Побачив світ з вершини Кіліманджаро. 23-річний тернополянин розповів на відео, як побував у Африці

• Сім вершин світу мріє побачити Ростислав Підгірський з Тернополя. І він вже почав це втілювати в життя. У 2018-му хлопець піднявся на найвищу гору Європи, а у лютому цього року піднявся на вершину Африки - Кіліманджаро.
• Емоціями з подорожі Ростислав поділився з читачами “20 хвилин”. 

Про першу важливу в житті подорож Ростислава Підгірського ми розповідали півтора року тому в інтерв`ю “Зустрів сонце на найвищій точці Європи”: 22-річний тернополянин підкорив Ельбрус"

Перед подорожжю на Кіліманджаро хлопець теж ділився враженнями. Він говорив, що їде, аби “переключити” усі думки. 

Читайте також: "Це друга із семи вершин світу": 23-річний тернополянин збирається у подорож на Кіліманджаро

Танзанія —  це країна, яка розташована на материку Африка. Найвища точка на материку —   гора Кіліманджаро, яка має 5 895 метрів висоти. І зійти неї під силу далеко не всім. 

Із подорожі Ростислав повернувся всередині лютого. І вже через кілька днів, як і обіцяв, забіг випити кави в редакції “20 хвилин”. Про що розповідав, дивіться на відео.

Відчув і жахливу спеку, і нещадний холод 

Із подорожі Ростислав повернувся 18 лютого. Каже, що відчуває себе щасливим та “перезарядженим”. Емоції переповнюють.

—  Після Ельбрусу я розглядав кілька варіантів наступної подорожі. Думав про Австралію, потім побачив, що Танзанія —  це не лише похід на гору, а й сафарі, де можна побачити неймовірну дику природу. І справді все здійснилось. Побачив всіх тих тварин, які були в мультику “Король Лев”. А ще —  відпочинок на Занзібарі. Тут зійшлись усе: від спання в наметах та нещадного холоду до п’ятизіркового готелю на березі теплого Індійського океану, —  ділиться спогадами Ростислав. 

П’ять днів команда, в якій був тернполянин, сходила на Кіліманджаро. Два —  спускалась вниз, потім три дні їздили у найвідоміші в Африці заповідники, а далі було п’ять днів “пасивного” відпочинку у Занзібарі. 

Без зв'язку, але з крутими людьми 

Хлопець розповідає, що під час сходження на гору доступу до інтернету в нього не було, але він все ж знімав найцікавіші моменти, і на своїй сторінці в Instagram публікував їх вже згодом. 

—  За сім днів в мене телефон “сів” лише два рази, якби не знімав, то він би не розрядився взагалі. Це дуже класно без інтернету, особливо, якщо постійно ти працюєш зі зв'язком та в мережі. Дуже незвично прокидатись, коли на смартфоні жодних сповіщень, —  каже хлопець. —  Хоча потім лячно було перечитувати усі повідомлення та сповіщення за один раз. На перші фото з Кіліманджаро отримав дуже багато реакцій та відгуків, крутих повідомлень. З цієї гори було набагато більше, ніж з Ельбрусу. Можливо, тому що Кіліманджаро знають з тих чи інших фільмів. 

У групі, з якою  Ростислав сходив на гору, були люди з різних країн, яких об’єднало єдине захоплення. Він каже, що і місцеві в Африці неймовірно привітні та відкриті.

—  Фактично для цього ми і їздимо, бо ці знайомства приносять неймовірне задоволення. З такими людьми дуже легко відпочивати, —  каже хлопець. 

До вершини дійшли не усі

Сходження на вершину тривало чотири дні. І якщо починали під палючим африканським сонцем, яке обпекло руки, то вже на третій день, доводилось одягати пуховик, бо висота зустрічала холодом. 

—  Фізично це було не надто складно. Головне — морально налаштуватись. Не дійде лише той, хто здається в голові. Я знаю випадки, коли люди не доходили до вершини, і тут причини важко назвати. Троє із нашої групи не дійшли на Ельбрусі і одна дівчина на Кіліманджаро,  —  згадує Ростислав. —  На висоті 4600 був найважчий фізично день. Організм змучений, відновлюватись йому важко. В портфелях завжди був дощовик та пуховик. Чудово, що там добре годували, адже при таких навантаженнях втрачається дуже багато калорій. Усі схудли практично на 5-7 кілограмів. 

Хлопець каже, що порадіти до кінця сходженню на вершину завадила втома, але вже коли він повернувся вниз усвідомив, що досягнув ще однієї цілі.

—  Перше, що я зробив, коли зайшов у готель, —  зв’язався з мамою. Вона неймовірно хвилювалась за мене і підтримувала перед поїздкою. Надіслав їй кілька фото та сказав: я це зробив, —  згадує хлопець. 

Це лише одна з перших гір

Ростислав розповідає, що одразу після повернення в Тернопіль знав, якими будуть його наступні цілі.

— Я дуже хочу потрапити на Пік Леніна, це гора, яка належить до висотного альпінізму, і вона має 7 122 метри. І експедиція триває 22 дні. Це вже досить важка гора, після якої має бути Еверест. Коли на неї потраплю? Думаю через рік-два-три, оскільки зараз я маю власний проєкт, і усі кошти буду вкладати в нього. 

Поїздки досить дороговартісні. Хлопець розповів, що витратив на поїздку майже 174 тисячі гривень. І усі гроші хлопець заробив сам. 

— Думаю, ви здивуєтесь, але насправді, я боюсь висоти. Тому гори для мене ще той виклик. Чому я йду туди? Тому, що якщо ти хочеш отримати те, що хочеш — роби те, чого ти боїшся, — завершує Ростислав. 

Про Ростислава у питаннях-відповідях 

—  Звідки ця ідея зійти на сім вершин світу? 

—  Після перегляду фільму “Еверест”, я зрозумів, що хочу бути на цій горі. Але для того теж треба мати підготовку. Взагалі, коли ти підіймаєшся на гору —  відчуваєш неймовірну боротьбу з самим собою. Абсолютно ніяких думок, окрім того, що треба пересилити себе і висоту.  Моє прізвище Підгірський, і думаю це невипадково, напевно, генетично ще передалась ця любов до гір. Важка ціль, яка стимулює, як мінімум багато заробляти, багато працювати над собою в фізичному плані також. І неймовірне відчуття, коли ти все ж досягаєш свої вершини.

—  Чому першою вершиною став Ельбрус? 

—  Мабуть, тут все зійшлось: найвища в Європі, найближча до нас. І одна з найдешевших. Тоді це обійшлось в межах 40-а тисяч гривень. Далі вирішив пробігти марафон та порівняти, що все ж важче: гора чи марафон. І гора виявилась складнішою вдвічі. 

— З чого почалось захоплення спортом?

— Колись я танцював брейк-данс, вигравав всеукраїнські змагання. Маю багато перемог. Потім я впав на коліно і все. Кар’єра закінчилась. Зараз мій кращий друг, з яким ми разом починали, поїхав у Будапешт танцювати. Вони зараз виграють практично всі змагання у світі. Травма не дозволила продовжити займатись танцями, але я почав шукати себе в чомусь іншому.

— Це був переломний момент в житті?

— Ну так, але я ні на секунду не задумався про те, що все, в брейк-дансі не вийшло,то значить кінець. Вирішив, що буду займатись чимось іншим. І далі почало виходить щось в інших напрямках. Коли я починаю займатись чимось — то вивчаю цю сферу. Наприклад, у роботі. Я зараз працюю торговельним представником в одній із великих компаній. Вже шість місяців тримаю першість у продажах і роблю собі от такі перезавантаження стрибками з парашутом і так далі.

— Яким був перший стрибок? Як вдалось зібратись, якщо так боїтесь висоти?

— Я просто довірив людині, яка складала парашут і все. Мій перший стрибок був в Литві. То був не парашут. Спочатку тебе підіймають на висоту 11-поверхового будинку на мотузці, потім її просто відрізають і ти падаєш на сітку. Це перше, що я спробував. То було неймовірне відчуття. Потім був роуп-джампінг в Кам’янці Подільському з моста 53 метри. Це нереальне відчуття. Найкраще відчуття в житті.

— Чим ще займаєшся? Вистачає вільного часу на особисте?

— Читаю книжки, вчу англійську. Маю в плані два міні-проєкти, які хочу реалізувати найближчим часом. Встигати все пробую. Так, чимось доводиться жертвувати. Але все виходить. Просто потрібно вміти правильно розподіляти час. 

— Яким ти бачиш себе через п’ять років?

— Не знаю, я точно буду іronman-ом, напевно з якимось бізнесом, навіть не одним і головна ціль — це Еверест. Хочу, щоб ця мрія здійснилась, і все зроблю для цього.

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.