Тернополянка збирається на війну - за чоловіком
Жінка, яка вирішила стати воїном, – Мирослава Макара. Упродовж 11 років вона працювала реєстратором реклами в Тернопільській філії Медіа Корпорації RIA. Тут її всі знають, як відповідальну та сумлінну працівницю, яка завжди доводить розпочаті справи до кінця. У звістку про те, що наша колега йде служити в армію, повірили не всі. Втім, вона запевнила: готова підписати контракт та поповнити ряди солдатів.
З чого все почалось? У квітні 2015 року у рамках проведення чергової хвилі мобілізації призвали її чоловіка Володимира. Після проходження навчань він разом з іншими бійцями місцевої 44-ї артбригади поїхав у зону АТО. Спочатку жінка журилась, а потім змирилася з ситуацією. Адже вона переконана, що в часи, коли Україна страждає, її громадяни мають об’єднатись заради однієї мети – відвоювання свободи та незалежності для жителів усіх регіонів. У січні, у період новорічних свят, Мирослава взяла тижневу відпустку і поїхала в гості до свого чоловіка на Луганщину. Каже, що десь у глибині душі їй було трохи страшно, але думка про зустріч із коханим зігрівала.
– Зустріли мене добре. Я бачила, що чоловік задоволений, що я приїхала. Казав, що завдяки мені відчув себе, наче вдома, – говорить вона. – Солдатам важко там без родинного тепла і затишку, вони - постійно у напрузі.
Ситуація в місці, де дислокується підрозділ чоловіка, стабільна. Деколи доносяться звуки від розриву снарядів, але, як запевняють військові, це далеко. Тому боятись нема чого.
За п’ять днів перебування у зоні АТО Мирослава побачила й оцінила побут воїнів. Каже, що живуть дуже скромно, зате дружні – наче одна велика родина.
– Живуть у якомусь старому закинутому приміщенні, мають розкладачки, на них і сплять. Дверей там немає, тому солдати позбивали із дошок. Змайстрували собі грубку, яку палять дровами. На ній і їсти варять, – продовжує тернополянка. – Готують за чергою.
Мирославі передався твердий бойовий дух військових, і вона навіть не хотіла повертатися до Тернополя. А після приїзду вирішила: сама хоче служити. Три дні вмовляла чоловіка, бо він не міг змиритися із її рішенням.
У Мирослави та Володимира є двоє синів. Одному – 20 років, іншому - 17. Вибір мами вони сприйняли спокійно.
– Старший дуже просить, щоб я ще подумала, хвилюється, щоб на Сході було безпечно. А менший каже, що все буде добре, і вони удома з усім впораються, – каже жінка. – Діти в мене не розбещені, самостійні, тому я не боюсь залишати на них квартиру.
На відміну від дітей, батьки цій новині не дуже зраділи.
– Особливо свекруха мене сварила, казала, щоб я оцінила всі «за» і «проти». Але згодом сказала, що підтримає мене та молитиметься за нас, – каже вона. – Зрештою, чоловік мене вже чекає – я відчуваю, як він хоче, щоб ми нарешті були поруч.
Мирослава вже занесла у військову частину всі необхідні документи, пройшла тестування з психології і здала нормативи з фізпідготовки. Начальник штабу 44-ї бригади підписав документи та скерував їх до військкомату. Тож наразі тернополянка чекає рішення комісарів та подальшого плану дій.
Служити, як каже співрозмовниця, вона не боїться. Адже ще в молодості мріяла одягнути форму.
– Не такий страшний чорт, як його малюють! – зазначає Мирослава. – Нині багато жінок ідуть в армію, я буду радіотелефоністкою. Це не така вже й складна робота. Тому впевнена, що впораюсь.
Увесь колектив редакції «RIA плюс» бажає Мирославі Макарі здійснення мрій. Легкої служби та швидкого повернення разом із чоловіком до Тернополя!
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
Сьогодні у Тернополі
Найчастіше
Ваші відгуки про послуги у Тернополі
№ 27 від 2 липня 2025
Читати номер
Вчинок героїні статті гідний похвали і т.д. і т.п., і якщо він не передбачав меркантильних інтересів, то взагалі героїчний. Однак, автору статті не потрібно було протиставляти тих людей, які мають іншу позицію, які не вважають за правильне йти туди, які розуміють реальний стан речей, а не те, що показують по ТБ.