«У труні поховали не мого брата!». Сестра військового зі Збаражчини у пошуках правди
- «Дев’ять кіл пекла». Саме так Анастасія Верхоляк (Карпова) називає те, що її родина пережила за останні пів року. Вона сестра Захисника Олексія Карпова, який загинув звільняючи Херсонщину.
- Бійця в останню путь з почестями провели 3 серпня 2022 року. Однак, жінка переконана – тоді у труні поховали не її брата.
- Це підтверджують й результати кількох ДНК-тестів. Олексія немає серед мертвих, і за словами сестри, він у російському полоні. Понад усе Анастасія хоче знайти найріднішого…
Це історія, від якої – мороз по шкірі. А ще повне несприйняття почутого. Навіть уявити складно, скільки всього витримала на своїх плечах родина Карпових з маленького села Збаразької міської громади. 1 серпня минулого року матері Олені повідомили печальну звістку про те, що її син Олексій, який з початку повномасштабного наступу воював у лавах десантно-штурмових військ ЗСУ, загинув при виконанні бойового завдання.
Далі були офіційні співчуття від місцевої влади, привезли тіло 34-річного воїна, його навколішки зустріли земляки, пройшов похорон. Сестра Захисника Анастасія тоді ледве встигла на прощальну церемонію. Того дня всі були вбиті горем, а наступного ранку світ для родини похитнувся. З’явилась перша зачіпка, а тоді ще одна, і ще, і ще… «Ми поховали не того…», – тепер запевняє Настя. Сьогодні її єдина мета – віднайти істину та свого брата-Героя, який, за її словами, живий, у полоні ворога. Жінка звернулась у редакцію «20 хвилин».
– Хочу попросити допомогу у сильному слові преси. Довго не наважувалась написати, та насмілилась. Мій брат чесна, хоробра і добра людина. Він ніколи не залишить ближнього у біді, виручить його. І він гідний того, аби світ знав, що Олексій Карпов живий. Ми знаємо, що брат у полоні. Не дамо йому зневіритись у нас усіх, в Україні! Він повинен бачити, що його шукають. Він має пам’ятати, що потрібен нам. Прошу, аби ви розповіли читачам про нього, – говорить Анастасія.
З міркувань безпеки (адже ворог щоденно моніторить український інформаційний простір) та особливостей роботи у час війни, ми подаємо мінімум особистої інформації про Олексія Карпова. Однак, усі дати, цифри, найменування й інші важливі деталі, які стосуються його життя й військової діяльності, зафіксовані журналістами «20 хвилин» та зберігаються у редакції.
Пішов на війну з травмою руки
Олексій Карпов народився у лютому 1988 року. Родина мешкала на Збаражчині, хлопця разом з сестрою Настею виховували мама з вітчимом. Після закінчення школи, яку відвідував у сусідньому селі, юнак вступив в одне з тернопільських училищ, де освоїв фах механіка. Анастасія пригадує, як брат змалечку обожнював машини й техніку, допомагав батькам по господарці, кермував трактором. Після закінчення навчання його забрали в армію.
Олексій служив у морському флоті в Криму. А після служби влаштувався на роботу в акціонерне товариство «Тернопільський кар’єр», де працював до початку російської збройної агресії у 2014 році. А через рік Олексія призвали на фронт по мобілізації.
– Брат був учасником бойових дій. Мав нагороди, нагрудні знаки ветерана, відзнаку президента України. Олексій тоді отримав травму кисті правої руки. Лікувався у госпіталі в Одесі. Коли у березні 2022 року йому прислали повістку, він не вагаючись пішов боронити рідну землю. Олексій мав навчання у Житомирі, а тоді його взяли у ** бригаду десантно-штурмових військ, – розповідає жінка.
Бойові завдання чоловік виконував на Херсонському напрямку. Вони з побратимами штурмували й визволяли один з великих населених пунктів. Все було добре. Олексій завжди повертався живим із «вилазок», і товаришів нерідко витягував з лап смерті. А на початку останнього літнього місяця рiдним додому принесли «похоронку». Мовляв, життя Олексія Карпова обірвалось 25 липня. Новину опублікували на сторінці Збаразької міськради.
– Ми всі дуже важко це сприйняли. Він чуйний, щирий, нікого не залишить у скруті. Навіть в дитинстві ніколи у бійки не влазив, казав: «Це останнє діло, треба з будь-якого конфлікту виходити розумно. Я можу вдарити, але навіщо? Адже тій людині болітиме». Його всі у нашій громаді знають, як хорошого юнака. Тому ніхто не хотів вірити у жахливу втрату, у те, що Олексія не стало… – пригадує Анастасія.
Саме сестра найбільше не повірила повідомленню про смерть брата. Через російське вторгнення жінка залишилась без роботи. Швея за спеціальністю, вона долучилась до волонтерської організації, яка виготовляла речі для захисників. Шили плитоноски, бронежилети, спідню білизну, балаклави, пояси. Однак, Анастасія винаймала житло, коштів бракувало, і ще й захворіла дитина. Через ускладнення виникла потреба в операції. Тому жінка виїхала за кордон і проживала в Австрії.
Коли дізналась про загибель брата – відразу почала шукати транспорт, аби встигнути на похорон. Дорога була важкою, Анастасія говорить, що змогла добратись на останні десять хвилин церемонії, коли труну опускали в землю. Складно про це згадувати, й жінка ледве стримує сльози.
Побратими не бачили Олексія мертвим
– Коли тіло привозять у морг – зазвичай рідних викликають на упізнання. А мою сім’ю на упізнання 2 серпня ніхто не покликав! А коли тіло привезли ховати у село, труна була закрита. Нам не дозволяли її відкривати. Зрозумійте, моя мама була у важкому психологічному стані, «накачена» медикаментами. А мене поруч не було. Я не бачила тіла Олексія, не мала відчуття, що попрощалась з ним назавжди. А наступного ранку виникло запитання: «То кого ж ми поховали?», – пояснює сестра Захисника, яка зайнялась розшуками правди та почала збирати факти.
Жінка розповідає, що коли їй надали речі з нібито померлого Олексія (чоловіка, якого поховали), вони не відповідали тим, які носив військовий. Наприклад, Анастасії кинулась в очі одна деталь. Олексій не знімав натільного срібного ланцюжка з хрестиком, з широким, масивним переплетом. А рідним вручили тоненький ланцюжок жовтого сплаву. Такого чоловік ніколи не мав, додає сестра. А коли вона звернулась до працівників моргу та показала фотографії брата, описала його – її вразили. Такого тіла у морзі не було! Тоді Анастасія Верхоляк долучила до справи поліцію.
Правоохоронці склали акт упізнання тіла по світлинах з моргу. Під час нього виявилось, що це не Олексій Карпов. Почалось розслідування. Жінка неодноразово спілкувалась з побратимами Олексія з військової частини. Деякі стверджували, що він помер, але ніхто не знав і не бачив, як це трапилось. Інші бійці говорили, що Льоха чи «Короп» (так його називали у війську) отримав контузію, дехто казав про поранення, але травму несерйозну, таку, що від неї не помирають.
Тобто, ходили різні чутки про смерть Олексія, але хлопці не були певні у них на 100%. А чоловік, якого родині Карпових видали для поховання, додає Анастасія, мав поранення несумісне з життям – кульове навиліт, зі спини. Вона не пам’ятає, якого калібру кулею застрелили цього воїна, але вона була велика, застрягла у бронежилеті.
Сестра Героя пригадує, як нещодавно до неї приїздили друзі Олексія з госпіталю. Саме вони були з ним в одному бою із російськими окупантами. Солдати теж мали важкі поранення і якраз закінчували реабілітацію. Розповіли Анастасії, що завдячують бійцю життям, бо Олексій «витягнув» їх. Він єдиний, як кажуть хлопці, хто не побоявся під час бою й обстрілу рятувати поранених бійців.
– Один хлопець розказав, що коли Льоша передав його командиру, знову побіг за товаришами. Подальшої долі мого брата він не знає. Коли бачились востаннє, той був живим. Другий військовик пригадує, що Льоша начебто сидів в окопі. Був приліт, і його контузило. Чоловік згадує, як кричав: «Льоха! Ти що там? Як ти?». А брат показав, що оглух від вибухової хвилі, нічого не чує, але посміхався… Посміхався, уявляєте?! – героїня матеріалу починає плакати. – Але ці хлопці всі як один кажуть, що крові на Льоші не було. Його присипало землею наполовину. Та він був живий!
Є ймовірність, що воїн у полоні
Анастасія Верхоляк (Карпова) скаржиться, що юридичні структури в Україні працюють дуже повільно, ба більше – недбайливо. Страва про пошуки її брата рухається повільно. Вже минув майже рік, як Олексій рушив на фронт, і восьмий місяць, як він зник. За цей час родина досягла значних результатів. Зокрема, мають на руках результати ДНК-тестів, які доводять, що 3 серпня у труні поховали не Олексія. А ще одна експертиза показала, що військового немає серед мертвих. Адже ДНК його матері звірили з ДНК усіх тіл, які надали Україні (є база даних, у якій фіксують загиблих, привезених з поля бою, окупованих територій, чи які повернули росіяни). Результат ніде не зійшовся!
Наразі жінка очікує на скасування свідоцтва про смерть Олексія Карпова. Цим вже довгий час займається суд. Об’єднаний центр з координації пошуку та звільнення військовополонених вже розглянув заяву щодо Карпова та вніс його до Єдиного реєстру. Також знають про Захисника й в Організації Червоного Хреста. Коли цікавимось, як почувається Анастасія, знаючи, що її брат не загинув, вона відповідає – стало легше, бо з’явилась надія. Кілька тижнів тому в YouTube російські ЗМІ оприлюднили відео. На одному з кадрів впізнали Олексія. Принаймні, це дуже схожа людина.
– Потім відео зникло, вочевидь, його видалили. Та я встигла зробити стоп-кадри. Відразу показала їх розслідувачам. Мене запитували: «Як гадаєте, на скільки відсотків цей чоловік схожий на вашого брата?». Скажу так: коли побачила ролик, мій організм сам відреагував – волосся стало дибки! Я була близька до того, щоб зневіритись. Але тут побачила Льошу живим, у кадрі. Експерти з СБУ зіставили стоп-кадр з його фото, і визнали, що вони подібні на 98%, – розказує сестра Героя.
Анастасія спілкувалась з керівництвом ** окремої штурмової бригади, у складі якої воював Олексій, їй повідомили, що їхні солдати у ворожий полон не потрапляли. Та це спростували побратими її брата, кажучи, що полон таки був! А з осені минулого року, додає жінка, почали з’являтися новини, що в рамках російсько-українського обміну звільнили бійців з цієї бригади.
На підтвердження її слів, за першим же лінком в Google наша журналістка знайшла повідомлення від голови офісу президента Андрія Єрмака про черговий обмін полоненими у жовтні. Серед тих, хто повернувся додому, є люди, яких тримали в Оленівці і на тимчасово окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей. Координаційний штаб поводження з полоненими додав, що серед звільнених є солдати з ** бригади.
То кого поховали у труні?
«Факти, свідчення, слідчі дії, ДНК-тести – все доводить, що моя сім'я поховала чужу людину», – переконує жінка. Анастасія навіть каже, що родичі загиблого, якого поховали у серпні на Збаражчині, знайшлись. Та ця сім’я глибоко шокована і не визнає ситуацію до кінця. Карпови їм дуже співчувають. Анастасія каже, що вони теж переживають велику трагедію. Ось так через війну вийшла біда на двох.
– Було так. Везли дві «похоронки» на Тернопільщину і на Житомирщину, а тіло одне. Той, кого ми поховали… Я не називатиму прізвища Воїна. Не хочу розголошувати цієї інформації. Лише скажу, що військовий родом з Житомирської області. Його тіло мали доставити туди, але припустились помилки. Цей чоловік воював з нашим Олексієм в одній бригаді, – говорить сестра.
Саме цей військовий з Житомирщини отримав кульове поранення, розповідали побратими Олексія Карпова. Але через потужні артобстріли його тіло не змогли вивезти із лінії зіткнення одразу. А коли його евакуювали і провели упізнання вдруге, загиблого записали як Карпова. Анастасія навіть не хоче думати, чому це сталось. Чи халатність медпрацівників, чи дійсно випадкова випадковість…
– І останній факт. «Похоронку» на Житомирщину привезли, а тіла немає до сьогодні. У них пропало тіло, як пояснили рідним! Як таке може трапитись? Це не вкладається у голові! – завершує жінка.
Анастасія Верхоляк (Карпова) сподівається, що завдяки розголосу їхня родина зможе відшукати брата та де його утримують. Також жінка розбирається із бюрократичною тяганиною. Редакція «20 хвилин» слідкуватиме за цією історією. Ми маємо надію, що військового знайдуть. І невдовзі наші журналісти спілкуватимуться вже з самим воїном і візьмуть у нього інтерв’ю.
Читайте також: Щоб вижити, заробляв харчі працею. Історія наймолодшого звільненого з полону Ігоря Душеньки
Читайте також: «Моя воля, вже пішов би захищати Бахмут»: історія 23-річного захисника з Тернопільщини, якого повернули з полону
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
Nataliya Wolyanska