У тривожній валізі була лише Борщівська сорочка: про любов до вишиття Галини Переймибіди

• Галина Переймибіда — народна майстриня української вишивки. Її творчий шлях резонує з цитатою славетного українського класика: «Тричі мені являлася любов».
• Перші хрестики вона навчилася вишивати з бабусею, згодом — у школі з мамою, а справжнє захоплення прийшло в зрілому віці, коли Галина закохалася у вишиті сорочки.

Сорочок в родині не вишивали

Галина Переймибіда стала першою в родині, хто почав вишивати одяг, адже її бабуся вишивала лише рушники, а мама — картини. Тепер у її доробку близько тридцяти сорочок, які носить сама, а ті, які вишила для рідних та поціновувачів на замовлення в Україні та за кордоном, — уже не злічити. 

— Перші хрестики мене навчила вишивати бабуся, — згадує пані Галина витоки творчості. — Вона вишивала весільний рушник, я досі зберігаю його як реліквію. 

Цей рушник, вишитий на сірому домотканому полотні, став для майстрині першим доторком до спадку її предків. Родом вона з Волині, звідти родина переїхала до Кременця, після одруження живе у Тернополі.  

Вдруге повернулася до вишивки на уроках трудового навчання, тоді допомагала мама. 

Глибше пізнала вишивку вже в зрілому віці: коли діти виросли, каже. 

— Починала з картин, а потім закохалася в сорочки: спершу це були квіткові, сучасні мотиви, а коли вивчаєш, заглиблюєшся в історію, — приходиш до коріння, пізнаєш весь смак в давній вишивці, ця любов — назавжди, — ділиться третім знайомством з вишивкою пані Галина.   

Давній крій — народна мудрість

Бабуся мала прялку, пряла льон, потім ткала конопляне полотно. Взірець цієї роботи з маленької батьківщини пані Галина зберігає дотепер, мовляв: «На нім залишилися руки бабусі, їх тепло». 

Вважає, що воно несе в собі особливу ауру:

— Скільки любові, праці вкладено: виростити, вимочити, відбілити, потім — прясти і ткати, а лише після цього вишивати, — з трепетом говорить про кожен етап. — Люблю старі сорочки з конопель, маю намір відшити колекцію сорочок давнім кроєм.  

Дивується, як же люди колись «додумувалися так мудро покроїти», щоб підкреслити найкращі риси стану жінки і не сковувати рухів. 

— Я одягала «борщівську буденку»: пишний рукав, зібрано біля шийки, а в спідниці — в облитку — нічого не видно, — захоплено ділиться майстерністю предків.

Її улюблені роботи — борщівські сорочки, з їхнім складним та водночас витонченим орнаментом. Відтворювати крої допомагає колега по творчості Олександра Ситник.

Для цього не треба розпорювати старі, вивчають дуже бережливо. 

Відома тернопільська колекціонерка Віра Матковська ділиться власною колекцією: щоб міряли, придивлялися, як вишито, як покроєно, щоб повторити і продовжити. 

Досліджує подорожуючи музеями та у спільнотах «Берегині» і «Школи борщівської вишивки». Важливу роль відіграли книги Покусінських, де описано крій сорочки та давні шви. До слова, запрошує долучатися всіх охочих осягнути тонкощі давнього ремесла: навчання у спільнотах безкоштовні. 

Помістилася лише вишиванка

Війна почалася, коли пані Галина перебувала в Польщі в гостях в родини. Там і створила свою першу авторську «мальованку». Це техніка, де спершу наносять контур ниткою, далі кольоровою ниткою «колодочки», «набирування», «петлевий шов» — ці шви, за словами пані Галини завжди комбінуються. Спершу, каже, була розгубленість, а коли заспокоїлася, зрозуміла, що треба починати:

— Я взяла олівчик, зробила малюнок, і хоч жодних зразків з собою не мала, натхнення черпала зі спогадів, — розповідає майстриня, як збирала волю в кулак, коли здавалося, що уже немає сил для творчості. — Думала, якщо солдати воюють на фронті, то нам треба відродити, зберегти, примножити наше духовне багатство, щоб у ньому продовжувалася Україна.

До речі, в побоюваннях війни у тривожній валізі була лише сорочка, поділилася майстриня: 

— Такі речі — неповторні, їх робиш лише раз. 

Вишита вовною у техніці «верхоплут» на домотканому конопляному полотні вона чи не єдина помістилася у сумці — займає дуже багато місця.  

Усі інші сорочки майстриня може повторити, каже що має багато з мережками. 

— Люблю техніку «настил» — на витягнуті нитки на тканині, настеляються інші, якими створюєш орнаменти — пояснює своїми словами, розкриваючи тонкощі. — Пам'ятаю, коли його побачила вперше, то дивувалася: «Боженько, як це люди роблять?!» Вікторія Кривоніс, засновниця «Школи борщівської вишивки», навчила мене мережок і відкрила світ традиційних технік вишиванки. 

Три рази шиєш одну сорочку

Далі пані Галина розповіла, що у спільнотах  майстрині стимулюють одна одну до нових звершень. Приміром, нещодавно осягали «городенківську». Це, за словами співрозмовниці, об'ємний шов, який називають «перловим». У розмові не перестає дивуватися: «Як колись можна було скласти оті «стібочки» в такі складні фігури, зараз ми це називаємо «3D». 

— Шию верхоплутом — це наше, тернопільське,  борщівське: тонкою ниткою вишивається основа, «сердечка», потім їх «обплутуєш» вовняною, розшиваєш кольоровою, — вкотре заглиблюється в рідні серцю деталі. — Три рази шиєш одну сорочку! Але ж яка це краса! Неймовірно космічні малюнки!

Всього існує понад 200 технік української народної вишивки, розповіла майстриня. 

Пані Галина намагається вишивати багато, вважає, що кожен стібок — це не просто елемент узору, а частинка живої історії, яка передається з покоління в покоління. Свої витвори любить дарувати дорогим серцю людям.

Не гайте часу на спроби

Особливо майстриня пишається своєю участю у відродженні Борщівської сорочки:  

— Коли ми починали, то казали, що техніка втрачена, а сьогодні вона поширюється і стає всесвітнім брендом. 

До слова, Борщівська сорочка внесена до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Усіх охочих навчатися радить відразу братися за рукав, не гаячи часу на спроби на маленьких клаптиках, які потім губляться. 

— Я так вишила свою першу сорочку, розумію, що вона недосконала, але люблю і дорожу нею, бо — перша, — з трепетом ділиться майстриня, — вона є найкращим свідченням мого самовдосконалення. 

За понад десять років творчості сорочки Галини Переймибіди роз'їхалися не лише Україною, а й далеко за її межами. ЇЇ творіння носять у Америці, Канаді, Італії, Іспанії, Польщі.

 

Читайте також: Світлана Галущак залюблена в українську вишивку: «яскрава і життєствердна»

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.