Йде пішки понад 600 км, аби допомогти побратимам: інтерв’ю з Петром Скрипкою, який дістався Тернополя

Юлія Іноземцева

Блогер-волонтер та колишній військовий Петро Скрипка 28 січня дістався до Тернополя.
Чоловік йде із Києва до Івано-Франківська і збирає кошти на авто й навантажувач для своїх побратимів із 3-ї штурмової бригади. За час пішого марафону він став справжньою зіркою.
У другий день свого перебування в Тернополі Петро дав інтерв’ю журналістці «20 хвилин».

Петро Скрипка – волонтер «Азову». У перші місяці, коли розпочалась повномасштабна війна, чоловік добровольцем пішов захищати державу. Спершу, розповідає, був у теробороні, а потім – офіційно «влився» до складу Збройних Сил України. Воював в третій окремій штурмовій бригаді спершу на Запорізькому напрямку (під Гуляйполем), згодом на Херсонщині, а опісля їх перекинули під Бахмут. Через важку хворобу Петра комісували з війська за станом здоров’я.

Однак, чоловік не здався і почав допомагати військовослужбовцям з тилу. Він започаткував власний благодійний «Марафон добра» – пішки подорожує на великі відстані і збирає донати на ЗСУ.

Акцію Петро Скрипка проводить вдруге. 5 січня волонтер вийшов з Києва і прямує до Івано-Франківська. Його мета – зібрати приблизно 1 млн гривень. Петро вже подолав Вінницьку та Хмельницьку області, а 28 січня дістався до Тернополя. Тут планує затриматися до середи, 31 січня, аби відпочити, відновити сили та зустрітися з усіма охочими.

Відео дня

Блогер знайшов час і на розмову з журналісткою «20 хвилин», аби розповісти нашим читачам про себе, особливості пішого марафону, скільки коштів вже вдалося зібрати та що планує робити далі, після мандрівки. Інтерв’ю з Петром подаємо у форматі «запитання-відповідь».

За перший марафон зібрав 1,6 млн гривень

Як Ваш настрій? Як Вам Тернопіль?

– Чудово. Я тут вперше. В Тернополі ніколи раніше не був.

Що цікавого побачили у місті? Або поки добирались до нього?

– Я йшов з Хмельницького, тому минув лише Підволочиськ, поки опинився у Тернополі. Не так багато ще побачив. Трохи на місто подивився. Катедра – такий великий храм тут, запам’ятався. В центрі погуляв. Тернопіль трохи відрізняється від інших міст. Чимось схожий, а чимось відмінний.

А Ви сам взагалі звідки родом?

– Я з міста Кропивницького.

Розкажіть, як виникла ідея започаткувати «Марафон добра» і коли це сталося?

– Минулого року у лютому. Я лежав в госпіталі, і у мене з’явилася така ідея. Привезли військового, у нього ноги не працювали. Він з побратимами потрапив під обстріл і довго пробув на холодній землі. У мене з’явилось бажання пройти піший марафон і зібрати кошти захисникам на протезування. Перший марафон я розпочав 12 липня і йшов понад три місяці, діставшись Німеччини – міста Нюрнберг. Тоді зібрав приблизно 1,6 мільйона гривень на протезування військовослужбовців.

А потім через свій стан здоров’я повернувся до України, не закінчивши цей марафон. Планував дійти до Лісабона (Португалія – прим. авт.), але, на жаль, не зміг. В Україні деякий час відправляв хлопцям гуманітарну допомогу, полікувався, пройшов реабілітацію і запланував другий марафон.

Стрім дивляться 40-70 тисяч людей

А чому вирішили вдруге йти пішки і збирати кошти на ЗСУ?

– Мої побратими з третьої штурмової звернулися, аби я допоміг зібрати кошти на авто і на «кару» (навантажувач – прим.). Наразі виручена сума вже становить 501 000 гривень. Хочу зібрати мільйон гривень, щоб купити дві одиниці техніки. Аби вона була якісною, щоб не довелось ремонтувати.

Чи очікували під час марафонів, що про Вас дізнається і буде підтримувати стільки людей?

– Не очікував, чесно кажучи. Навіть не думав, що буде настільки шалена підтримка. 12 липня 2023 року я вийшов на перший марафон, а 13 липня запустив перший стрім у Tik-Tok. І почалось, активність непогано росла… Я відчув неймовірну підтримку від українців з різних куточків світу.

Чому обрали для ведення прямої трансляції Tik-Tok?

– Там великі охоплення. В середньому мій стрім на перший акаунтах дивились понад 1000 глядачів одночасно. Але потік «йде» постійно. І коли ти завершуєш стрім, можна перевірити загальну кількість переглядів. У мене вона становила 40-70 тисяч. Я веду стрім у дорозі впродовж дня. Припиняю його лише тоді, коли треба, наприклад, підзарядити телефон, поїсти, або коли зникає мобільний зв'язок.

Про що розповідаєте людям під час трансляції?

– Спілкуюся з ними, розказую якісь історії з власного життя, про своїх побратимів. Запитую, з яких міст мої підписники, люди пишуть цікаві коментарі, знайомляться один з одним. Цілий день відповідаю на запитання глядачів. Запитання «Де ти?» чи «Куди ти йдеш» упродовж доби звучать тисячі разів, і щоразу доводиться відповідати, бо глядачі то заходять, то виходять під час стріму.

– Можна сказати, що Ви ведете віртуальну екскурсію Україною?

– Так, показую людям, де я та що бачу навколо. Поля, степи, якісь пам’ятники, села й міста. Глядачі все це бачать разом зі мною. Можна сказати, що вони мандрують та йдуть разом зі мною.

А як ще, окрім трансляції, повідомляєте людям про своє місцезнаходження?

– У мене є телеграм-канал «Марафон добра Петра Скрипки». Здебільшого там тримаю людей в курсі, де я знаходжусь у конкретний момент. Бо інколи буває, що в дорозі зникає зв'язок, трансляція переривається, глядачі хвилюються, і тоді я швиденько на каналі пишу, що все гаразд.

Як організовує свій побут у дорозі

Поділіться, як організовуєте побут – як мандрівник? Де харчуєтесь і зупиняєтеся на нічліг?

– З цим допомагають люди. Як і з харчуванням, так і з ночівлею. Я йду, люди дізнаються, коли буду у певному місці, пишуть чи телефонують, інколи волонтери просять когось допомогти з ночівлею для мене. І хтось обов’язково відгукується на таке прохання.

Скільки кілометрів вдається подолати за день?

– В середньому проходжу 30 кілометрів. Буває більше, наприклад 36 чи 38. Буває менше, як от 26-28 кілометрів. Все залежить від того, де мені потрібно зупинитися на нічліг. Я з першого марафону звик фізично до таких дистанцій. Звик, і вже не складно долати кілька десятків кілометрів в день...

Чи траплялося таке, що йшли вночі?

– Допізна йшов. Ввечері, коли було темно – кілька разів добирався. Але вночі не йду, лише вдень.

Як обираєте дорогу, якою краще мандрувати?

– Орієнтуюся за Google-картами. Йду зазвичай трасою, але якщо є якісь великі населені пункти у мене на шляху і до них не дуже недалеко «завернути», то їх відвідую.

Як у дорозі реагують люди, які Вас зустрічають?

– Тільки позитивно. Завжди намагаються допомогти чимось, підтримати, запитують, хто я, донатять – хто готівкою, хто надсилає гроші на карту. Отримую багато позитивних емоцій від спілкування.

Що несете з собою у рюкзаку?

– Змінне взуття, кілька пар шкарпеток на випадок, як намочу ноги. Комплект термобілизни, звичну білизну, зимовий светр, рукавички, газовий балончик, аби можна було десь на узбіччі чи на зупинці зробити собі каву. Зарядний пристрій, два великих повербанки, окуляри від снігу, та і все…

Під час другого марафону де Вам було йти найважче? Чи виникали труднощі на шляху?

– Ні, ніяких перешкод не було взагалі. А найважчий відрізок видався на дорозі неподалік Козятина (Вінниччина – прим. авт.). Там не було жодного села. Йдеш і взагалі немає де зупинитись, аби хоча б чаю гарячого випити. Це був найбільший відрізок без поселень. Важко там було. А так все добре.

«Ми не маємо права втомлюватись від війни»

Чому у Тернополі мало хто знав, що Ви будете в місті 28 січня. Через що так сталося?

– Це тому, що ворог блокує мої акаунти. За час, поки я дійшов до Тернополя, в мене заблокували три сторінки у Tik-Tok. Головний акаунт, де було 130 тисяч підписників, також. Його взагалі видалили без можливості відновити. Так діє наш ворог. Я думаю, що росіяни блокують мене, бо бачать, що триває великий збір на ЗСУ. Вони хочуть «вибити» мене інформаційно. Якби люди знали, що я буду в Тернополі – вони б зустріли мене. А так нічого не було відомо… На новому акаунті, який я веду зараз, актив слабкий. Там 300 підписників. На попередніх я мав значно більше.

Наступна «точка» на карті – Івано-Франківськ. Чому саме це місто?

– Не можу сказати Вам, чому саме туди йду. Так я собі замислив, що цього разу вирушаю в Івано-Франківськ. Все, вибрав маршрут і розпочав свою подорож.

Що будете робити по завершенню марафону? Чи плануєте здійснювати ще один такий?

– Наступний піший марафон точно не планую, бо треба подбати про своє здоров’я. Буду просто далі займатися волонтерством, допомагати хлопцям на передовій. Я започаткував громадську організацію «Марафон добра Петра Скрипки». Крім марафону, ми збираємо гуманітарну допомогу для військових і відправляємо «на нуль». Це теплі речі, окопні свічки, смаколики, медикаменти, будматеріали тощо. Все, про що захисники просять і все, що можемо зібрати – надсилаємо.

Зараз багато хто говорить, що люди втомилися від війни. Що Ви про це думаєте?

– Можливо, хтось і втомився, але ж ви розумієте – ворог наш не втомився! Він тільки і чекає, що наші люди здадуться. Тому ми не маємо на це жодного права! Ці жертви, які вже є, військові, які загинули, – вони повинні бути виправдані. Ці хлопці і дівчата заплатили надто велику ціну. І сказати: «Я втомився від війни» – дуже негарно по відношенню до наших захисників. Я вранці у Тернополі бачив, як їхала колона «На щиті». Треба не забувати, що можливо тут ракети і не літають, але хлопці гинуть на передовій – уродженці різних міст… Потрібно робити від себе все, що можливо, для нашої армії!