Від помічника капітана дальнього плавання — до навідника: історія тернопільського артилериста

Сьогодні йому — 26. Він — талановитий військовослужбовець, активний і спраглий до знань. Завдяки бездоганному оволодінню технікою  — маса розтрощеної ру@ні. У підрозділі його вважають «енциклопедією», адже на всі запитання має відповіді, а якщо чогось не знає, то обов'язково знайде. Однак свій безцінний досвід набував у дуже несподіваних для себе життєвих поворотах. Вони ж і робили його сильнішим у нелегких обставинах: двічі змушений був миритися з тим, чого не планував, приймати те, що зупиняло його на шляху до мрії. Спілкуючись, переконуємося, що таки не дарма — Бог благословив нашого героя врятувати життя побратима. Та про це згодом. 

До війни він мріяв зовсім не про армію, а про артилерію — взагалі нічого не знав. Доля вирішила по-іншому

Ще у цивільному житті, в 2019-му Фокс проходить практику, навчаючись на третього помічника капітана. Він щойно повернувся з одного із перших рейсів. Навчається в Польщі, сесію складає відмінно, залишилося вчитися всього півроку. І тут просто серед вулиці у рідних Ланівцях йому вручають повістку в армію. Мрія віддаляється на півтора року, на час проходження його строкової служби. 

— Важко було звикнути, — згадує, — згодом прийняв, переборов, зрозумів, що треба рухатися далі. 

Служив у Вінниці у нацгвардії. Як тільки демобілізувався, поцікавився, чи можна поновитися на навчання. Заліки здані, тому — без проблем, відповіли у закладі. 

Вирішив трохи попрацювати, щоб заробити грошей і отримати омріяну освіту. 

І тут — війна.  

Коли стає страшно

Цього разу до військкомату пішов, не чекаючи повістки. Відчув відповідальність на собі, бо з його родини лиш він тоді міг стати на захист Батьківщини. Вдома залишилися бабуся, мама і молодший брат.  

Із захопленням пригадує ці дні. Був вражений. як швидко згуртувалися люди. Усе, каже, було «забите» гуманітарним вантажем: одяг, павербанки, ліхтарі — волонтери миттю зібрали усе необхідне для військових. Незнайомі люди пропонували перекус, чай каву. 

 — Після розподілення мене направили у артбригаду, я ніколи до того артилерії не бачив,  — уточнює, дивуючись, Фокс та тут же вдумливо додає: 

— Так почався мій шлях артилериста. 

Його бойова географія охопила ледь не усю лінію фронту.

Спершу поїхали в Житомирську область. Там дислокувався базовий табір, де наш герой проходив навчання на «Гіацинтах». Освоював, каже, навчальні розрахунки артилерійської справи. 

Далі Фокс розповів, що на «Гіацинтах» не пощастило повоювати, однак саме там, на Житомирщині, пізнав перші моторошні відчуття війни, першу небезпеку, перший страх.     

— Тоді літала над нами ворожа авіація, бомби скидали неподалік, — пригадує військовослужбовець. — Стоїш на посту, чуєш гул літака, не знаєш чого чекати, і десь за кілометрів 10 бачиш великий спалах — стовп полум'я, а через секунд 15 доходить звук. Розумієш, що був удар і, мабуть, загинули люди… В ту мить стає страшно. 

Це був перший авіаудар, який на власні очі побачив за час війни Фокс. Страх межував з цікавістю. Згодом дізнався, що бомбу орким кинули в районі школи. 

Перше ураження цілі

Перші бойові дії у нашого героя розпочалися лише влітку минулого року, коли його підрозділ після тривалої сторожі на Півночі передислокували на Донбас. 

Своє перше серйозне бойове завдання вважає «подарунком долі» на день народження, адже переїхали відразу на наступний день після його 25-річчя. 

Команда «до бою» прозвучала, як тільки прибули на нові позиції. Не встигли, каже, й речі розпакувати. Фоксу тоді була відведена ключова роль — навідника. Зізнається, що не був готовий працювати на новому обладнанні, адже досі працювали на старій техніці. 

— Мені все показали за дві хвилини, коли мінялися розрахунком, — веде далі Фокс, —   попередній навідник пояснив ази, вказав на що звернути увагу і ми почали вести стрільбу. 

Це була перша в його житті команда «до бою», перше бойове хрещення, реальні бойові дії, нові враження. Досі емоційно зауважує, що адреналін, емоції зашкалювали, а запах пороху їх лише підсилював. Відчуття незабутні. Розповідає так, наче це було вчора. 

— Тобі вперше треба виконати постріл і ти ще не впевнений, чи робиш це правильно, підходиш до гармати: на тобі велика відповідальність, але це — війна, — продовжує про свій воєнний почин співрозмовник. — Відстрілялися. Відбій. Хлопці дістають свої туристичні примуси, щоб попити кави, чаю, видихнути з полегшенням  і в цей момент знову команда «до бою». Ми їх закидали і почався рух, треба ще «досипати», щоб знищити. Це перше ураження цілі за нашим розрахунком. 

Саме в таких екстремальних умовах Фокс набуває впевненості. Далі, гартуючись в бою, усі необхідні знання щодо роботи на новому обладнанні наш герой здобуває на практиці. 

 «Молодці, знищили!»

На запитання про найбільш вдале влучання пригадав розтрощений московитський артсклад з боєприпасами, ворожі склади підривали, «танчики» підбивали. І тут же додав:

— Ось, вчора був плідний день: ми розрахунком знищили два «гіацинта» і одну «саушку» (самохідну артилерійську установку, — прим.ред.).

— Було коригування вогню, — продовжує, — а  вночі почули по рації: «молодці, знищили!». 

«Саушка» часто надокучала нашим хлопцям стріляла по них. Тепер — спокійніше, каже навідник.  

Однак ворожої навали довкола ще достатньо. Мокші не шкодують ні техніки, ні м'яса. Як каже наш герой, падають, але лізуть і лізуть. Були періоди, що по них розрахунок Фокса вистрілював по 170-180 снарядів за ніч, знищували живу силу табунами. А ті безперервно йшли на масову ліквідацію. 

Підступний ворог створює небезпеку для наших військовослужбовців своїми цинічними методами.

— Сидиш п'єш каву, чуєш над головами «пух-пух» — обстріл касетними снарядами, — пригадує, — касети розсипаються 70 метрів від нас, ми ховаємося по укриттях. 

Або запускають ворожі безпілотники: 

— Він над нами висіти не буде: зависне за пару кілометрів і стежить за рухом, а

звідти його важко помітити — не чути двигуна, — розповідає Фокс. 

Врятував життя солдату

Якось після обстрілу Фокс вилазив з укриття і відчув, що в окоп сиплеться земля. Десь неподалік чутно крик побратима. Кинувся на допомогу. 

— Бачу Саньок лежить,  кричить: «Спина!», — пригадує . — В надії спочатку припустив, що, може, вдарився, але побачив кров під спиною. Зняв броніка через голову, розрізав одяг. Таки — осколок. Частина одягу в рану прикипіла від удару. Говорив з ним, щоб не втрачати контролю, заспокоював, про все розпитував. По рані зрозумів, що проблема серйозна: виходять бульбашки з повітрям. 

Це, за словами співрозмовника, ознаки пневмотораксу, тобто пошкоджені легені або грудна клітка. В цю мить йому дослівно пригадалися медичні інструктажі. «Оклюзійна наклейка!» — саме вона необхідна в таких випадках. Фокс попросив аптечку і оперативно надав домедичну допомогу пораненому. 

Побратима відтягнули в укриття, дочекалися медика, який приїхав з командиром батареї, поклали на м'які ноші і відправили на медичну допомогу.

На щастя за Сашком приїхали швидко, допомогу пропонували навіть сусідні підрозділи. 

— Я,  хоч не надто віруюча людина,  але  перехрестився після цього, розуміючи, що могло бути набагато гірше, — ділиться Фокс, — закурив і руки почали трястися від пережитого. 

Зараз поранений — в відпустці для проходження лікування вдома.

Турбота важить більше

З рідними спілкується щодня. 82-річна бабуся завжди молиться за нього. До церкви уже не в змозі ходити, Фокс їй подарував планшет, щоб дивилася трянсляції літургій в Ютубі.  

— Набираю її по відеозвязку, — з приємністю усміхається Фокс, — завжди ділиться враженнями від переглянутих відео.  

Також  на нашого героя чекає дівчина.  У відпустці він зробив їй пропозицію. 

— Тепер вона — наречена, майбутня дружина, — з особливою чутливістю в голосі уточнює старший солдат.    

Кохана завжди переживає, тому Фоксу часто доводиться її заспокоювати.  Каже, що її запитання на кшталт «чи поїв, чи поспав» важать більше ніж сотні компліментів. А познайомилися вони, коли разом вчилися на кухарів. Він згодом зрозумів, що його манять океани, а коханій подобається готувати. 

— Випікає смачненькі тортики, — хвалить її з усмішкою, — найбільше люблю торт з ківі і кокосом. 

На запитання про мрію відповідає миттєво: прийняти ванну. А все інше — після перемоги. Подорожуватиме, каже. 

Замість постскриптума

Спілкуємося з героєм під час ведення активних боїв. У слухавку чути постріли, які контрастно поєднуються зі щебетом пташок. Запитуємо, чиї постріли, чи в безпеці наш респондент. 

— І наші, і чужі, — відповідає спокійно. Зараз ми якраз на бойовій. Мені дали можливість поспілкуватися. Все гаразд. 

А пташки часом щебечуть аж занадто — не дають потомленим хлопцям  вдосвіта відпочити після активних ночей, скаржиться жартома. І тут же спростовує: 

— Ці дрібниці змушують любити Україну ще більше: пташки, жучки-олені, ранкові краєвиди, якими неможливо намилуватися. Встаєш зранку, бачиш, як сонце сходить, і розумієш: наша Україна — прекрасна. У цьому сотні разів переконувався саме тут. 

Кораблем побував у  Данії, Швеції, Нідерландах. Виходили з порту, могли прогулятися вуличками міст цих країн. Тепер відчув, що хочеться подорожувати Україною. 

Що кажуть колеги по службі? 

Командир  Андрій вважає Фоксамозговим центром колективу: відповідальний, винахідливий, начитаний розумний. Вникає, відпрацьовує все до дрібниць. Шукає інформацію щодо характеристик озброєння на різних сайтах різними мовами, знаходить, перекладає. Усе збирає по крупинках. І досягає високих результатів у прагненні швидко вражати в ціль. 

— У нас усі взаємозамінні, та кожен — професіонал на своєму місці, — доповнює командир. — Фокс своїми  знаннями та досвідом завжди готовий  ділиться, доступно роз'яснює, усе покаже. 

Про цей випадок з порятунком такожзнадав. Оперативність, поміркованість, обізнаність навідника тоді зіграли вирішальну роль. Цінною була кожна секунда. 

— Дуже вчасно, швидко, якісно відреагував, — відзначає Андрій, — він тоді врятував життя солдата.

Читайте також:

«Ми тут, аби вони не дійшли до наших домівок» — війна очима фахового артилериста