Тернопільські «Дивотворчики» стали посланцями миру у країнах Європи
- Більш як 13 років тому вона вела мистецький гурток у першій початковій школі. Та згодом мистецтво заполонило її так, що вона залишила основну роботу і пішла вирощувати «Теплі квіти», малюючи їх вовною.
- Знайомтеся, майстриня із сухого валяння Ольга Щедріна. Що допомагає творити і бути вірною покликанню навіть у найважчі часи дізнаємося з перших уст.
Небесний натхненник — святий Миколай
Про своє покликання Ольга каже, що життя саме вирішило за неї. А залишити роботу спонукало швидше кохання: одружившись, вона переїхала «у невістки» на Закарпаття. Однак, кохаючи чоловіка, не переставала любити своє ремесло. Тепер вони обоє живуть її творчістю. Тому й не дивно, що з подружжям так добре дітворі.
У той час майстриня навіть не мріяла про те, щоб створити майстерню чи студію, де б проводила приватні уроки. Згодом стало бракувати місця і тоді задумалася про пошук приміщення. Так зародилася окрема студія, яку назвали «Дивотворчики».
— У нас був сайт, який мав назву «Дивотворець», — пояснює виникнення назви Ольга. — За покровителя ми собі обрали святого Миколая. А «Дивотворчиками» назвати нашу групу порадили друзі по творчості.
Є і земний покровитель
За 13 років група розрослася до «Диво-містечка». Саме так зараз називається їхній сайт. Там дивотворчики заробляють віртуальні гроші за старання на заняттях. Називається валюта «їжачки». А це тому, що основним видом творчості є валяння голочками. Згодом зароблені «гроші» можна обміняти за набори для творчості, які формує для діток чоловік майстрині, Юрій.
Окрім грошей учні заробляють і медові пряники — їх теж пече чоловік. Більше того, коли почалася війна і до Тернополя поз'їздилися внутрішньо переміщені особи, то багато дітей знайшли духовний прихисток саме у колі дивотворчиків, тут для них була справжня арттерапія. Тоді навіть пан Юрій приніс до майстерні мультиварку, щоб годувати дітей бо вони буквально жили у студії.
У час пандемії студія теж не припиняла своєї роботи, тоді за словами майстрині заняття проводилися онлайн.
— Ми були в селі, і серед дерев в садочку під звуки кукурікання, гавкання, квокання, зі слабеньким Інтернетом творили на відстані, — пригадує майстриня про випробування, які доводилося проходити за останні роки. — А зараз, в час блекаутів, працюємо допізна, ловлячи світло.
Студія, яка об’єднує дітей і дорослих, вже давно стала місцем, де фантазія не має меж. До слова, спілкуємося із майстринею о 22 годині, а вона в той час лише повертається із майстерні.
Від валяння до малювання
У мистецькому розмаїтті діти мають змогу спробувати себе у різних напрямах: від валяння вовною до малювання в незвичайних техніках.
— Валяємо практично все, що можна уявити: від маленьких фігурок до великих вишиванок, — розповідає Ольга Щедріна. — На Великдень діти створюють писанки та рушники, на Різдво — тематичні прикраси. Із вовняним Вертепом, наприклад, перемогли на одному із міських конкурсів.
Особливої уваги заслуговує малювання. У «Дивотворчиках» опановують не лише традиційні акварель чи акрил, а й широке розмаїття технік, зокрема колажі, граттаж (дряпанка), малювання на склі, графічні роботи і багато інших. Ця багатогранність має своє джерело: улюблений викладач у ТНПУ — Михайло Богданович Цибулько, який, на жаль, уже не з нами.
— Він був першим, хто відкрив мені світ нестандартних технік, — щемно пригадує співрозмовниця, — подарував книгу про них, і це стало поштовхом до творчих експериментів.
Здебільшого головні джерела ідей — це самі ж діти. Саме вони підказують, що зараз актуально, які техніки хочуть спробувати. Активне спілкування, пленери, відвідування музеїв відкривають нові горизонти.
— Ми часто їздимо до цікавих місць, — продовжує Ольга. — Якось відвідали село Самчики, де кожен будинок розписаний квітами. Там працює майстер Віктор Раковський, який провів для нас майстерклас із місцевого розпису. Це дуже простий, дитячо-наївний стиль, наповнений яскравістю та позитивом.
Таке мистецтво, за словами майстрині, стало арттерапевтичним засобом, особливо під час війни, коли багатьом бракує кольорів і радості.
Благодійність і арттерапія
Студія не лише створює унікальні вироби, а й об’єднує громаду довкола благодійності. Минулого року дітей організували у вертеп, зібрали кошти для ЗСУ. А ще засновники проводять спільні проєкти, де до творчого процесу залучають майстрів з як з Тернополя, так із інших міст.
Разом із громадською діячкою Марією Маладикою діти розписували її бабусину хату у селі Дітківці. Орнаменти взяли зі старовинного рушника, вишитого бабусею в засланні — справжньої реліквії.
— Минулого року семеро учнів створили власні борщівські вишиванки, — розповідає Ольга. — Від ескізів до готового виробу все робили самі. Засновниця «Школи борщівської вишивки Вікторія Кривоніс» розкроїла сорочки, а шили згодом кравчині. Сорочки були готові якраз до Великодня.
Під час війни студія стала місцем не лише творчості, а й підтримки дітей внутрішньо переміщених родин. Тут проводять арттерапевтичні заняття, організовують фотосесії в цвіті тюльпанів, дерев чи у вишиванках. Тут кожен знаходить щось особливе, що надихає жити далі.
— З початком війни діти внутрішньо переміщених родин бували в студії зранку до вечора, навіть дивувалися, чому в неділю не зустрічаємося, — додає з усмішкою майстриня.
Посланці миру
Участь у конкурсах для «Дивотворчиків» стала не лише частиною творчого процесу, а й можливістю показати світові роботи дітей, їхнє бачення та емоції. Ольга підкреслює, що це важливо не лише для маленьких митців, а й для суспільства:
— Ми не просто малюємо, ми розповідаємо світу про Україну, про те, що відчувають наші діти, — говорить вона.
Особливою гордістю студії є здобутки на арт-форумі «Золотий мольберт», який заснувала мистетцтвознавиця Ольга Михайлюк. Учасники отримали 10 нагород, виграли декілька путівок в арт-резиденції, зокрема і за кордон.
— Лауреати конкурсу відвідали арттабір у Швейцарії, організований у рамках резиденції Песталоцці, побачили прекрасні Альпи, — з захопленням розповідає Ольга, — діти плакали, повертаючись додому — швейцарці вразили нас своїм теплом і турботою.
Такий досвід став не першим для студії. Маленькі митці побували також у мистецькому таборі художниці Тетяни Мялковської на Волині, де відвідали виставку і брали участь у майстер-класах. У Львові в артрезиденції «Золотого мольберту» діти працювали над величезним п’ятиметровим полотном «Ангели миру». Ця робота тепер мандрує світом, розповідаючи про Україну через дитячі малюнки. Кожен учасник отримав диплом «Посланець миру».
— Ще один із важливих конкурсів для нас — «Для Бога я створю найкраще», який проходить раз на два роки. Наші діти здобули там друге і третє місця, — розповідає Ольга.
Арттерапія та творчість стали ключем до нових можливостей і знайомств. Роботи «Дивотворчиків» завдяки «Золотому мольберту» побачили й у Гданську, де їх представили на фестивалі «Ярмарок-фест 48». Його в Польщі організовують 48 рік, та окремий дитячий майданчик на ньому вперше. Найбільше Ольгу вразило щире зацікавлення дитячою творчістю: придивлялися до деталей, запитували про маленьких авторів.
— Ця поїздка наповнила мене новим натхненням, — ділиться майстриня. — Казкові будиночки, які я побачила на березі Балтійського моря, часом з’являлися у моїх малюнках, але досі ніколи їх не бачила наживо. Набралася натхнення, живу поїздками і новими ідеями.
А для дітей ці творчі подорожі та досягнення в конкурсах — це, за словами мисткині, не лише про нагороди. Це про досвід, нові знайомства і впевненість, що дитяча творчість має силу змінювати світ.
Читайте також: У тривожній валізі була лише Борщівська сорочка: про любов до вишиття Галини Переймибіди
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
Людмила