Тернополяни про традиції на Зелені свята

— У моєму рідному селі, Нижні Луб’янки, що на Збаражчині, в основному прикрашають домівки ясеном та кленом, ще їх називають маєм, а сам процес прикрашання  зеленню називається маїти”, - розповідає краєзнавець Петро Вівчарик. 

Переддень, суботу, наші предки називали клечаною. Господині з дівчатами прибирали домівки, подвір'я, а самий старший чоловік у сім'ї їхав до лісу за деревами. З поверненням дідуся, батька всі дружньо починали прикрашати браму, подвір'я та домівки. Пастухи могли сплести вінки для худоби, щоб задобрити духів, за що господарі давали їм гостинця. Молодь збиралася у лісі, співали пісень, плели вінки, прикрашали колесо, яке ввечері спалювали, що символізувало сонце, розповідає краєзнавець. 

Зелені свята – ще й народне свято поклоніння душам небіжчиків, ушанування предків, бо, за давнім народним віруванням, у час цвітіння хлібних злаків прокидаються померлі предки – постійні охоронці свого роду, його покровителі, які могли впливати на врожай і допомагати в усіх хліборобських справах своїм нащадкам. 

Збереголися повір’я, що на Зелені свята русалки, німфи та мавки виходять зі своїх схованок на поля та водять хороводи, бавляться, після чого живуть у лісах аж до Петра-Павла. Саме тому під час “Сьомика”, “Русалії” - великого дня русалок, не можна купатися у річках та озерах, кажуть русалки залоскочуть до смерті. 

Християнське свято Трійця, або П’ятидесятниця, злилося з язичницькими Русаліями, які відзначали слов’яни-язичники сьомого тижня у формі звичаєвих обрядових дійств.
Як правило, на Трійцю будинок прикрашають гілками дуба, берези, клена, липи, але ні в якому разі гілками осики і верби. На підлогу обов'язково кладуть лепеху, ще її називають болотний аїр, шувар, татар-зілля які не прибирають всі три дні Зелених свят, каже Петро Вівчарик.

Свято Трійці служить у весняно-літній календарній обрядовості так званим “перехідним
містком” між весняною й літньою обрядовістю. Деякі дослідники вважають, що слово “маїти”  запозичене від європейських народів, адже в Швейцарії на Трійцю святили в церкві букові гілки, які називали “майї”.  Засохлі гілки не викидали будь-куди, а спалювали на вогні. 

— Ще з дитинства пам'ятаю, як батько привозив возом гілля з лісу та осоку з річки. Ми з братом бігали, ділилися гіллям та навипередки прикрашали браму, двері та вікна хати. В свою кімнату намагалися занести якомога більше осоки, страшно любили як вона пахне. А наступного дня повинні були бути пампушки з маком, — розповідає тернополянка Марія Ткач.

Автор: Марія Чернишова

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google