«Так і не дізнався, що має сина…»: після понад року пошуків воїн Михайло Ониськів повернувся «На щиті»
Їхня остання зустріч тривала лише п’ять хвилин. Саме тоді захисник Михайло Ониськів дізнався від дружини Катерини, що вони чекають на первістка. За мить він вирушив на Донеччину – далі були бойові завдання і 15 місяців невідомості зі статусом зниклого безвісти. Рідні до останнього сподівалися, що він живий, що в полоні й обов’язково повернеться. І Михайло повернувся, але вже «На щиті».
26-річний Михайло Ониськів – уродженець села Ладичин Микулинецької громади. Разом із дружиною Катериною він проживав у Тернополі. Пара познайомилася під час навчання в Чернівцях, однак Михайлові вдалося переконати кохану переїхати до Тернополя — він дуже любив це місто та не уявляв іншого для життя із сім’єю.
Михайло захоплювався історією, любив бігати навколо Тернопільського ставу, розвивав власний YouTube-канал і магазин. Він мріяв разом із дружиною ростити сина, ходити в гірські походи та подорожувати Україною на велосипеді.
– Михайло був справедливим і завжди готовим допомогти – друзям, рідним, кожному, хто цього потребував. Це була чуйна людина, з якою можна було і багато говорити, і просто помовчати. Він завжди розумів і підтримував. У нього було багато друзів, побратими теж дуже тепло про нього відгукуються. Нам усім його не вистачає, – розповідає дружина Катерина.
У пам’ять про свого чоловіка Катерина Ониськів погодилася поділитися його історією – про мрії, життя та службу.
Не уявляв життя без історії…
За освітою Михайло Ониськів – історик, навчався у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича. Певний час працював на «Новій пошті», а також розвивав власний YouTube-канал про ігри та мав магазин із друку й вишивки на одязі. Також збирав кошти на потреби друзів-захисників.
– Він дуже любив історію, читав багато книжок і міг годинами розповідати мені про історичні події та видатних осіб. Мав надзвичайно гарну пам’ять. Я завжди казала, щоб він заснував свій історичний YouTube-канал, але Михайло відповідав, що це дуже контроверсійна тема, що існує багато різних поглядів на історію. Так я і залишилася його єдиною слухачкою розповідей про історичні періоди. А згодом він почав займатися вишивкою та друком на одязі і навіть хотів масштабувати цю справу, – каже пані Катерина.
До військової справи Михайло був дотичний ще зі студентських років – під час навчання закінчив військову кафедру. На захист України став у травні 2024 року, коли його мобілізували за повісткою. За розподілом служив у 60-й окремій механізованій Інгулецькій бригаді.
– Він був молодшим лейтенантом, мав офіцерське звання, на фронті – командир взводу. Серед побратимів мав позивний «Історик». Але Михайло ніколи не хотів просто керувати людьми – вважав, що має бути дотичним до всіх процесів. Тому регулярно виходив на позиції й два місяці пробув із побратимами «на нулі» на Лиманському напрямку Донеччини, – згадує дружина захисника.
«Його останній букет квітів бережу досі»
У листопаді 2024 року Михайло не вийшов на зв’язок. За кілька днів командир повідомив вагітній Катерині, що її чоловік не повернувся з позицій і вважається зниклим безвісти поблизу села Терни Донецької області.
– Першого листопада 2024 року ми востаннє говорили телефоном. Тоді він повідомив, що за два дні має виходити на завдання, тож орієнтовно п’ять-шість днів буде без зв’язку, – каже пані Катерина. – Дні очікування минули, і я написала командирові. Він повідомив, що Михайло зник безвісти і його шукають. Згодом я спілкувалася з побратимами. Вони розповідали, що тримали оборону, а коли 7 листопада почали виходити з позицій, росіяни скинули вибухівку з дрона. Військові розбіглися і більше Михайла не бачили. Я лише знаю, у що він був одягнений і що мав поранення. Перед виходом на позицію Михайло надіслав мені великий букет квітів – останній. І він стоїть у мене досі…
Поки Михайло був на передовій, родина збирала для нього посилку, але надіслати її не встигли. Катерина згадує: захисник дуже мріяв про сина.
– Наприкінці жовтня я ходила на УЗД і надсилала йому світлину, але тоді ми ще не знали, хто саме народиться. Михайло казав: якщо буде хлопчик – назвемо Олегом. Планували разом дізнатися стать первістка. Він сподівався, що зможе вирватися у відпустку, але не судилося. У січні я дізналася, що в нас буде хлопчик. Нині Олегу вже дев’ять місяців, але татко з ним так і не познайомився, не потримав на руках, – говорить Катерина Ониськів.
Шукали скрізь у надії, що живий
Дружина каже: оскільки ніхто не бачив моменту його загибелі, залишалася надія, що Михайло в полоні.
– Ми дуже сподівалися, що він серед полонених. Постійно моніторили телеграм-канали, чати, де публікують списки чи відео з полоненими. Хоч не було жодної зачіпки, ми з батьками ходили на акції, їздили в інші міста, долучалися до зустрічей із бригадами та представниками Координаційного штабу. Передавали його світлини під час обмінів – раптом хтось упізнає й повідомить бодай якусь інформацію. Було дуже важко жити в невідомості, – додає пані Катерина.
Наприкінці січня 2026 року родину Ониськів повідомили про збіг ДНК сина та брата Михайла з тілом загиблого. За словами фахівців, у захисника були травма лівої стопи та вибухова травма голови.
– Як з’ясувалося, тіло Михайла повернули ще у серпні 2025 року. Але через великий обсяг роботи й складність процесу підтвердження про його загибель нам повідомили лише тепер, – каже дружина. – Коли в морзі я побачила обручку чоловіка, зрозуміла, що це він. Паспорта не було, одягу також. Тіло показали, але впізнати його було неможливо.
7 лютого Михайла Ониськіва нарешті привезли додому після довгих місяців пошуків. Поховали захисника у рідному селі Ладичин. У нього залишилася дружина, маленький син, батьки та брат, які завжди пам’ятатимуть про про воїна.
Читайте також:
Як тернопільська волонтерка на псевдо «Відьма» супроводжує героїв «На щиті»
Ховають через майже два роки після загибелі. Тернопіль прощається з військовим
Подякуй журналістці гривнею
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
