Мені 90, і я хочу віддати своє авто ЗСУ! Відгукніться, кому потрібна машина

• Василь Лазарчук хоче передати власну автівку на потреби армії. Задля перемоги України готовий розлучитися з машиною.
• Впевнений – вона потрібна нашим військовим значно більше.
• Шукаємо підрозділ, якому справді авто стане в нагоді.

У темні часи добре видно світлих людей. Війна принесла багато горя українцям, але водночас подарувала нам можливість об'єднатися, нагадати, що ми – сильна нація. 

Герою нашого матеріалу в січні виповниться 90. Василь Лазарчук – народився в 1933-му. За своє життя бачив чимало, пережив Другу світову війну і ніколи не хотів, аби діти, онуки та правнуки бачили щось подібне. І ось… біда постукала знову, але треба боротися, каже дідусь.

Прожили 64 роки разом 

Чоловікові поталанило мати найбільше кохання в житті. Зі своєю дружиною прожили у добрі та злагоді 64 роки. 

– Моя рідна Люда померла у листопаді, тепер я сам лишився, – говорить із сумом дідусь. 

Як і кількадесят років тому, коли познайомилися, в очах цього подружжя палав вогник любові, взаєморозуміння та поваги одне до одного. Саме ці головні кити, на яких тримався міцний сімейний союз чоловіка та жінки, вони передали своїм дітям та онукам. Не дивно, що останні, споглядаючи, як щасливі пані Василь та пані Людмила гуляють вуличками Тернополя, мріють про таке ж велике та взаємне кохання на довгі-довгі роки. 

Нам поталанило спілкуватися із подружжям та поділитися із читачами їхньою історією. Хочемо додати, що до останнього пані Людмила вітала журналістку нашого видання з усіма святами, і це було надзвичайно приємно. Ми щиро співчуваємо, що вона відійшла в інший світ. 

Одружилися пані Василь та пані Людмила у далекому 1958 році, 15 листопада. Тоді, як розповідав раніше виданню «RIA плюс» син Олександр, батьки жили та працювали в Рівненській області.

– Батьки – вихідці із села, тому весілля було скромним, але веселим і радісним, – продовжує він. – Тато піклувався про маму. Вона завжди була дуже вродливою, тож батько не міг не закохатися. Тоді йому було 25 років, а мама – на п’ять років молодша. Через рік вже і я з’явився на світ (посміхається – прим. авт.).

Василь Лазарчук тривалий час був директором дитячого будинку в місті Острог, що на Рівненщині. За фахом чоловік – вчитель математики. Дружина – Людмила працювала в одній із тамтешніх шкіл, викладала українську мову.

У 1970 році родина Лазарчуків переїхала в Тернопіль. Відтоді мама пана Олександра працювала вчителем у місцевій школі №3 і вийшла на пенсію, будучи завучем. Пан Василь від часів заснування і до 1992 року працював директором загальноосвітньої школи №17.

Оскільки батьки були вчителями, то й дітей виховували на високих моральних засадах. За словами пана Олександра, вони з молодшим братом Юрієм просто не мали права бути безвідповідальними – мусили завжди тримати «високу планку». Обоє синів пішли в медицину. 

Хоче допомогти армії

У свої майже 90 пан Василь намагається багато рухатися. Першого січня святкуватиме поважний ювілей. У гаражі чоловік має авто, за кермо якого вже давно не сідав, бо, каже, вік не дозволяє. Наш співрозмовник щотижня читає газету «RIA плюс».

– Прочитав у випуску газети «RIA плюс» історію хлопця, який працює на СТО та ремонтує автомобілі для наших захисників, – каже він. – Та і подумав собі – я маю авто, мені воно вже давно не потрібне, просто стоїть собі в гаражі. А нашим хлопцям може знадобиться. Тому хочу віддати машину на потреби армії. 

Разом з автомобілем пан Василь готовий передати і причіп та багажник на дах машини. Каже – не важливо, де та для яких потреб будуть її використовувати, головне – аби вона допомогла нашим військовим. 

– Можливо, хтось також вирішить допомогти армії та віддати свій автомобіль, який їм вже не потрібен. Кожен має допомагати, щоб ми скоріше здобули перемогу у цій війні, – каже пенсіонер.

Раніше дідусь їздив на дачу. А зараз вже здоров'я не те…

– Вже майже 30 років, як я на пенсії. Коли здоров'я дозволяло – їздив на дачу. Там весь час «пропадав». Їздив на Рівненщину, бо звідти родом, до родичів у гості, на поминальні дні. А зараз вже 90 років буде, здоров’я потроху «тікає». За кермо не сідаю. Дачу передав племінникам, а машина лишилась у мене, бо у них є власні, нові, – наголошує він.

Отож, Василь Лазарчук готовий безкоштовно віддати машину військовим або волонтерам, які зможуть її довести до ладу та передати на потребу армії. Він впевнений – Україна переможе і вижене ворога зі своєї землі. 

ДОВІДКА

Якщо ви маєте можливість допомогти оглянути та при потребі відремонтувати авто, або ж вашому підрозділу стане в нагоді це авто, просимо відгукнутися. Звертайтесь у редакцію: 097-445-82-67 (Наталія БУРЛАКУ, головний редактор). І ми обов'язково сконтактуємо вас із паном Василем.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.