Не хоче для сина статусу «дитина війни». Краще - народився в 20 день весни, а не на 25 війни!

• «Життя продовжується. Я позитивно налаштована. Вірю нашим ЗСУ, волонтерам, з-за кордону нас підтримують – ми не пропадемо і прорвемось», — переконана новоспечена мамуся.
• Тато малюка – військовий. Незадовго до пологів йому вдалось приїхати в Тернопіль, але жінка каже, що невдовзі вони із сином і донькою мусять тата відпустити назад, до хлопців.

Малюка Гліба з мамою з пологового зустрічали із військовим оркестром 22 березня.

Його батьки – наша колега, журналістка, речниця управління Держпродспоживслужби в області Наталія Гресько та її чоловік Андрій. Народився малюк 20 березня у Перинатальному центрі «Мати і дитина». Як кажуть його найрідніші люди, у нас з’явилось 3 кг 550 г і 52 см щастя.

Цією історією ми продовжуємо серію публікацій про маленьких тернополян, які народились під час війни. Тут будуть історії родин не лише з Тернополя, а й тих, хто переїхав до нас, тікаючи від пострілів та російських окупантів. Проте їхні дітки народились саме на Тернопільщині.

Щаслива, що чоловік був поруч

Хлопчик – вже друга дитина в родині Гресько, має старшу сестричку, 15-річну Валерію. Але як назвуть нового члена родини, вирішили вже, коли були вдома. Сина зватимуть Глібом. 

— У нас були три варіанти імені, навіть не називатиму, які саме, бо ситуація може щогодинно кардинально змінитись, — жартувала Наталка Гресько, коли була в пологовому. — Згоди у цьому питанні поки що не можемо дійти. Головне, що життя продовжується. Я позитивно налаштована. Вірю нашим ЗСУ, волонтерам, з-за кордону нас підтримують – ми не пропадемо і прорвемось.

Жінка щаслива з того, що напередодні пологів їхньому татові вдалось приїхати додому, і він був присутнім під час народження сина. Це неабияка підтримка, каже мамуся.

— Ховатись в підвалах пологового під звуки сирен і переживати ще й за чоловіка – це було би дуже важко. А так хоча б на одну проблемку зменшилось, — поділилась Наталка Гресько. — Поки що ми разом. Але ми розуміємо, що дуже скоро із сином і донькою мусимо тата відпустити назад, до хлопців.

Коли почалась війна, Наталка була на останньому місяці вагітності. Її брат у Польщі, двоюрідний – в Італії. Родичі криком кричали, аби вона негайно забирала доньку і приїжджала до кордону, а звідти її вже заберуть.

— Богу дякувати, над Тернополем ракети на літають, бомби не вибухають, тому ми вирішили залишатись вдома, — поділилась Наталка. — Зі старшою донькою інструктаж проведено: починається сирена – ти йдеш в підвал. Ми змоделювали різні ситуації і всі пропрацювали, як діяти в тій чи іншій. Думаю, їхати зараз за кордон — як мінімум трохи негарно. Не бачу потреби: у нас відносно тихо, в магазинах є хліб, і немає чого панікувати.

Війна ж насправді почалась набагато раніше

Жінка наголошує, що не засуджує тих, хто переїхав за кордон. Проте для себе вирішили: залишатимуться вдома, поки тато і решта наших хлопців воюють.

— Війна ж насправді почалась набагато раніше, а не саме 24 лютого, просто чимало людей про це забули, — переконана Наталка Гресько. — Так, ворог ближче, якщо порівнювати із 2015 роком, до цього чимало людей не усвідомлювали, що він є. Проте, хто пройшов мобілізацію і службу, розуміли: війна набагато ближче, ніж видається. І триває вона набагато довше, аніж останній місяць.

Малюк народився 20 березня, і жінка категорично заперечує, аби його називали дитиною війни. Він народився на 20 день весни, а не 25 війни.

— Дасть Бог, все буде добре, і син не пам’ятатиме всіх жахіть, які довелось пережити іншим дітям, головне, що він не боятиметься жити на рідній землі, — переконана Наталка.

Останні дні вагітності Наталка перебувала під наглядом лікарів. Що запам’яталось, так це постійні сирени, спуски в підвал і багато російської мови та переселенок.

— Від жодної з переселенок, поки сиділи в підвалі, не чула «мамських страшилок» чи інших розмов про жахіття, від яких вони утекли, — поділилась Наталка. — Всі розмови були про дітей. Що узяла в пологовий, що потрібно, що придбала – максимум оптимізму. Це вже тернополянки більше паніку сіяли, мовляв, літак пролітає.

У палаті з Наталею були жінки з Каховки, Житомира,  столиці. Хтось встиг вибратись з дому до того, як там почались активні бойові дії, хтось пізніше. У вагітних, помітила жінка, більш організм чи психіка захищені, тому й намагаються щосили налаштуватись на оптимізм.  

Бог почув наші молитви

— 20 березня об 11.15 я народила синочка, маленького козачка, буде нас захищати, але надіємося, не від ворога, — переконана Наталка. — Вдома на нас чекала старша донька Валерія. Не могла дочекатись на братика. Тато гордий і щасливий, що має синочка.

Тата раніше бачили зрідка. Від 2014 року він майже постійно на службі. Коли Україна переможе, а Наталка в цьому не сумнівається, рідні сподіваються бачити Андрія вдома частіше.

— Навіть коли я народжувала старшу доньку, чоловік був на навчанні, зі мною на пологах була свекруха, а з пологового забирали батьки, — поділилась Наталка. — Так, зовсім по іншому ми планували народження синочка. Хотіла окрему палату, багато квітів і поруч щоб був лікар, а не в катакомбах сидіти. Проте зараз все не так страшно, як там, на центральній чи східній Україні. Бог почув наші молитви.

З війною змінились всі плани, про хрестини малюка в тому числі. Хоча із кандидатурами хрещених батьків родина визначилась давно. Думати про дату і час — не на часі. Чи похрестять малого до татового від’їзду, поки не вирішили. Проте святкуватимуть вже однозначно — після нашої перемоги!

Читайте також

Народився у Тернополі в другий день війни. Коли хрестили Данилка — вила сирена, а малюк посміхався

Тікали з-під Бучі, коли там вже гатило. Олена молила Бога, аби всі вижили і не народити в дорозі

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.