають в під'їздах. 

- Як давно ви працюєте двірником? 

Надія: Працюю з 2001-го року. Колись це був 3-ій ЖЕК. А зараз ПП "Східний Масив". Скоро ювілей - 20 років. До того я працювала в селі диспетчерській, потім пішла в декрет і так на ту роботу не повернулась. 

Галя: Вже скоро 10 років, як я на цій роботі. В мене знайома працювала тут, і я її просила: попитай, може, мені там є якась робота. І так вона мене сюди привела.

- Коли прокидаєтесь, щоб встигнути на роботу?

Надія: Я живу в селі Домаморич Тернопільського району.  Це пів години їзди від Тернополя. В 06.20 автобус виїжджає і в 06.45 я вже на роботі. Прокидаюся орієнтовно о 5-ій ранку. Бо вдома ще господарство є. Треба "обійти", дати їсти. То ми зранку з чоловіком пораємося. 

Галя: Я доїжджаю з Березовиці. Встаю в 05.30, і в 06.20 є автобус, то якраз до 7-ї приїжджаю. Я люблю зранку вставати, бо тихенько. Ніхто не ходить, але часом метеш під вікнами, а люди виходять, кажуть: "Що, не можна пізніше замітати. Ми пожаліємося, бо не даєте спати". Але то мій робочий день.

Яка у вас зарплата? Чи вистачає її на прожиття?

Надія: Ставка 5 тисяч. Мусить вистачити, бо що зробиш. Добре, що така робота є. 

Галя: Та вистачає на найголовніше. Вдома дочка. Онуки. Завжди чекають бабусю з роботи з гостинцями.

- А допомагаєте колегам в роботі? Чи у вас розділені обов'язки?

Надія: Ми все разом робимо: разом вантажимо, завдаємо одна другій, якщо є багато роботи - то разом все легше. То слово якесь скажеш, то посмієшся.

Галя: Так вийшло, що ми родом із одного села, але я зараз живу в Березовиці. То з Надею знаємось давно. Так, ми завжди помагаємо одна одній. Такого, щоб я пішла, а Надя ше робила - то нема. З нами тут ще дівчата є, то всі дружні.

У дворі є і чотирилапа мешканка собака Білка. Для неї тут волонтери облаштували будку, принесли лежак, а жителі навколишніх будинків щодня підгодовують собачку. Двірнички теж собаку добре знають. І чи не всіх котів, що живуть у дворі, - теж. Розповідають, що собака раніше жила у підвалі, а потім її переселили. Білка легко іде до рук, дає себе погладити та охоче позує на фото.

- У яку пору прибирати найважче?

Надія: Осінь і зима. Зараз листя багато, а взимку сніг. Якщо нема снігу - то ще можливо. А коли випадає сніг - то важче. Треба розчистити, посипати. Часом слизько. Люди прокидаються, то йдуть на роботу по посипаному, а нам то ніхто не підсипає. 

Галя: Напевно, що восени. Тільки за цю осінь ми навантажили чотири причепи листя. А ще обідно, що роботи ніде не видно. Ти прибираєш, все чистенько, а тут тільки повернувся - все. Вже знов нападало. Вже зараз майже все опало, бо йде до зими - то вже легше. 

- Бувало таке, що під'їзди чи двір були дуже засмічені? 

Надія: Ми працюємо щодня, неділя - вихідний, але і в той день чергуємо. Бо зранку часом приходиш біля контейнерів і аж страшно подивитись. Люди сміття лишають не в смітниках, а ті, що збирають сміттєвозами, вони беруть тільки те, що в контейнерах. 

Страшне робиться після свят великих: День міста, Новий рік. Тоді і в під'їздах може бути все що не хочеш. Я вже не кажу про недопалки: часом хтось і в туалет може не добігти. 

Галя: Тут двір недалеко від Центру. То особливо після неділі не можеш визбирати всі пляшки. Бо люди сидять тут, відпочивають, 

- Чи стало менше сміття якщо порівнювати із часом, коли ви починали роботу? Можливо, люди по-іншому поводяться?

Надія: Знаєте, всяке доводилось прибирати. Але за ті роки побачила, що тепер набагато краще. Може, люди до мене звикли, що не хочуть так вже смітити. Чи. може, мене випробовували: чи буду я сваритись. Я ніколи нікому не казала нічого. То моя робота. 

Галя: То не від часу залежить, а від людей. Як було таке 10 років тому, що люди кімнатний мусор виносять з будинку і ставлять за ріг чи в урну для "бичків", то і зараз таке деколи є. Є всякі люди. 

- Чи знаєте тих, які живуть у цих будинках? 

Надія: Різні є люди. Хтось вітається, хтось кивне головою. Хтось питає, як справи, чи втомилась. А хтось і не бачить цієї роботи. За 20 років різне було, але мешканці вже кажуть, що не хотіли би нікого більше. Були скарги на те, що не прибрано, коли насправді все було чисто, було таке, що люди не давали води, коли просила шість літрів набрати, щоб помити у під'їзді. Але є і такі, що дуже добре ставляться. Маю подружку тут на п'ятому поверсі, то Іра каже: "Я би більше нікого не хотіла, тільки вас".  Он там жила бабуся, до якої я щодня стукала у двері, питала: "Ба, ви живі? Всьо добре?", бо знаю, що сама старенька жила. А он в тому будинку живе жінка, якій я залишаю пляшку під дверима, а вона сама звечора набирає воду і ставить повну назад. Бо зранку вони ще сплять і знають, що я шукатиму води. Є вже діти, які при мені повиростали. Багато з того будинку, з іншого. Я пам'ятаю, як мами вагітні ходили, а вже діти школу закінчують. 

Галя: Люди вже дуже добре знають.Там живе і начальник поліції, і прокурорша, і завідувачка садочком. І то солідні такі, поважні люди, але  я дуже бачу вдячність від людей. Вони завжди привітаються, спитають, як я. То приємно. Звичайно, є такі, яким не догодиш. Але то люди. З ними завжди нелегко.

- До своєї роботи звикли? Додому втомлені повертаєтесь?

Надія: Якщо зізнатись чесно, на початку трохи було так ... ніяково, що я прибираю і що хтось може побачити. Але з часом звикла тут. Побачила, що є різні люди, що є такі, що цінують. Кожен день може бути якийсь сюрприз: або добрий, або поганий. Тай так працюємо. 

Галя: Я вже так з людьми "притерлась" за роки. То тепер немає вже таких конфліктів. Нічо такого. Але на початку було тяжко, бо мені хтось зробить зауваження, а я, знаєте, така людина, що зразу сльози на очі. Є різні люди: хтось має такий характер - прийде і нагримає на тебе, хтось прийде і похвалить тебе. А робота - звичайно нелегка, і руки часом болять, і роки вже не ті. Але приходиш додому, переспиш ніч і на ранок вже знов йдеш, бо то робота, вона не буде чекати.

А ви знаєте, як звуть прибиральників у вашому дворі чи під'їзді? Задоволені їх роботою? Напишіть про це у коментарях. Та просто подякуйте їм за роботу!

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.