Виготовили 7 тисяч трусів для захисників на передову. Як волонтерство стало сімейною справою (РЕПОРТАЖ)

Виготовили 7 тисяч трусів для захисників на передову. Як волонтерство стало сімейною справою (РЕПОРТАЖ)
  • У горошок, з квіточками та навіть з зайчиками…
  • Команда небайдужих тернополян з перших днів війни шиє спідню білизну для захисників, котрі воюють на фронті. Справа швидко стала сімейно-сусідською.
  • Квартири перетворились у своєрідні мануфактурні цехи, де з ранку й до ночі кипить робота і кожен відповідальний за свій міні-процес. Скільки хлопців вже забезпечили білизною? Хто працює над її створенням? Як бійці відгукуються про таку ініціативу? Читайте у репортажі.

Ініціаторкою пошиття оригінальних трусів для українських військових є громадська діячка й волонтерка Наталія Орищак. Жінка розповідає, що на початку повномасштабного російського вторгнення всі дуже хвилювались й постійно моніторили стрічку новин.

Ніхто не розумів, що відбувається.

Відео дня

– У Тернополі відкрились чимало волонтерських центрів, але я розуміла, що надто корисною там не буду. Згадала, що моя сусідка професійна кравчиня. Якось спало на думку, що можна робити труси, адже це необхідно кожному. Білизна – це річ на кілька днів, а там, де йдуть активні бойові дії, їх немає де прати. Труси дійсно потрібні для хлопців на фронті, – пояснює пані Наталія.

Сама вона хоч і без спеціальної освіти швеї, та вміє добре шити. Ще, говорить, вдячна Богові за ініціативних сусідів, які без вагань підтримали її шалену ідею.

– Зі шматків тканини, які у кожного були в шафі, ми зробили перші викрійки. Згодом створили кілька одиниць трусів. Я опублікувала пост в Фейсбуці, що займаємось такою справою, і за деякий час почали писати волонтери, котрі готові були напряму відправити білизну хлопцям в «гарячі» точки. Так ця вся веремія й закрутилась, – усміхається Наталія Орищак.

Шиття як хороший антистрес у воєнний час

Труси для бійців на передову тернополяни роблять вже понад чотири місяці. З невеличких спроб виготовити кілька комплектів білизни все перетворилось у справді масштабну справу, до якої залучені багато людей, вже не тільки містян.

– Всі охочі приносять нам тканину: різних кольорів та принтів – у горошок, з зайчиками, квіточками, лініями, все, що люди мають вдома й тримали для себе. Відгукнулися активні дівчата з Березовиці, вони беруть в нас матеріали й шиють труси у себе в селі. Наразі до мене іноді телефонують навіть з Києва та Львова і згодом передають тканину Новою Поштою. Якось старенька бабуся побачила про нас сюжет на телебаченні і з БАМу пішки (бо на той час не ходили маршрутки) принесла шматок тканини, – каже Наталія Орищак.

За словами жінки, ведуть ретельний облік й фіксують кількість виготовленої білизни. На даний момент цифра перевалила за 7 тисяч пошитих трусів!

– У перші воєнні дні ми сиділи вдома, фактично ніхто не працював. Шиття для нас стало антистресом. Чимось займались і не думали про сумне. Трудотерапія відволікала, а ще ми знали, що корисні нашим захисникам. Тепер білизна є в хлопців на Луганщині, Харківщині, Одещині тощо. Зараз продовжуємо шити, хоча всі вже давно вийшли на роботу, – каже пані Наталя.

Жителі будинку кожен ніби в мануфактурному цеху: мають свої обов’язки. До слова, дві сучасні швейні машинки для такого міні-виробництва подарувала подруга й тезка пані Наталії – теж Наталія, багатодітна мама й активістка.

«Шпигнула б орків своєю великою шпилькою…»

Наталія Орищак веде нас на екскурсію у квартиру до своїх сусідів. Там над білизною для хлопців працює ціла родина. Головною затійницею є пані Ніна – кваліфікована кравчиня-закрійниця за спеціальністю. Вона каже: на другий чи третій день вторгнення до неї подзвонила пані Наталя й попросила долучитись до допомоги бійцям ЗС України. Звісно, що в такому ділі жінка не відмовила.

– Труси тепер є стратегічним продуктом, потрібним в умовах війни. Я роблю викрійки, адже це перший етап у процесі створення білизни. Всі зносили до нас тканину з власних запасів, навіть цілими рулонами. Доєднувались все більше і більше людей, за лічений час вони освоювали шиття, – розказує нам Ніна.

Вона малює й вирізає викрійки зі звичайнісіньких шпалер. Її бабуся, мама й брат Олександр заселяють резинки в білизну, пошиту сусідами. Згодом Ніна їх зшиває. Декілька хвилин – і чудова пара трусів для військового готова! Близькі називають жінку справжньою і невтомною «бджілкою-трудівницею».

Сашко працює на «Ватрі» складальником електричних машинних механізмів. Чоловік ріже резинки на труси й просуваю її в білизну. На цьому етапі він досягнув неймовірної точності. Вражає цілковитий порядок на столі, за яким працює Олександр. В нього все ретельно й охайно складено.

– Наша сім’я зголосилася допомогти бійцям на передовій. Мене всьому навчила сестра, раз спробував – і вже освоїв це ремесло. В трусах є спеціальні прорізи для резинки. Витягуємо два кінці і на останньому етапі Ніна зашиває резинку в тканину. Розміри білизни робимо від 48 до 58. Сестра зробила спеціальні позначки на столі, аби працювати швидше, – усміхається чоловік.

Не захотіла бути осторонь доброї справи для перемоги й найстарша учасниця «сімейного цеху» – бабця Ніна, які у серпні виповниться 83 роки. Вона носить з собою велику шпильку в кишені халата й вставляє резинки в труси.

– Якби сюди прийшли орки, я би їх шпигнула своєю шпилькою. Вже одну війну пережила, бо з 1939 року. Бачила, як їдуть танки, але німці були не такі бридкі, як росіяни. Якщо не бачу дірочку в білизні, мені допомагає або Саша, або хтось інший. Важко це робити, але треба. Такий мій вклад у перемогу! – каже бабуся.

Труси нагадують захисникам про мирне життя

Пані Женя також займається виготовленням білизни для наших військових. Вона працює прибиральницею в «Епіцентрі», однак шиє труси, як тільки випаде вільна хвилинка: іноді ввечері, іноді на вихідні, іноді, коли куховарить.

– Спочатку ми цілими днями збирались і займались цією справою. Тепер всі працюємо на роботах, то часу бракує. Але я маю машинку вдома й продовжую шити на дозвіллі. Хлопці наші встигають на фронті, а ми повинні встигати тут! Я, до речі, самоучка, навчитися шиттю просто, – каже Євгенія.

Поки підіймаємось з Наталією Орищак на поверх, де живе інша сім’я, яка творить білизну, вона ділиться, що тепер складно поєднувати волонтерство з роботою за спеціальністю. Однак, на життя теж треба якось заробляти.

– Тому ми нерідко працюємо й у неділю. Машинки стоять фактично на кухнях. Як маємо трішки часу – шиємо. Одна пара трусів виходить за 5 -7 хвилин.

Пані Наталя ділиться: іноді з сусідами жартують, мовляв, круті труси зробили. Нещодавно жінка замовила для знайомих на фронті білизну з єнотиками. Пообіцяли – обов’язково надішлють. Коли шиють білизну, то обов’язково гуртом моляться. В кожної жінки хтось з родичів або друзів служить у ЗСУ, обороняє Батьківщину від московського ворога.

– Ми шиємо білизну з великої шани й любові до наших захисників та захисниць. Кожен виріб насичений енергетикою і без перебільшень є оберегом. Мене вразив коментар одного зі знайомих військових лікарів. Він сказав, що наші сімейні труси додають хлопцям сили духу й сміливості, адже нагадують про дім, родину та мирне життя до війни, – ледве стримує сльози Наталія.  

Допоможіть зібрати кошти на автомобіль!

Коли росія напала на нашу землю, син пані Тетяни Назар пішов записуватись в тероборону, а згодом опинився на фронті. Поки її дитина воює, Тетяна активно долучилась до пошиття білизни військовим разом зі своїм чоловіком. Попри те, що жінка є начальником відділу економіки і фінансів «Укрпошти» й ніколи не мала нічого спільного зі швейною справою, технологію вивчила за день.

– До війни я не знала як приступити до машинки. Тоді Наталя навчила мене шити. Приходжу після роботи і працюємо з чоловіком, поки є тканина й сили. Кроїмо тканину разом, а шиє він або я. Ми постійно комунікуємо з Наталею. Навіть через балкон іноді зв’язуємось, – сміється пані Тетяна, – передаємо щось, аби зайвий раз сходами не бігти. Так і живемо в нашій дружній компанії!

Син жінки зараз воює на Сумському напрямку. Його батальйону терміновий потрібен автомобіль, адже щодня ходять пішки до 60 кілометрів. Пані Тетяна просить у небайдужих приєднатись до акції й фінансово допомогти.

Зібрати на автівку треба приблизно 3500$ - 4000$.

Номер карти прикріплюємо: 5168 7450 1677 9511 (Ляховська Т. В.).

Будь яка сума стане великим внеском, кожна Ваша гривня дуже допоможе. Чим швидше відправлять машину бійцям на передову, тим більше життів збережеться! 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі (2)
  • Max Relsa

    Дякуємо...
    Всім Миру!
  • Nadiya Baliy

    ВИ - НАЙКРАЩІ!!! ЩАСТЯ І МИРУ

keyboard_arrow_up