Там замість грошей — чай і цигарки: тернополянка відверто про 11 років «на зоні» (ВІДЕО)

• Крадіжки, залежність та злочинне життя привели тернополянку Світлану «на зону». Загальний термін її перебування за гратами 11 років, стаж вживання наркотиків  — майже пів життя.    
• Жінка зважилась відверто говорити про своє минуле, аби дати приклад комусь, хто не вірить, що змінитись все можна, навіть коли здається, що смерть  дихає у спину. 

Вона приходить на зустріч до журналістів одразу після співбесіди з роботодавцем. Каже, що  з таким «насиченим» минулим знайти гідний заробіток нелегко. Але немає нічого неможливого для того, хто має мету. Тому зараз жінка влаштувалась прибиральнецею. Робота тимчасова, але це перші гроші, які вона заробила чесною працею...

Справжнє ім`я співрозмовниця просить у публікації не вказувати. Бо лише переїхала на орендоване житло і боїться, що власники помешкання можуть не зрозуміти.  Часто Світлана (ім`я змінено на вимогу – прим. ред) говорить про те, що мала б уже давно померти, якби не… воля Божа. 

Із жінкою нас познайомили служителі реабілітаційного центру для жінок «Спасіння», який функціонує в селі Метанів, що на Зборівчині. Саме там ребілітантам розповідають історію цієї тернополянки як приклад того, що життя змінити не пізно в будь-якому віці.  

Я крала. Доводилось шукати гроші на наркотики

 — Наркотики. Саме вони мені так спортили життя, що мої діти виросли без мами, я більше ніж 20 років була наркозалежною. Залишала лише тоді, коли була у в`язниці. Чому потрапляла туди? Приходилось десь шукати гроші на наркотики… Красти… Всяке було. За те, що я крала  —  я відповідала «по статті». Я «сиділа» не один раз,  —  розповідає Світлана. 

Останній раз у в`язниці жінка перебувала півтора року. Каже що цьому «строку» була...рада. І саме тоді вперше зрозуміла, що її врятувати зможе лише Бог. 

 —  Я всім розповідаю цю історію. Коли мені суддя оголошувала вирок, я так і сказала їй: «Бачите, як Бог мене любить». А вона у відповідь мені фразу яка, досі в мене в голові чи не щодня. Каже: «А ти Бога любиш?». За цих півтора року почала читати Біблію. Далі було ще страшніше. Я серйозно захворіла. Лікар сказав, що до кінця… пів року. Флюорографія показала, що у мене дві дірки на легені. Направили в Тубдиспансер. А я розуміла, що якщо потрапити туди, далі звільнюся і можна йти прямо на цвинтар…,  —  розповідає Світлана.  —  Я вже не вірила, що Бог мене може зцілити, але Біблію продовжувала читати. За певний час зробила повторний аналіз…і … там, де було дві дірки, залишилось два шрами. Лікарі не вірили. 

Вперше наркотики спробувала в 17 років 

Молодість співрозмовниці припала на непростий час в країні. Тоді був заборонений алкоголь. Тому молодь кинулась «варити» наркотичні засоби. 

 —  Був «сухий закон», і в школах таке почалось: «Хто не наркоман  —  той бик»,  —  усміхається.  —  Я перший раз попробувала і не сподобалось. Залишила. Далі заміжжя, народила двох дітей. Мій перший чоловік, він вже покійний, вживав… Спочатку наркомани вдома – це для мене була катастрофа. Я його виганяла, виливала те, що вони варили… І ніколи...Ніколи б не подумала, що я теж вживатиму. Погодилась попробувати раз, другий. А далі сама почала просити. Я не могла вигнати чоловіка, я страшенно його любила, і двоє дітей… Але він дав мені таку «путівку в життя», що я сама стала наркоманкою. 

Синтетичних наркотиків на той час не було. Тому всі варили їх на власних кухнях, здебільшого з макової соломки. Від цих засобів в жінки почали випадати зуби. Ще більше здоров`я похитнулось, коли була на « метадоновій програмі». 

Я вже вмерла б, якби не тюрма

 —  Люди, які ніколи не вживали, не зрозуміють цих відчуттів. У мене був нормальний стан.  Це не таке, як людина п`яна, падає... Більшість часу я була біля дітей. Було всяке, коли не жила з чоловіком  —  то з дітьми сиділа мама. Вона переїхала до нас. Пам`ятаю, казала мені, що я краще «ширку» (наркотики) варю, ніж борщ,  —  згадує співрозмовниця.  —  Я вела злочинне життя, за яке потім розплачувалась. Мама завжди була зі мною. Я дуже дякую їй за все. Вона мені передачі возила, коли сиділа. 

Вперше в тюрму жінка потрапила в 1995-му, їй було 29 років. 

 —  У тюрмі, там суцільні мінуси. Просто я собі вміла ставити рисочки до них і робити плюси. Хтось зміг все зрозуміти за один раз. Мені треба було декілька,  —  продовжує Світлана.  —  Наркотики там дістати було неможливо. Це мене врятувало. 

Якщо не принесли передачу  —  доводилось їсти «баланду»

Про закони тюрми  співрозмовниця описує єдиною фразою: «Хотілось взяти бомбу і кинути на то всьо». Бо стільком жінкам на невеликій території вжитись ой як непросто. 

 —  Якщо ти залишається людиною  —  то тобі буде легко всюди. Там теж є людське: якщо ти не «гнилиш», пообіцяла і зробила, не обманюєш  —  все і там буде добре,  —  каже жінка. 

Щодо харчування в умовах ув`язнення, то за словами Світлани, щороку ситуація йшла до кращого. 

 —  Як мама приїде  —  легше, як мами нема  —  приходиться їсти «баланду». Але найголовніше теж не опуститись нижче плінтуса, щоб збирати недоїдки… Тут теж проявляється характер. Якщо людина любить себе  —  то вона і на волі, і в тюрмі буде жити однаково. Були випадки, коли приїжджали лікарські комісії, і казали, що на волі набагато брудніших людей зустрічали, ніж «на зоні». 

Сиділа жінка, яка вбила дитину за полуницю

Світлана розповідає історії співкамерників.

 —  Були різні злочини, пам`ятаю жінку, яка вбила свою дитину.  За клубніку. Може вона не хотіла цього зробити, але вдарила дитину сапкою за те, що рвала клубніку на городі, і дитина померла, а жінку посадили,  —  згадує вона.  —  Найбільше засуджених відбували покарання за продаж наркотиків та крадіжки. 

У тюрмі жінки нормальго спілкувались між собою. Часто позичали одна в одної необхідні речі. За них розраховувались чаєм чи сигаретами. Гроші «на зоні» не ходять. Заборонені і телефони: дзвонити можна раз в місяць із чергової частини. Також раз в місяць дозволяли коротке побачення, а раз в три  —  довге.  

 —  Тоді такі «галімі» закони були, я не знаю, чи досі є ті обмеження, але, наприклад, пінцет або ножнички були заборонені.  І я навіть не просила маму мені привезти, бо думаю, якщо будуть «шманати» (обшукувати – прим. ред), то буде лишній головний біль. То я собі позичала в дівчат, звісно, платила за то, бо якщо б знайшли  —  то виписали б рапорт, і було б непереливки,  —  говорить вона. 

Більшість часу жінки працювали на швейному цеху. Шили форми для робочих. 

 —  Тюрма мене багато чому навчила: чистоті, порядку, але то, що я собі життя вгробила. Хоча, якби всього того не було, не знаю, чи прийшла б я до Бога,  —  каже жінка. 

Змінила життя і налагодила стосунки з дітьми

Двічі жінка проходила реабілітацію. Перший раз – у 2017-му році. До того ж завжди насміхалась з людей, які ревно вірять в Бога. Але коли зі здоров`ям було все гірше й гірше прийняла рішення піти в Центр. 

 —  Тоді в мене відмовляла печінка, почали боліти ноги. Смерть дихала мені в спину. Я знала, що сама не впораюсь. Вирішила іти в центр. Перший раз я там пробула три місяці. Але тоді вдома був чоловік. Він теж був залежний, і в той час був «на програмі». Тобто наркозамінні засоби таким людям видають у медзакладі легально. І саме це мене «витягнуло». Я ще два роки вживала, поки чоловік не помер,  —  ділиться Світлана.  —  Вже після його смерті зрозуміла, що якщо я не повернусь в центр  —  то піду за ним. Тому в 20-му році перед новим роком пішла другий раз. І цього разу реабілітацію пройшла. Зараз допомагаю при центру, влаштувалась на роботу, знайшла квартиру. Налагодила стосунки з доньками.

На думку Світлани, такий крок може зробити багато людей, які в залежності. Єдине, що їх стримує  —  страх синдрому абстиненції. 

 —  Тільки Господь міг мені допомогти. Бо скільки разів я пробувала позбутись цього без Його допомоги  —  нічого не виходило. Зрештою, мабуть мені треба було пройти це все, просто щоб зараз бути з Ним і почати жити лише після 50-ти… 

Людям, які не можуть наважитись піти на реабілітацію, пані Світлана радить просто зробити перший крок. І зробити його саме зараз...Бо завтра може бути пізно. 

Довідка 

Для того, щоб потрапити у реабілітаційний центр - зверніться за номером 096-57-58-600 (Ігор)

Також у Зборівському районі (с. Матанів) є реабілітаційний центр для жінок. Звертатись за номером 097-24-19-566 (Наталя)

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.