«Маестро-Кіборг» з Копичинців: військовий сталевої закалки з тонкою творчою натурою

Наталя Чепець

Знайомтесь – Ярослав Гавянець – командир роти охорони одного з відділів Чортківського районного центру територіального комплектування та соціальної підтримки, лейтенант.
Він – учасник подій на Майдані, Революції гідності, перше бойове хрещення пройшов у селі Піски, друге – під час оборони Донецького аеропорту.
Був поранений, потрапив у полон, але не зламався і знайшов у собі сили вийти на велику сцену заради прикладу для маленьких донечок.

Від солдата-строковика до «залізного Кіборга»

Військовий шлях Ярослава розпочався зі строкової служби у складі 80-ї окремої аеромобільної бригади у 2013 році. Потім він вже як мобілізований став водієм бронетранспортера БТР-80. Після проходження бойового злагодження на полігонах військовий разом зі своїм підрозділом прибув на Донеччину у листопаді 2014 року.

– Перше бойове хрещення в мене було в грудні, в селі Піски, де наш підрозділ охороняв мінометну батарею. Було гаряче. Там в одному з розбитих ворогом будинків хлопці знайшли гітару. Я грав вечорами, співали з хлопцями, іноді затискав акорди синхронно з прильотами по нас 120-мм мін. Відтоді я отримав позивний «Маестро», – розповідає Ярослав журналістам Аrmyinform.

Відео дня

Це було наприкінці 2014-го , а вже у січні 2015-го року почались серйозні штурми Донецького аеропорту з боку російського ворога. Командир воїна з Тернопільщини шукав серед свого особового складу добровольців, які б зголосились піти на підмогу побратимам у терміналі пекельного летовища. Зголосилися 20 воїнів, серед них і наш герой – солдат Гавянець. Вже 14 січня вони заїхали в новий термінал, де пробули до 21 числа – то був останній тиждень оборони Донецького аеропорту.

Він вижив в аеропорту смертників

– Перші добу-дві сильного штурму не було. 16 січня ворожі групи за підтримки танка почали нас штурмувати. Танк обвалив одну з частин терміналу, через яку вони отримали доступ до третього поверху, ми були на другому. Перший поверх ворог взяв під контроль ще до нашого туди прибуття, тож ми були майже в повному оточенні, та трималися, відстрілювались і не давали їм можливості захопити всю будівлю. Потім ворог застосував проти нас гази. Ми почали задихатися і мусили відійти з основних позицій в ту частину терміналу, де було просторіше, де газ швидше вивітрювався через протяги. Якось зловив себе на думці, що безперервний бій триває майже цілу добу – з 6-ї ранку до глибокої ночі. На п’ятачку 50 на 50 метрів ми тримали кругову оборону. Одні відстрілювалися, другі чистили зброю, інші споряджали магазини набоями. 20 січня вони прямісінько під нами заклали 3 тонни тротилу і підірвали. Підлога вмить провалилася. З 60 осіб нас тоді лишилося живими близько двох десятків, решта загинули під завалами. Я відкопався, ще ніч ми відстрілювалися, вони намагалися нас знищити. 21 січня ми кого могли повитягували, за ніч 5 померли від поранень, троє було важких. Старшина з нами був, з офіцерів не було вже нікого. Він наказав нам припинити стрілянину і пішов на перемовини, домовлятися про наш вихід. Ті не згодилися, сказали, якщо хочете жити – здавайтеся всі в полон, подумайте про своїх поранених, – згадує той моторошний тиждень на летовищі Ярослав.

Віддали з полону «на знак доброї волі»

Ярослав Гавянець, продовжуючи свою розповідь про моторошний шлях «Кіборга», говорить, що з аеропорту вони вийшли 21 січня. Важких поранених росіяни відправили в шпиталь, легких і решту відвезли в підвал колишнього приміщення Донецького управління СБУ. Там полонених поставили до стіни і сказали прощатись з життям. Прямісінько у них випустили залп, але кулі пролітали над головою. Потім українських захисників по-звірячому били: гамселили скрізь, крім обличчя, воно їм було потрібно для картинки для пропагандистського телебачення. Як раз на цій картинці Ярослава впізнав тато. Він поїхав до Києва і зробив через тележурналістів відеозвернення до Захарченка (тоді – Міністра МВС). Батько пропонував обміняти його на сина. Росіяни тоді використали цю історію у свій бік. Вони сказали, що готові віддати Ярослава «на знак доброї волі» і таким чином розпочати обмін полоненими, який нібито запропонували окупанти.

– Окупанти виставили умову, що він (батько) має приїхати з журналістами кількох українських телеканалів. Він приїхав, їх поводили містом, показали нашим журналістам умови утримання полонених і мене віддали йому, – пригадує військовий ті важкі моменти, – Наступного ж дня, під контролем СБУ, відбувся обмін наших поранених полонених на їхніх. Решту, 15 осіб, сепари і їхні кремлівські куратори звільняли упродовж наступних двох років.

Лікування ран, висока нагорода, навчання і знову повернення до лав військових

Після повернення з полону «Маестро» заліковував чисельні травми і поранення, а також проходив тривалу психофізіологічну реабілітацію. Відновившись, солдат повернувся до батальйону новоствореної 81-ї ОАеМБр, звільнився зі служби військового у листопаді 2015-го. За участь в обороні Донецького аеропорту десантник у 2018 році отримав орден «За мужність» III ступеня.

Повернувшись до цивільного життя, Ярослав не міг просто сидіти на одному місці. Він пішов здобувати професію, вступивши на юридичний факультет до університету імені Федьковича в Чернівцях. Вчився заочно за пільговою безкоштовною програмою від держави. Між сесіями заробляв на життя по-різному.

Одна зустріч з побратимом повністю змінила життя «Маестро». Іван Михайлецький – колишній командир його взводу, покликав Ярослава до себе на роботу. Тоді чоловік очолював військкомат у Заліщиках. Захисник погодився і підписав контракт на військову службу.

У 2021 році Ярослав Гавянець пройшов співбесіду, конкурсний відбір і вступив на 4-місячні курси до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Завершення навчання давало йому право на отримання офіцерського звання «молодший сержант».

– У 20-х числах лютого 2022 року, після підсумкового польового збору, я закінчив курси. Увечері 23-го виїхав з Києва додому в Копичинці. Потяг прибував за розкладом о 05:00, і я, зійшовши з поїзда на перон вокзалу, прочитав з новин у телефоні про звернення путіна –вторгнення росії в Україну. Із присвоєнням первинного офіцерського звання мене призначили командиром роти охорони відділу Чортківського районного ТЦК та СП у Монастириській, де я і нині проходжу військову службу, – зазначає «Маестро».

Ця сама служба у військкоматі стала доленосною і в особистому житті Ярослава. Тут він познайомився зі своєю нинішньою дружино Галиною, яка працювала юристом. Тепер у родини Гавянців зростає двійко чудових дівчаток, двох і трьох років.

– Вони надають мені сили рухатись вперед, – стверджує щасливий тато.

Тонка творча натура «Маестро»

Виявляється з юних років «Маестро» хотів стати актором. Одразу після школи, у 2010-му, він вступив до Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського, але після року навчання на актора драматичного театру і кіно покинув його. У 2020-му про акторські здібності Ярослава згадала його однокурсниця, режисерка Роса Саркісян. Вона запросила чоловіка зніматися в документальній німецько-польській стрічці «Синдром Гамлета».

– Фільм психологічно непростий. Про людей різних професій, різних занять, інтересів, поглядів і вподобань, яких поєднав Майдан, Революція гідності і війна за свободу і незалежність України. Основна сюжетна лінія фільму – життя й історії героїв передані через постановку театральної вистави – тобто зйомка, як ніби ми створюємо і граємо шекспірівського «Гамлета». Ми через власний життєвий досвід, страждання і біль шукали відповідь на одвічне «Бути чи не бути?», а точніше «Жити чи не жити?». Військових було троє – я, ще один мобілізований професійний актор, який служив бойовим медиком, і дівчина з «Айдару», вона потім займалась документуванням злочинів росії в Україні. У процесі роботи над стрічкою я пережив багато неприємних спогадів заново…, – пригадує «Маестро-Кіборг».

Цей польсько-німецький проєкт режисерів Ельвіри Нєвєри та Пьотра Росоловського здобув низку міжнародних нагород, а саме: 75-й міжнародний кінофестиваль у Локарно – гран-прі «Тижня критики» за найкращий фільм, премія незалежних критиків Boccalino d’Oro за найкращий документальний фільм (2022); 62-й Краківський кінофестиваль – нагорода Golden Hobby Horse – за найкращий польський фільм (2022); кінофестиваль в Аделаїді – нагорода за найкращий документальний фільм (2022), Австралія; нагорода імені Романа Бродмана – за найкращий політичний документальний фільм (2022), Німеччина.

«Маестро» каже, що наразі вже відомо про широкий прокат документальної стрічки «Синдром Гамлета» в США, одна з дистриб’юторських компаній купила права на показ у кінотеатрах.

Але і це ще не все…

Пішов на «Голос країни», аби заспівати для своїх дівчаток

– Я люблю і трохи вмію співати, часто уявляв, як співаю з великої сцени для багатотисячної публіки. Та й дітям треба дати приклад, показати, що батько, крім служби у війську, здатний на мистецькі рекорди. Пройшов на проєкті («Голос країни») 3 тури. У січні 2022-го по телебаченню показали 1 тур і все, припинили трансляцію. У листопаді транслювали решту турів, і там вже мене змогли побачити всі – донечки й дружина, мої батьки, рідні, бойові побратими, друзі і знайомі. У третьому турі, на батлі, я поступився Марії Квітці, яка у підсумку і стала переможницею 12-го сезону «Голос країни», – розповідає про свій співочий шлях Ярослав Гавянець.

Офіцер каже, що після таких мистецьких проєктів про полон згадує значно рідше, намагається більше уваги і любові подарувати сім’ї. Терапія акторською роллю у фільмі та участю в пісенному шоу добре загоїли його рани восьмирічної давнини.

Стосовно сьогоднішньої російсько-української війни «Кіборг» має свою власну позицію і говорить впевнено:

– Сьогодні Україна продовжує свою боротьбу за свободу з кровожерливим російським агресором. Я переконаний, що ми переможемо в цій війні світла над темрявою. Перемога обов’язково буде за нами! Найгірше те, що загиблі наші герої-захисники бачитимуть і радітимуть з нами лише з небес, ми не зможемо їх обняти і подякувати їм за звитягу.

Нагадаємо, раніше «20 хвилин» розповідали військову історію молодої дівчини Ірини з Тернопільщини на псевдо «Ластівка». Вона добровільно пішла захищати Батьківщину. Ця на перший погляд тендітна жінка, у лавах ЗСУ – навідник розрахунку гармати М119. Це американська гаубиця, яка служить українцям для знищення окупантів. Саме «Ластівка» прикриває вогнем піхоту. Ця дівчина просто надихає своєю хоробрістю та нескореністю. З такими захисницями України точно Переможе. Маємо для вас ще декілька історій українських захисників. Переходьте за посиланнями нижче і надихайтесь подвигами наших Героїв.

Читайте також:

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі