«Відчуваю себе пензликом в руках Божих», — майстриня У Гримайлові пише ікони за візантійськими традиціями

• Ікони у візантійських традиціях з дотриманням усіх канонічних вимог і старовинних технологічних процесів створює майстриня у Гримайлові Наталія Корба. Разом з тим викладає у двох закладах: Гримайлівському ліцеї ім. Івана Пулюя та у Зеленівській гімназії.
• Майстриня дякує долі, що змалечку всі довкола лише сприяли її зануренню в улюблену справу. Початкових навичок набула в Миколаєві, у свої 15-ть переїхала навчатися до Києва, а вищу освіту здобула у Косівському інституті прикладного та декоративного мистецтва.

 

Щаслива мати те, чого прагнула 

Малювала змалечку, сиділа годинами за улюбленим заняттям, каже. Таланту у дитини неможливо було не помітити, тому батьки записали Наталю у художню школу ще з 5-го класу. А вже там, у відповідному середовищі, юна художниця дізналася про подальші можливості творчого розвитку. 

— Про Київську державну художню середню школу ім. Т. Г. Шевченка дізналася від вчительки, — пригадує своє прагнення осягнути мистецтво якнайглибше. — 

Це — єдина в Україні академічна середня школа в галузі образотворчого мистецтва. І вступила туди після 9-го класу знову в 9-й, щоб не пропустити важливого академічного курсу — побудови портрета. Цілий рік ми вчилися малювати голову. У 10-му класі перейшли до фігури.  

У Київській художній школі Наталія Корба навчалася чотири роки. Це — заклад інтернатного типу, тобто забезпечували і проживанням, і харчуванням. Умови, за словами майстрині, були прекрасні. 

— Батьки спочатку хвилювалися, але саме вони дали мені можливість обирати своє, йти за покликом серця, підтримували, допомагали, благословили, за це я їм дуже вдячна і щаслива, що можу чути себе, займатися тим, що люблю — додала пані Наталія. 

Це був справжній поклик

У кінці 11-го класу Наталія Корба писала дипломну роботу, яка мала назву «Поклик Карпат». Писала ескізи, етюди на тему гір. Поїхала в Карпати з подругою, яка саме вступала на кераміку до Косівського інституту.  Це, за словами співрозмовниці, теж був вирішальний період в її житті. 

— Це дійсно був поклик, — ділиться майстриня, — коли ступила на карпатську землю з автобуса, — відчула вмиротворення, а те, що бачила довкола,  було наче картинка.

Справжню цінність гірської атмосфери і її вплив на себе відчула, повернувшись до столиці. Динаміка мегаполісу допомогла переконатися Наталії у тім, що найкомфортніше їй таки в Карпатах, там, каже, справжній душевний спокій.. 

На той час вона уже знала, що у Косівському інституті є відділ декоративного живопису, який був їй до вподоби. І «поклик» зробив свою справу: Наталія вступила навчатися до Косова. 

— Ще з першого курсу прагнула писати ікони, хоч сама про це забула, — пригадує з усмішкою, — мої слова мені нагадали подруги, коли я вибрала ікону для написання дипломної роботи, мовляв, «Ти ж казала, що будеш на диплом писати ікони». Так і сталося, хоч своїх передбачень я не пам’ятала.   

Дипломна робота була першим пошуком знань  у царині іконопису. 

Тоді художниця ще не знала, де шукати інформацію, допомагали викладачі. Просвітницький етап зайняв найбільше часу.   

«Спас в силах» був спершу як ескіз до фрески в алтарній частині церкви, а  

потім створила фрагмент 50х50 см — лише лик Ісуса. А коли закінчила інститут — намалювала ікону на дошці. 

Дотримуючись канонів 

Далі пані Наталія розповіла, що процес написання ікон охоплює декілька етапів. Одним із найважливіших — пошук інформації про святих. Тут має значення все: і кольори одягу, і символи, зображені довкола, навіть форми лику (обличчя) та пальців.  Тому, за словами майстрині, до цього процесу потрібно ретельно готуватися. Обов'язковим є благословення священника. 

— Часом відчуваю себе пензликом в руках Божих, — ділиться пані Наталя, говорячи про відчуття умиротворення, без якого неможливо сідати за роботу.  — Це має бути спеціально виділений час, без поспіху, раптовості зі щирим бажанням писати. Сідаю за роботу із думкою: «Хай моїми руками керує Господь».   

Незалежно, чи то авторська ікона, чи копія — кардинальних змін від себе вносити не можна, пояснила далі майстриня. Працює, строго дотримуючись традиційних канонів. 

— Наприклад, ікона «Спас в силах», — саме її художниця писала на диплом, — прим. ред, — ми звикли бачити Ісуса в червоно-синіх, а там Він в янтарних — про це йдеться в Біблії в контексті явлення пришестя, — розповіла про символізм барв. — Богородицю також зображають у червоних та синіх кольорах: червоний — символ Воскресіння, перемоги життя над смертю, разом з цим це колір крові і мук, жертви Христової. Червоний фон на іконі символізує торжество вічного життя, а небесний — символ безмежності неба, символ іншого, вічного світу. Синій колір – колір Богоматері, яка поєднала в собі земне і небесне. Золото в іконах передає божественне сяйво, білий символізує Воскресіння. 

Кожен святий, за словами художниці, має свої відтінки. Інформацію можна знайти у Біблії, «Житіях святих» індивідуально. Також пані Наталія часто радиться і іконописцями, адже спеціальної школи іконопису не має, надалі прагне вдосконалювати знання, мріє продовжувати вчитися. 

Готує і ґрунт, і фарбу 

Не менш цікавим є технологічний процес підготовки до написання ікон. Власноруч майстриня готує левкас — ґрунт. Його наносять на паволоку — тканину, приклеєну на дошку. 

— В інституті дали рецепт левкасу, швиденько записала, ним користуюся і досі, — пригадує пані Наталія, — до складу входить гранульований кролячий клей, він розмокає, потім в паровій бані досипаю крейду, додаю антисептик, гліцерин і наношу на паволоку, приклеєну на дошку тим же кролячим клеєм.

Наносить левкас пані Наталя у сім — десять шарів. Ця робота займає два дні, адже кожен шар має добре підсохнути. А щоб була ідеально рівна поверхня і не було видно фактури — шліфує.

— Зараз є готові левкаси, навіть є готові проґрунтовані дошки, — каже майстриня, — 

але я сумніваюся в якості, бо складникам можуть знаходити дешевші замінники. 

Темперу, іконописну фарбу, теж готує сама: пігменти у вигляді порошку змішує з емульсією, додаючи яєчні жовтки, вино або й пиво. 

— Багато іконописців перейшли на акрилові фарби, мені більше імпонує старовинний метод, — каже, — ця поетапна підготовка, яку неможливо пришвидшити вимагає терпіння, гартує дух до написання.

Позолота — окремий процес

Готову ікону майстриня покриває лаком, а до заднього боку наклеює шпон у протилежному до деревини напрямку, щоб дощечку не покрутило з часом. Дерево не любить вологи і різких перепадів температури, тому майстриня радить замовникам пам'ятати про це. 

Окремих знань і вмінь вимагає робота з позолотою. Для неї художниця використовує поталь, або рідше — дороговартісне сусальне золото. 

— Останнім часом набула популярності трансферна поталь (дзеркальна, — прим. ред.), — додає співрозмовниця. — Вона надто привертає увагу — бачиш своє віддзеркалення — відволікає від головного образу, та є замовники, яким це до вподоби. 

У іконах візантійського стилю пані Наталія вбачає історію, глибинний фундамент, стриманість. Відсутність об'ємності, площинність, на думку художниці, допомагає зосередитися на образі, а не розглядати, як картину. Це їй дуже імпонує.  

Її місце — вдома

Є у доробку художниці ікони, створені інтуїтивно, на відчуттях. Одна із таких — Богородиця «Нев'янучий цвіт».

— Це перша моя ікона після народження донечки, — ділиться, наче сокровенням, наша співрозмовниця, — вона така одна,  одна з найдорожчих моєму серцю, її місце  — вдома, як і «Спаса в силах». 

Тут пані Наталя пригадала історію, як афонському монаху на спробу перевісити ікону вона ж (ікона) наче промовила: «Я сама знаю, де мені бути», і дивом поверталася на своє місце.  

— Ікони часто після війни зберігалися в криницях, в річках і волога їм не шкодила — це теж є свідченнями див, — підсумовує художниця.   

Освячує пані Наталія лише ті ікони, які залишає вдома або дарує. 

Її роботи є не лише в Україні, а й за кордоном, зокрема — в Англії, Франції. Окрім ікон малює також квіти. Вони ж не вимагають такої серйозної підготовки, це, у порівнянні з іконописом, — миттєвий релакс. 

Історична довідка

Остаточно іконографія сформувалась у Візантії в ІХ — Х ст. після відродження іконопочитання. Були визначенні загальні правила зображення Бога, Богородиці, святих.

Першим символом, який стали зображувати на прапорах та щитах війська Костянтина — монограма «ХіРо». Костянтину-язичнику наснився сон, в якому Христос наказав йому йти в перемогу з цим символом, після чого він повірив у Христа.

Свята Олена, мати Костянтина, споруджує Храм Гробу Господнього на Голгофі та базиліку у Вифлеємі, що стали першими центрами іконографії, проте зображення були втрачені, про них можемо судити лише за фіялами, які привозили паломники з Єрусалима та Вифлеєма.

Читайте також: Рукотвори тендітної жінки витримують до 150 кг 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.