Люди, які мають скарби: ми зібрали історії тернопільських колекціонерів вишиванок

Дня них вишиванки — більше, ніж просто одяг. Вони знаходять вбрання, якому понад століття, створюють новий одяг за старовинними мотивами і мають екземпляри, яких більше немає ніде в світі.

.

Напередодні Дня Незалежності розповідаємо про людей, які присвятили життя збереженню та поширенню національних символів.

Я закохана в борщівську вишиванку: колекціонерка Віра Матковська 

Вишиванки з колекції тернополянки Віри Матковської бачили на виставках не лише в Україні, а й за кордоном. Сама вона каже, що початок колекції пішов із маминих і бабусиних сорочок. Потім разом із чоловіком поїхала в Карпати, де вперше побачила плахту у чергової готелю і придбала цю річ за 50 карбованців. 

— На фестивалі «Золота осінь» у Борщеві в 70-их роках я закохалася  в розмаїття борщівських сорочок на учасниках творчих колективів і була приголомшена, – розповідає пані Матковська. – Відтоді й почала активно збирати свою колекцію.

Спочатку жінка не афішувала свого захоплення, а згодом почала одягати в раритетні сорочки борщівську інтелігенцію, учнів школи мистецтв, творчі колективи. Саме Віра Матковська стала ініціаторкою фестивалю борщівської вишиванки 12 років тому. 

Найдавніші пам’ятки в колекції датовані кінцем ХІХ ст. Колекціонерка каже, що вишивки настільки захопили її, що вона почала досліджувати історію орнаментів. За підсумками роботи видала декілька власних книг. Серед них - відоме у всьому світі  ілюстроване видання “Борщівські сорочки з колекції Віри Матковської”

Крім традиційних сорочок, колекцію доповнюють інші компоненти народного строю та хатньої тканини.
 

Відкрила салон вишиванок, про який мріяла змалку: вишивальниця Юлія Черватюк

Професійна вишивальниця за спеціальністю Юлія Черватюк народне мистецтво перетворила у власну справу. У Тернополі жінка відкрила свою студію вишиваного одягу. І вже чотири роки успішна в цій сфері.

— Я сама вишиванку одягаю дуже часто, можу прийти у ній не лише на урочисті події, а й просто у будні на роботу, — каже майстриня. — Моя особиста колекція весь час поповнюється.

Пані Юлія каже, вишиванка і для неї, і для її сім’ї — особливий одяг. Але «генетичний код нації» вона прагне поширювати і іншим. Жінка каже, що гарна дизайнерська вишиванка — задоволення не з дешевих. Але простіші вишиванки можна купити і за три-чотири сотні гривень.

— Мрію про свій салон плекала ще з 2003 року, коли обрала це ремесло своєю професією. Ніби не так давно, але тоді все було по-іншому. Вишиванка вважалася «не дуже модною», якщо можна взагалі так висловлюватися. Адже, хіба може бути не модним народний костюм, який в кожному регіоні України має свою давню і унікальну історію. Модним чи не модним він може бути за межами України. Але в нашій країні, ми завжди повинні шанувати прадавні символи, без яких не матимемо ідентичності, —  каже майстриня. 

Зараз жінка має вже два салони вишивок у Тернополі і каже, що в обох завжди людно, бо вишиванка — це не тільки про історію, це ще й про моду. 
 

Її космос – це борщівська вишивка

Майя Юркевич – одна із засновниць ГО «Школа борщівської народної сорочки». Разом із майстринею Вікторією Кривоніс Майя  проводить також майстер-класи з унікальних технік народної вишивки для всіх охочих.

Жінка каже, що її космос – це борщівська вишиванка. Побачивши цю красу вперше, закохалася назавжди. Тоді молодій тернополянці захотілося зробити все, аби опанувати та відродити давні унікальні техніки борщівської вишивки. За освітою дівчина – соціальний працівник, але встигла спробувала себе у викладацькій діяльності,  у журналістиці, у сфері маркетингу.  Змінюючи місце роботи, ніколи не полишала улюбленого заняття – вишивки. До речі, Майя Юркевич вишиває не лише хрестиком, а й верхоплутом, низинкою, колодками, лиштвою та ще кількома десятками різних технік.

Разом із Вікторією Кривоніс та Ларисою Овчарук Майя стала  засновницею «Школи борщівської народної сорочки» задля відродження і поширення давніх технік українських народної вишивки. 

У гардеробі тернополянки, крім десятків сорочок, є камізелька та пальто в етностилі.  Наразі Майя Юркевич вирішила створювати косметички з борщівськими мотивами. Декілька вже вишила для родичок.

Без вишивки жодного дня

Історію теребовлянки Наталії Грицишин ми розповідали раніше у публікації про її колекцію напертків із всього світу. Має їх уже більше сотні. У її колекції є експонати з Німеччини, Англії та багатьох країн.

Крім того, жінка ще й відома в місцевості вишивальниця. Створювати етнічний одяг вона почала ще в підлітковому віці. А зараз спеціалізується на особливих техніках цього ремесла. 

— Я вишиваю, відколи пам’ятаю себе. Ще в дитинстві навчилась вишивати хрестиком, але то були такі звичайні дитячі картинки, серветки. Потім – трохи складніші. Найбільше любила вишивати одяг, тому що це дуже красиво. Серйозно так – то з 15-ти років. Три роки тому відкрила для себе вишивку українських традиційних швів. У мережі я побачила сорочку з незвичним орнаментом.  І зразу не повірила, що це можна зробити руками, —  розповідає майстриня. 

Жінка каже, що їй вдалось популяризувати унікальну теребовлянську техніку вишивки. Душа лежить до незвичних технік. 

— Є ще техніка – низинка, зараз майстрині доводять, що це сакральна теребовлянська вишивка, яка народилась тут. Ще є качалочки — це найулюбленіші. Звісно, борщівська вишиванка. Вона завжди буде особливою. Щось нове зазвичай знаходжу в інтернеті. Є купа спільнот, де вишивальниці між собою спілкуються. Але я ще вивчаю історію цих технік. Захоплює щось особливе.

Всього пані Наталя створила більше півсотні різних виробів: рушники, серветки, сорочки, ікони. Але вирішила, що колекцію вдома зберігати нецікаво, тож більшість виробів роздарувала знайомим та друзям. 

Створили галерею вишиванок в Тернополі 

Тернопільський підприємець і меценат Тарас Демкура – власник відомої в Україні і світі етногалереї «Спадок», у якій понад 300 прадавніх вишиваних сорочок, майже 50 – чоловічих. Скільки вишиванок у його гардеробі, Тарас Демкура сказати не береться, бо автентичні екземпляри несе в галерею.

— Кожна сорочка по-своєму унікальна, адже вона має свою історію і енергетику. Наприклад, є улюблена борщівська сорочка, на вишивці якої є тризуб. Сорочка ця ще повстанських часів. Її ретельно переховували. Вона свідчить про великий патріотизм наших предків. Найулюбленіша, звичайно, та, яка належала моєму батькові. Декілька років тому мама її передала мені. Це був особливий подарунок, який я бережу, — розповідає пан Тарас.

Спочатку Тарас та Ірина Демкури збирали пам’ятки з Поділля і Галичини. Згодом до їхньої колекції додалися старовинні експонати з Буковини, Львівщини, Покуття, Київщини, Чернігівщини, Слобожанщини і не тільки. 

— Цю колекція разом з чоловіком збирали майже 20 років. Вона зберігалася в нас вдома. Уже давно виникла ідея, що красу повинні побачити всі. Саме таким чином ми можемо привити любов до своєї культури, батьків, батьківщини. Родом я з Борщівщини, а Тарас — з Гусятинщини. У цій колекції є родинні речі, які нам передали наші бабці та мами. Це особливі речі для нашої родини, бо вони несуть в собі енергетику роду. Ми їх дуже бережемо і маємо сподівання передати їх своїм онукам, — розповіла засновниця етногалереї, дружин пана Тараса -  Ірина Демкура.

Ірина і Тарас Демкури носять вишиванки у свята і в будні, крім того, репрезентують їх у світі. Етногалерея «Спадок» представляє українську вишивку на міжнародних та всеукраїнських заходах.

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.