Тернополянка збирається на війну‭ ‬-‭ ‬за чоловіком

Жінка,‭ ‬яка вирішила стати воїном,‭ ‬– Мирослава Макара.‭ ‬Упродовж‭ ‬11‭ ‬років‭ ‬вона‭ ‬працювала реєстратором реклами в Тернопільській філії Медіа Корпорації‭ ‬RIA.‭ ‬Тут її всі знають,‭ ‬як відповідальну та сумлінну працівницю,‭ ‬яка завжди доводить розпочаті справи до кінця.‭ ‬У звістку про те,‭ ‬що наша колега йде служити в армію,‭ ‬повірили не всі.‭ ‬Втім,‭ ‬вона запевнила:‭ ‬готова підписати контракт та поповнити ряди солдатів.

З чого все почалось‭? ‬У квітні‭ ‬2015‭ ‬року у рамках проведення чергової хвилі мобілізації призвали її чоловіка Володимира.‭ ‬Після проходження навчань він разом з іншими бійцями місцевої‭ ‬44-ї артбригади поїхав у зону АТО.‭ ‬Спочатку‭ ‬жінка журилась,‭ ‬а потім‭ ‬змирилася з ситуацією.‭ ‬Адже вона‭ ‬переконана,‭ ‬що в часи,‭ ‬коли Україна страждає,‭ ‬її громадяни мають об’єднатись заради однієї‭ ‬мети‭ ‬– відвоювання свободи та незалежності для жителів усіх регіонів.‭ ‬У січні,‭ ‬у період новорічних свят,‭ ‬Мирослава взяла тижневу відпустку і поїхала в гості до свого чоловіка на Луганщину.‭ ‬Каже,‭ ‬що десь у глибині‭ ‬душі‭ ‬їй було трохи страшно,‭ ‬але думка про зустріч‭ ‬із коханим‭ ‬зігрівала.

‭–‬ Зустріли мене добре.‭ ‬Я бачила,‭ ‬що чоловік задоволений,‭ ‬що я‭ ‬приїхала.‭ ‬Казав,‭ ‬що завдяки мені відчув себе,‭ ‬наче вдома,‭ ‬– говорить вона.‭ ‬– Солдатам важко там без родинного тепла і затишку,‭ ‬вони‭ ‬-‭ ‬постійно у напрузі.

Ситуація в місці,‭ ‬де дислокується підрозділ чоловіка,‭ ‬стабільна.‭ ‬Деколи доносяться звуки від розриву снарядів,‭ ‬але,‭ ‬як запевняють військові,‭ ‬це‭ ‬далеко.‭ ‬Тому боятись нема чого.

За п’ять днів‭ ‬перебування у зоні АТО Мирослава побачила‭ ‬й оцінила побут воїнів.‭ ‬Каже,‭ ‬що живуть‭ ‬дуже скромно,‭ ‬зате дружні‭ ‬– наче одна велика родина.

‭–‬ Живуть у якомусь старому закинутому приміщенні,‭ ‬мають‭ ‬розкладачки,‭ ‬на них‭ ‬і сплять.‭ ‬Дверей там немає,‭ ‬тому солдати позбивали‭ ‬із дошок.‭ ‬Змайстрували собі грубку,‭ ‬яку палять дровами.‭ ‬На ній‭ ‬і їсти‭ ‬варять,‭ ‬– продовжує‭ ‬тернополянка.‭ ‬– Готують за чергою.‭

Мирославі передався‭ ‬твердий бойовий дух військових,‭ ‬і вона навіть не хотіла повертатися до Тернополя.‭ ‬А‭ ‬після приїзду‭ ‬вирішила:‭ ‬сама хоче‭ ‬служити.‭ ‬Три дні вмовляла чоловіка,‭ ‬бо він не міг‭ ‬змиритися із її рішенням.‭

У Мирослави та Володимира‭ ‬є двоє синів.‭ ‬Одному‭ ‬– 20‭ ‬років,‭ ‬іншому‭ ‬-‭ ‬17.‭ ‬Вибір мами‭ ‬вони‭ ‬сприйняли спокійно.‭

– Старший дуже просить,‭ ‬щоб я‭ ‬ще‭ ‬подумала,‭ ‬хвилюється,‭ ‬щоб на Сході було безпечно.‭ ‬А менший каже,‭ ‬що все буде добре,‭ ‬і вони удома з усім впораються,‭ ‬– каже‭ ‬жінка.‭ ‬– Діти в мене не розбещені,‭ ‬самостійні,‭ ‬тому я не боюсь залишати на них‭ ‬квартиру.

На відміну від дітей,‭ ‬батьки цій новині не дуже зраділи.

‭–‬ Особливо свекруха мене сварила,‭ ‬казала,‭ ‬щоб я оцінила‭ ‬всі‭ «‬за‭»‬ і‭ «‬проти‭»‬.‭ ‬Але‭ ‬згодом сказала,‭ ‬що‭ ‬підтримає мене та молитиметься за нас,‭ ‬– каже вона.‭ ‬– Зрештою,‭ ‬чоловік мене вже чекає‭ ‬– я відчуваю,‭ ‬як він‭ ‬хоче,‭ ‬щоб ми нарешті були поруч.

Мирослава вже‭ ‬занесла‭ ‬у військову частину‭ ‬всі необхідні документи,‭ ‬пройшла тестування з психології‭ ‬і здала нормативи з фізпідготовки.‭ ‬Начальник штабу‭ ‬44-ї бригади підписав документи та скерував їх до військкомату.‭ ‬Тож наразі тернополянка чекає рішення комісарів та подальшого плану дій.

Служити,‭ ‬як‭ ‬каже співрозмовниця,‭ ‬вона‭ ‬не боїться.‭ ‬Адже ще в молодості мріяла‭ ‬одягнути форму.‭

– Не такий страшний чорт,‭ ‬як його малюють‭! ‬– зазначає‭ ‬Мирослава.‭ ‬– Нині багато жінок ідуть в армію,‭ ‬я буду‭ ‬радіотелефоністкою.‭ ‬Це не така вже й складна робота.‭ ‬Тому впевнена,‭ ‬що‭ ‬впораюсь.

Увесь колектив редакції‭ «‬RIA плюс‭»‬ бажає Мирославі‭ ‬Макарі‭ ‬здійснення‭ ‬мрій.‭ ‬Легкої служби та швидкого повернення‭ ‬разом із чоловіком‭ ‬до‭ ‬Тернополя‭!

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.