Про втрати рідних й боротьбу в тилу: емоційна сповідь музиканта з Маріуполя (ВІДЕОІСТОРІЯ)

Про втрати рідних й боротьбу в тилу: емоційна сповідь музиканта з Маріуполя (ВІДЕОІСТОРІЯ)
  • Даниїл народився й мешкав у Маріуполі. Він музикант, учасник кавер-груп, виступав на концертах та навчав інших грі на гітарі й барабанах. Чоловік ніколи й гадки не мав, що опиниться за 1100 кілометрів від дому в той час, як рідні не змогли виїхати з окупації.
  • Декого, на жаль, не стало через свавілля росіян, а інші – у скрутній ситуації… Як це – радіти хоч телефонним гудкам, якщо зв’язок з близькими відсутній місяцями? Що наразі  відбувається в Маріуполі? Думки про мову й що образило Даниїла в Тернополі.
  • Його історію читайте у нашому матеріалі.

23-річний Даниїл закінчив електромеханічний технікум. Колись він прагнув вступити до консерваторії, але не склалось. Через російську агресію у 2014 році почалась війна на Донбасі, а найближчий заклад, де давали якісну музичну світу, знаходився у Донецьку. Через ці обставини хлопець передумав. Наразі завершує останній курс в Маріупольському державному університеті.

За спеціальністю політолог, а у душі – музикант. Цим займається з дитинства, відвідував музичну школу й професійно грає на фортепіано, ударних та гітарі. В Маріуполі мав учнів, а ще залюбки грав у кавер-групах та колективах. Хлопців запрошували на різні свята, концерти й фестивалі. 

– Мій основний інструмент – барабани. Музику й пісні пишу, але в основному для церкви, так як я людина віруюча і регулярно відвідую служіння. Моя творчість пов’язана з вірою. Власні пісні не виконую, але іноді підспівую. Частіше граю композиції інших співаків, – розповідає нам Даниїл.

Він одружений, кохана приїхала з ним до нашого міста. Про пережитий перший день повномасштабного вторгнення й сучасні події в Маріуполі чоловік говорить на позитиві. Це не тому, що все чудово й закрив очі «на війну». Це тому, що сліз більше не залишилось. Залишається лише усміхатись й мріяти про перемогу…

Маріупольці не боялись війни, і це погано

В Тернополі Даниїл вже п’ять місяців. Прибув сюди 7 квітня, а виїхав з рідного міста, як тільки стартував наступ російських військ на територію України. 24 лютого ранок у чоловіка розпочався о пів на п’яту: приголомшливі новини, гучні звуки вибухів вдалині й початкові прильоти. У Маріуполі не вірили, що «війна».

– Люди залишалися вдома. Мало хто тікав. Чому так? Поряд із нами Широкине (село на Донеччині, «ворота» до Маріуполя – прим.). Ми неодноразово їздили туди до наших захисників з концертами. Грали навіть у відкритому полі, в страшний мороз, підіймали хлопцям бойовий дух. В селі завжди чутно вибухи, постійно були «перестрілки». Якщо не шумно, то навіть в центрі Маріуполя вранці або ввечері чулись мінометні черги. Жителі міста звикли до цього. Тому й цього разу надто не вірили, ніби починається щось жахливе, – зітхає музикант.

Він і сам в перші години атаки не хотів нікуди їхати. Хвилювався за сім’ю, тривожився. Речі не були зібрані, та Даниїл точно знав, що візьме з собою. Спланував, хто сидітиме з ним в автівці, давав поради родичам. Найгірший варіант прорахував заздалегідь, але гадки не мав, що доведеться рятуватись. Пригадує, що маріупольці взагалі не панікували. На заправках стояли черги, але незначні, машин зо двадцять. Чулись постріли, а вулицями рухалась українська техніка. Деталям не надавали суттєвого значення, і це згодом зіграло злий жарт…

– Ми виїхали після обіду. Почався обстріл Агробази (селище під Маріуполем – прим.), там все горіло. Поруч аеропорт, його теж атакував ворог. Було видно дим з вікон будинку. Я їздив по місту й збирав охочих евакуюватись. Виїжджали до Тернополя, бо маємо тут знайомих. Якщо чесно, найскладнішим етапом була саме ця дорога. Через «корки» ми безперервно рухались сорок годин! Я за рулем дві доби взагалі не спав. Сюди прибули о третій ночі знесилені, – каже чоловік.

Спакували до валіз лише найнеобхідніше. Даниїл захопив з оселі улюблену гітару, комп’ютер та одяг. Вже тут, на місці, його мама й дружина тимчасово вирушили за кордон, а він залишився з батьком. Музикант поїхав до Києва, а 1 березня вступив до лав Добровольчого батальйону особливого призначення. Бойову підготовку проходив понад місяць, не міг сидіти в безпеці, склавши руки, й рвався на передову, та доля вкотре стала на заваді, як і з консерваторією…

Допомагав дітям-переселенцям і волонтерив

– Коли ворога вибили з Київщини і він відступав, нас відпустили додому й пообіцяли зателефонувати при необхідності. А в Тернополі тато серйозно зламав руку і порвав м’яз. Йому було важко самому, лежав у лікарні та потребував догляду. Не міг його покинути, і пропозицій йти воювати не надходило. Тобто, офіційно я не військовослужбовець, але на час війни виконую обов’язок в тилу. Знаєте, є випадки, коли щось робиш у певному напрямку, а двері тобі закриті. Моя дружина говорить, що якби я мав бути на фронті, був би там давно. Але щось завжди стоїть на заваді. Вочевидь, я потрібніший тут, – говорить Даниїл.

У нього велика кількість знайомих та друзів зараз боронить Батьківщину від російських окупантів. Є бійці з «Азову», тероборони та інших угрупувань. Дехто на даний момент в полоні. Допоки немає змоги їхати на передову, Даниїл береться за будь-яку важливу справу у Файному місті. Наприклад, влітку півтора місяці волонтерив у християнському таборі для малечі-переселенців. Там, пригадує, здобув неоціненний досвід й зрозумів, як діти потребують допомоги.

– Для них надзвичайно важливо спілкуватись з кимось. Вони втратили рідних, друзів, близьких. Звісно, я не маю диплому психолога чи психіатра, але своїми заходами, іграми й розмовами ми підтримували малечу, відволікали від сумного. Так вони значно легше переживають війну, – наголошує на цьому музикант.

Шукаючи роботу за фахом, маріуполець опублікував оголошення на ОЛХ, мовляв, викладає уроки гітари. Випадково його знайшов Євгеній, теж переселенець, але з Харкова, засновник «Школи гітари». Школа от-от відкрилась 8 серпня, і Даниїл відразу став частинкою її невеликої команди.

– Приємно, бо на заняття приходять люди з Харкова, Донеччини тощо. Ми спілкуємось, ділимось пережитим та емоціями. З ними легше ментально, хоча я давно звик до Тернополя. Хороше і красиве місто, – всміхається герой матеріалу.

Праця в окупації оплачується… їжею

В Маріуполі залишились бабуся та дядько Даниїла, а також мама й брат його дружини. Чоловік розповідає, що його будинок – один з небагатьох у цілому місті, який не згорів. Коли скинули фото оселі, на світлині нічого не віщувало біди. Та коли Даниїл надіслав ключі рідним, аби ті піднялись у квартиру й забрали рештки запасів, виявилось, що російський снаряд влучив прямісінько в центр коридору. Ззовні все начебто в порядку, а всередині – отакий «сюрприз».

– Загалом, нам дуже пощастило! Всі дев’ятиповерхівки навколо знищені, а наші два будинки – п’ятиповерхові, вціліли. Вогонь їх не зачепив. Хоч у квартирі величезна дірка, та бабуся з дядьком забрали з кладовки консерви. Це направду немало. Ми намагаємось їм звідси якусь передачу відправити, – каже музикант.

Продукти харчування виділяють жителям на російській «гуманітарці», але ці харчі, зрозуміло, як і все у «країні-сусідці»… Якщо спершу, за словами Даниїла, окупанти роздавали людям накрадену українську продукцію, то зараз везуть своє. А воно все жахливе: незрозумілі крупи, жодного м’яса чи тушківок. Ба більше, брат дружини Даниїла примусово влаштувався на роботу на цей склад. Працює за… їжу – на день буханець хліба, пляшка звичайної води й якась каша.

– Найжахливіше те, що з близькими майже немає зв’язку. Світла донедавна там взагалі не було. Брат дружини вперше зателефонував, коли я повертався зі столиці. Сказав, що все добре, живі. Я пригадую ту радість, неможливо пояснити словами, що відчуваєш, коли вперше за місяць чуєш рідний голос. Коли Маріуполь взяли у кільце, зв’язок зник. Коли ми телефонували і йшов дзвінок – вже розуміли, що раз є гудки, значить десь і телефон… – говорить нам Даниїл.

Ганебно не знати свою рідну мову!

Електроенергія у Маріуполі з’явилась місяць тому. Зараз перебої зі зв’язком бувають, але мешканці міста можуть вільно розмовляти по телефону. Брат дружини щодня ходить до супермаркету, бо там хороша мережа, і звідти телефонує у Тернопіль, пише короткі повідомлення, надсилає фотографії. Чоловік ділиться з нашою журналісткою й сімейною трагедією.

Через воєнні злочини росіян, у його дружини в перші тижні вторгнення загинули тато й бабуся. Про це вона сама дізналась наприкінці березня. Двоюрідна сестра з чоловіком покидали Маріуполь, і вже у Запоріжжі зателефонували й повідомили трагічну звістку. Тіла рідних заховали в городі...

На завершення підмічаємо – Даниїл раніше розмовляв російською, а зараз повністю перейшов на українську мову. Він додає, що переключитись було трішки складно, особливо вимовляти специфічні музичні терміни, які змушений пояснювати учням, але такий крок для нього – дуже важливий. Крім того, триває війна. Коли приїхав сюди, в Тернополі чоловіка образила одна фраза…

– Мені сказали: «Ти приїхав до нас додому». А я їм: «Я приїхав до себе додому!». Маріуполь – це теж Україна. Ми всі в одній державі. А українську мову потрібно знати. Це обов’язково. В мене є ще акцент, не всі слова підбираю, але щодня практикуюсь. Ганебно не знати рідної мови, особливо тепер, – завершує музикант. 

Стежте за новинами Тернополя у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (2)
  • Sedoy Molodoy (x)

    🤝🤝🤝
  • Uliana S.

    Данечка, горжусь!!!

21:00 «Дорогий Миколаю, тебе я благаю, допоможи нашим захисникам і захисницям»: що просять у Миколая діти з Тернопільщини 20:15 У Тернополі вшанували пам'ять жертв Голодомору photo_camera 20:02 Зупинився час без тебе, непоправна втрата і біль… Тернопільщина прощається з Ігорем Ліщиною 19:00 Доброволець тернопільського батальйону «Тор» отримав поранення на фронті Від читача 15:41 Виділення однієї земельної ділянки різним особам 18:00 Картини, постери й декоративні ікони. Що ще можна буде купити на аукціоні від Молодіжного Центру? 17:05 На Тернопільщині діє 101 «Пункт Незламності». Що там є і чи можна перебувати під час тривоги і після 23-ої? 16:33 На Тернопільщині рятувальники дістали з колодязя жінку 16:01 На передовій духовно служать сім тернопільських капеланів photo_camera 15:01 Голодомор: запалімо свічку пам’яті на Театральному майдані та у своєму вікні 14:10 Бетонні укриття на зупинках почали встановлювати. Як всередині і про що мовчить міська рада Тернополя 13:07 Приїхали додому на кілька днів: на Тернопільщині одружилися військові 12:01 Внаслідок COVID-19 помер 69-річний тернополянин 11:10 Повторив долю діда-упівця — загинув в боях за Україну. Тернопільщина прощається з Миколою Голяшем 10:47 Вночі на вул. Торговиця викликали чотири рятувальні відділення photo_camera 10:01 Що приготувати, коли немає електрики 09:25 У центрі Тернополя встановили перше бетонне укриття біля зупинки громадського транспорту 09:01 Ситуація із електроенергією на Тернопільщині 26 листопада (ОНОВЛЮЄТЬСЯ) 08:01 Сьогодні, 26 листопада: День пам’яті жертв Голодоморів
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up