Себе не жаліли – інших рятували

Вони щодня рятують чиїсь життя, повертають здоров’я хворим, інколи  роблячи неможливе. Вони залишаються віриними клятві Гіпократа, тому те, що для інших є дивом чи подвигом, для них – щоденна праця.

18 червня в Україні відзначають День медичного працівника, тож вітаючи із професійним святом усіх людей в білих халатах, з особливою вдячністю згадаємо медиків Тернопільської комунальної міської лікарні №2, які у 1986 р. були серед ліквідаторів аварії на Чонобильській АС.

Ліквідаторів не забувають

Тоді вони, як і всі інші ліквідатори, здійснили подвиг, адже себе не жаліли – інших рятували. Це медсестра фізкабінету Надія Лук’янова, лаборанти Ганна Владимир та Анатолія Клюкевич, молодша медсестра поліклініки Ольга Мальченко, технік кисневої станції, тоді водій Іван Макарук, лікарі-терапевти Дмитро Куцкевич і Володимир Чарторинський, медсестра другого кардіологічного відділення Валентина Погостнова. Серед медиків-ліквідаторів були йлікарі-лаборанти, на жаль, уже покійні – Тамара Сиротинська та Надія Герасимів. В житті усіх цих людей Чорнобиль залишив глибокий слід. Когось уже нема серед живих, в когось – проблеми зі здоров’ям і болючі спогади, а хтось і досі працює, допомагаючи людям.

У Тернопільській комунальній міській лікарні №2 щоп’ять років лікар-кардіолог Леся Копач спільно з адміністрацією закладу на чолі з головним лікарем Віктором Кмітою організовують мітинги-реквієми, згадуючи усіх медиків-учасників лівідації аварії на ЧАЕС.

– Про вибух на четвертім енергоблоці нам повідомили 2 травня, – розповів Віктор Кміта. – На той час я працював лікарем-радіологом в обласній лікарні. Мене викликали, бо не було кому робити дозиметрію. Вранці приїхав з Києва поїзд, де були люди, евакуйовані з Прип’яті. Ми їх відправляли в радіологічний відділ обласної лікарні, де проводили санітарну обробку – мили, давали йод. Мені запам’ятався курйозний випадок, коли прибула сім’я з песиком породи пудель, на якому дозиметр зашкалював, а господарі не хотіли дати його помити.

Мешкала в зоні відчуження

Молодша медсестра поліклініки Тернопільської комунальної міської лікарні №2 Ольга Мальченко на  час аварії мешкала у смт Поліське, що за 42 км від Чорнобиля, працювала сестрою-господинею у місцевій лікарні. На момент вибуху перебувала у декретній відпустці, ростила двомісячного синочка. Старшим донечкам тоді було 10 і 6 років. Чоловік працював головним інженером у місцевому лісництві.

Пані Ольгу вночі 26 квітня 1986 р. забрала швидка на допомогу персоналу лікарні, який не встигав приймати постраждалих. Про аварію всі дізнались через добу.

– Ми отримали велику дозу опромінення, – каже жінка. – Тоді ніхто з нас і гадки не мав, наскільки це небезпечно. До того ж діти першого травня ходили на парад.

Попри будинок родини Мальченків проїжджали автобуси із людьми, яких евакуювали із Прип’яті, а також пожежні машини та інша рятувальна техніка, тому радіація там була дуже високою. Незважаючи на це, жителів смт Поліське не відселяли ще тривалий час. Наказ прийшов аж 30 грудня 1989 року, і лише 8 травня 1991 року родині Мальченків нанадали квартиру в Тернополі. Відтоді пані Ольга працює в поліклініці ТМКЛ №2.

Чергував в 30-ти кілометровій зоні

Голова асоціації чорнобильців Володимир Чарторинський – офіцер медичної служби. Ще у 1984 р. він потрапив на цікаві військові навчання, де отримав багато інформації щодо радіології. На час аварії пан Володимир працював головним лікарем дільничої лікарні в Городоцькому районі. Йому прийшла повістка на військові збори в Житомирську область. Пана Володимира у серпні 1986 р. разом з іншими військовими запасу медичної служби направили в чистий пересильний пункт, де йому видали військовий одяг і забрали в медичний батальйон, а звідти у сектор військ при КВО. Йому часто довелось разом із дозиметристами виїжджати в населені пункти 30-ти кілометрової зони для виміру радіації. Вражала моторошна тиша і велика кількість покинутих собак і котів.

- Дуже важко було супроводжувати людей, яких евакуйовували, – пригадує медик. – Під вечір у селі вишиковувалася колона з автобусів і вантажівок, людям повідомляли про виселення на три-чотири дні, і ті з мінімумом речей залишали рідні домівки, не знаючи, що більше додому не повернуться.

Перед очима Володимира Чарторинського і досі стоять поля незбираної пшениці, дороги з табличками «В’їзд на обочину суворо заборонений», «В’їзд в ліс небезпечний для здоров’я».

Була в другій бригаді ліквідаторів

Лаборант Тернопільської комунальної міської лікарні №2 Анатолія Клюкевич працювала в Чорнобильській зоні через дев’ять місяців після фатального вибуху. На той час вона була молодою незаміжньою дівчиною.

- Після аварії був високий рівень радіації, тому медичні бригади працювали в зоні по два тижні, – каже пані Анатолія. – У складі першої бригади з нашої лікарні поїхали вже покійна лікар-лаборант Тамара Сиротинська і фельдшер-лаборант Ганна Владимир. У другій бригаді разом зі мною була покійна лікар-лаборант Надія Герасимів. Тоді ми працювали у Поліській центральній районній лікарні.

Редакція газети «RIA плюс» щиро вітає усіх медичних працівників із професійним святом. Щастя і здоров’я вам і вашим сім’ям. Дякуємо за ваш професіоналізм, самопожертву і невтомну працю.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google