Привіт із минулого. Тернопільська стоматологиня відтворює прикраси наших предків

• Стоматологиня за освітою, а мисткиня за покликанням душі. Знайомтеся, це тернополянка Ліліана Антонів, яка протягом чотирьох років власноруч розмальовує скляні пацьорки.
• Жінці вдається створювати прикраси, котрі носили наші предки. Серед різноманітних оздоб помітне місце у її роботі займає «венеційка».
• Про складнощі створення намиста та давню моду українок – читайте у нашому матеріалі.

 

Жодної художньої освіти тернополянка Ліліана Антонів немає. Та попри це, саме творчість весь час присутня у її житті. Спочатку звичайні малюнки, далі вітражний розпис, а чотири роки тому до цього переліку додалося ще й розпис намистин. Виявляється, на створення прикрас її надихнули вишивальниці.

– Вийшло так, що я почала спілкуватися з дівчатами, які професійно займаються вишивкою. Саме вони мене фактично заразили, бо показали і розказали все просто створення українського одягу та аксесуарів. Найбільше мені сподобалося венеційське намисто. Ось дуже вразило та зачепило. Мені було цікаво, як її створювали раніше, як її зробити у сучасному світі власноруч і чи взагалі реально це. Тоді знайомі вишивальниці звернулися до мене і сказали: «Давай, Ліліано, ти зможеш». Завдяки тому, що вони в мене повірили, я почала працювати у цьому напрямку. Пам’ятаю, як вони позичили для мене старовинне намисто у нашої відомої колекціонерки Віри Матковської і я розглядала його. Так, спочатку більш детально вивчала все і поступово пробувала. І вже з того моменту пройшло чотири роки, – каже тернополянка.

Автентичний український стрій набирає все більшої популярності серед сучасних жінок, а разом із ним і прикраси, котрі носили наші предки. Зі слів пані Ліліани, національний український одяг неймовірно гарний та стильний. Це набагато більше, ніж нам показують по телебаченню і колись ми вчили у підручниках історії. І прикраси – не виключення.

– Раніше я фактично нічого не знала про одяг, аксесуари наших предків. Ми звикли, що нам по телебачення завжди роблять акцент на вишиваних сорочках, шароварах, лляних сукнях і все наче. Я почала більше заглиблюватися у цю тему, спілкуватися з людьми, які дійсно на цьому знаються. І зрозуміла, насправді український одяг та аксесуари куди багатші, глибші та різноманітніші. А дорогі прикраси венеційки взагалі носили саме у західних регіонах – Галичина, Буковина, Закарпаття. Здавалося, коли намистини окремо розкладені, то трохи рябить в очах, але коли воно у поєднанні зі спідницею, сорочкою, то це зовсім інший вигляд. І це вчергове доводить, що українські дівчата зналися на красі, мали стиль та вміло поєднували. І це вражає чесно кажучи, – розповідає співрозмовниця.

Відтворює прикраси 100-річної давнини

Як виявляється, венеціанське намисто існує вже понад 100 років. Оригінальні намистини створювали у Венеції, вони були дороговартісними, тож дозволити могли собі лише заможні жінки і дівчата. Вишуканість цих прикрас мовила сама за себе — розписані склом по склу, із оригінальними візерунками, приємних кольорів, вони приваблюють погляд і нині.

Намистинки дуже тендітні і часто вони просто розколювалися. Тоді вони ставали просто музейним експонатом. Такі намистини дуже дорогі. Одна намистина може вартувати від 20$ і вище. Колишнє старовинне венеційське намисто вже продавалися з малюнками. Це був розпис склом по склу. Розігрівали саму скляну намистину, розігрівали стержні скляні і ними вже наносили малюнок. І щоразу отримувався новий малюнок. Це якщо говорити за старовинні автентичні венеційки, -— додає пані Ліліана.

Проте відсутність справжньої «венеційки» не зупинила жінку і вона прийняла рішення створювати пацьорки самостійно. Тож, її намисто має назву «А ля венеційка». Хоча виглядає нереально гарно і привабливо. Як вдається відтворити? Тернополянка розкриває особисті секрети.

– Використовую звичайні скляні намистини. Перед тим як братися за роботу, оглядаю кожну, аби в неї не було дефектів, адже пацьорки із тріщинкам чи повітрям усередині при випіканні можуть потріскатись. Я беру скляну намистину і наношу на неї візерунок, який мені потрібно. Потім я запікаю намистину у духовій шафі під температурою 130 градусів і після цього покриваю кожну намистину кількома шарами лаку. І так фарба закріплюється остаточно. Жінка може носити і не боятися, що вона зіпсується,– каже співрозмиовниця. – Надскладне намисто можна виготовити і за годину, якщо вже все готове і все під руками. А якщо треба розписувати чи взагалі створити копію зі старовинної фотографії, то робота може затягнутися на місяці. У кожному намисті певний підбір намистинок, додаткових матеріалів, щоб воно виглядало, як точна копія того старовинного.

Намисто ніби має душу

Ліліана Антонів намагається створювати прикраси так, аби вони підходили за кольором до українського одягу і всі намистинки гармонійно виглядали між собою. Дивлячись на старовинні строї, там було таке різноманіття кольорів, але все виглядало ну дуже гармонійно. До речі, старовинні прикраси можуть стати і гарним доповненням до звичайного ділового образу.

– Найскладніша робота була з такими об’ємними викрутасами на самій намистині. Вони мали бути напівпрозорі, а подекуди повинна була проявлятися ніби позолота. І найскладніше у цьому всьому було знайти матеріал, що ідеально би підійшов для створення викрутасів та візерунків. Я підбирала напевно пів року, перебираючи всі матеріали. Я дивилися все, що на мою думку могло би підійти. Мені вдалося знайти той ідеальний варіант. Єдиний мінус – після розмалювання однієї намистини рука дуже затерпала і треба було відпочивати. Але зараз через ті карантини та війни зараз такі матеріали не привозять в Україну, – каже пані Ліліана.

Окрім венеційки, тернополянка створює прикраси із сучасним коралом, перлами та баламутами. Вивчаючі старовинні зв’язки, вона почала додавати до намиста ще й китиці. Тобто на спині не просто замочки, а справжні сплетені китиці. На погляд жінки, так намисто виглядає приємніше та миліше. До того ж, здається, що намисто ніби має душу. Кожна робота особлива і багато що залежить від побажань замовника. Пані Ліліана розповідає про одну з неймовірних робіт, виконаних власноруч.

– Набір з чотирьох намист, що комбінуються між собою. Можна складати ті чи інші образи. Наприклад, перли – тут два намиста з перлин. Одне делікатніше, інше з більш крупних. Коли їх одягати разом, це щось неймовірно багате (30 разочків). Баламути ніжні і манливі. Гарно поєднуються з перлами (бажано одне намисто на 15 разків), чи з коралами. Корали крупні красиві, приємного лососевого відтінку матової текстури поєднані із срібними пуґвицями на сім достойних разків. Цю красу можна поєднати з перлами, баламутами, або ж носити самостійно. Хрест це окрема деталь, що посідає почесне місце в цьому комплекті. Крупний срібний хрест також є точною копією старовинного дукачевого хреста. Для нього спеціально сплетено бавовняний шнурочок косичкою, який можна міняти на оксамитові стрічки різних кольорів, залежно від образу, - каже вона.

А ось гарним доповнення до намиста стануть металеві сережки з камінцями та дрібними деталями. І знову ж таки, тернополянка формує форму та деталі кожної сережки власноруч.

Тож, як бачимо, інколи хобі може бути не лише для душі та трохи прибутковим, а й важливим для всього  сучасного українського народу. Адже кожен з нас має якомога більше знати свою історію.

Читайте також:

Від фізика до народознавця: 83-річна тернополянка створює стародавні обереги

Добірка цікавих заходів у Тернополі на 14 та 15 січня

П'ятирічному Марку потрібна наша допомога. Батьки – сироти і не мають коштів на лікування

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.