"Це друга із семи вершин світу": 23-річний тернополянин збирається у подорож на Кіліманджаро

Про першу важливу в житті подорож Ростислава Підгірського ми розповідали півтора року тому в інтерв`ю “Зустрів сонце на найвищій точці Європи”: 22-річний тернополянин підкорив Ельбрус"

Про свої враження хлопець обіцяє розповідати на власній сторінці в Instagram  rostyslavskyi

У наступну подорож Ростислав збирається вже на початку лютого. І зізнається, що від поїздки очікує повного переосмислення життя.

— Я їду в Танзанію, це країна, яка розташошована на материку Африка. — розповідає Ростислав. — Там є гора Кіліманджаро, яка 5 895 метрів заввишки і це друга з семи вершин, на яких я хочу побувати. 

У Танзанії хлопець планує провести вісім днів у наметах, здіймаючись на Кіліманджаро. Вирушає у подорож він  вже 2 лютого. На запитання чи готовий до подорожі, відповідає, що підтримував форму ще від попередньої поїздки. 

"Гроші на подорож заробив сам!"

Хлопець зізнається, що мандрівка обійдеться недешево: приблизно 6 тисяч доларів, але для того, щоб здійснити мрію він наполегливо працював понад рік. 

— Практично з часу нашого попереднього інтерв`ю (літо 2019-го року прим.ред) я практично весь свій час присвячував роботі у мене є два цікавих проєкти, які вдалось втілити за цей час, — каже Ростислав. — Один з них це повноціний бізнес— це адресники для домашніх тварин та інші зоотовари, які зараз продають практично у всіх містах України і навіть закордоном. Усі гроші на цю поїздку я заробив сам і я цим пишаюсь.

Від редакції: Історію успіху цього проєкту хлопець обіцяв розповісти в інтерв`ю після повернення з подорожі. 

Співрозмовник каже, що часу на відпочинок після роботи весь рік не виділяв. Тому подорож має бути часом "презавантеження". 

— Коли я сходив на Ельбрус — то "цивілізація" там все ж була, там був інтернет та інше. У цій подорожі я буду в пустелі, серед диких звірів. Я їду туди "переключитись", подумати, впорядкувати усе в голові, бо є багато цікавих ідей, а часу їх впорядкувати немає. Я люблю працювати, часто роблю це і в вихідні, але мені це "в кайф". Завжди роблю це на результат, а не на гроші, — говорить він. — Часу на думки там буде достатньо. Півдня ти йдеш, а ще пів — відпочиваєш, думаєш, сидиш спостерігаєш за тим, як пливуть хмари.

Після повернення Ростислав Підгірський планує розвивати свою справу. А згодом — підкорити найвищу точку планети Еверест.

Про те як підкорив Ельбрус

Розмову подаємо в форматі "питання—відповідь"

— Звідки ця ідея підкорити таку складну вершину?

—Взагалі, я хочу підкорити сім вершин світу до тридцяти років. Ось, вже почав. Перед тим як їхати на Ельбрус, я пробіг півмарафон у Львові, щоб підготуватись.  Виходить так, що я люблю робити все, що я не люблю робити. Коли доводиться виходити за межі можливого. Це відчуття,коли ти вже досягаєш цілі — неймовірне. Наприклад, я боюсь висоти — і я вже тричі стрибав з парашутом. Ще три рази я стрибав з моста з роуп-джампінгом. Тобто я так переборюю себе. Не люблю бігати. У мене колись були проблеми з колінами. Я танцював, отримав травму. Тому це мені дається важко.

— Як це було? Які відчуття, коли підкорюєш найвищу вершину Європи? Чи змінило це щось у житті?

— Так, змінило. Я познайомився з неймовірними людьми, з Віктором Бобком, який був п’ять разів на Евересті. Йому 58 років і наступного року він збирається вшосте на Еверест. Буде йти четвертим шляхом. Тобто на гору можна зійти з чотирьох сторін. Він іде останнім. І якщо він це зробить — то буде єдиною у світі людиною, що зійшла на Еверест з чотирьох сторін. Люди, які були зі мною там дали мені просто море мотивації.

— Яким було спорядження? Скільки тривала дорога? Які відчуття були за кілька метрів до вершини?

— Там холодно дуже сильно, вітер дуже сильний. Мене там застав шторм. Я був одягнений в термоодяг, флісову кофту, сноу-бордну куртку і пуховик, який розрахований на  -25 і було все одно відносно холодно. Шолома не потрібно було. Ми були прив’язані карабінами до гори. На ногах були подвійні черевики, такі “кошки” взуття із зубцями, щоб застрягали в лід і було не слизько. Було ще кілька систем страхування. Половина гори виглядає як Говерла: ти просто піднімаєшся вверх і все. А далі просто немає сил, немає повітря. Кисню там 75 відсотків. Треба було вибрати темп, в якому ми йшли незупиняючись 11 годин з останнього базового табору. Ми зупинились лише раз. Я зробив три ковтки води і з’їв один батончик. Більше не можна. Бо все підіймається в організмі на такій висоті.

— Яке відчуття, коли стоїш на вершині і розумієш що ти це зробив?

— От коли ми вже йшли штурмувати вершину, то була одинадцята вечора. Я не вірив просто, що от зараз я це зроблю. я кожного разу обертався і питав чи це реальність, чи я не сплю. Багато хто не вийшов туди. З нашої групи до вершини дійшли четверо з семи. В одного хлопця від висоти на деякий час повністю відмовив зір, в іншого — ноги. Вони почекали трохи, поїли і спустились вниз. З нами в таборі жили люди з Китаю, з Америки. За вісім днів нікому не вдавалось зійти на вершину. А наш гід класно орієнтується в погоді навіть без прогнозів. І ми дійшли. Там останні двісті метрів я просто падав, вставав, йшов далі. І коли доходиш до вершини стоїш там і усвідомлюєш, що зустрів сонце на найвищій вершині Європи і ти дійшов туди своїми ногами. Не знаю чи можна тут додати ще щось. Мало хто це робить.

— З чого почалось захоплення спортом?

— Колись я танцював брейк-данс, вигравав Всеукраїнські змагання. Маю багато перемог, справді. Потім я впав на коліно і все. Кар’єра закінчилась. Зараз мій кращий друг, з яким ми разом починали, поїхав в Будапешт танцювати. Вони зараз виграють практично всі змагання в світі. Травма не дозволила продовжити займатись танцями, але я почав шукати себе в чомусь іншому.

— Це був переломний момент в житті?

— Ну так, але я ні на секунду не задумався про те, що все, в брейк-дансі не вийшло - то значить кінець. Вирішив, що буду займатись чимось іншим. І далі почало виходить щось в інших напрямках. Коли я починаю займатись чимось — то вивчаю цю сферу. Наприклад, в роботі. Я зараз працюю торгівельним представником в одній із великих компаній. Вже шість місяців я тримаю першість у продажах і роблю собі от такі перезавантаження стрибками з парашутом і так далі.

— Яким був перший стрибок? Як вдалось зібратись, якщо так боїтесь висоти?

— Я просто довірив людині, яка складала парашут і все. Мій перший стрибок був в Литві. То був не парашут. Спочатку тебе підіймають на висоту 11-поверхового будинку на мотузці, потім її просто відрізають і ти падаєш на сітку. Це перше, що я спробував. То було неймовірне відчуття. Потім був роуп-джампінг в Кам’янці Подільському з моста 53 метри. Це нереальне відчуття. Найкраще відчуття в житті.

— Чим ще займаєтеся? Вистачає вільного часу?

— Читаю книжки, вчу англійську. Маю в плані два міні-проекти, які хочу реалізувати найближчим часом. Встигати все пробує. Так, чимось доводиться жертувати. Але все виходить. Просто потрібно вміти правильно розприділяти час.

— Яким ви бачите себе через п’ять років?

— Не знаю, я точно буду іronman-ом, напевно з якимось бізнесом, навіть не одним і головна ціль - це Еверест. Хочу, щоб ця мрія здійснилась і все зроблю для цього.

Після повернення з подорожі Ростислав пообіцяв поділитись враженнями та фото з читачами "20 хвилин". Отож, наприкінці лютого чекайте на новий матеріал.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.