Їжа - це справжнє мистецтво: переселенка відкрила у Тернополі кафе правильного харчування

• Знайомтеся, це переселенка з міста Суми Олександра Родіна. У свої 27 років дівчина встигла попрацювати в ІТ, створити агенцію з організації свята та провести десятки різноманітних заходів.
• До Тернополя переїхала через повномасштабне вторгнення. Проте на новому місці вона не розгубилася і реалізувала давню мрію – відкрила власне кафе «Друг», яке вже пів року приймає тернополян.

Олександра Родіна – відкрита та легка у спілкуванні. Дівчина зустрічає нас у своєму закладі на першому поверсі та запрошує ознайомитися із роботою, колективом. В очі одразу кидаються кольорові стільці та панорамні вікна, за якими видніється краса місцевого парку. Бізнес-леді зізнається, з першого погляду закохалася у це приміщення, але є деталі, які все ще хоче змінити.

— На місці нашого «Друга» завжди були якісь заклади, де люди могли прийти і випити каву, перекусити. Ми знаходимося у приміщенні бізнес-центру «К15», тому логічно, що люди шукають місце для обіду, для проведення зустрічей. Проте наше кафе не лише про їжу. Воно більше про здоров’я, про відношення до себе, про дружбу та насолоду. Я переконана, не варто сприймати страви як просто їжу. Вони мають приносити задоволення та користь. І взагалі, кулінарія – своєрідна творчість, яка також потребує креативу, — каже дівчина.

Я завжди у пошуках себе

За освітою пані Олександра програмістка, тож першим місцем роботи дівчини була ІТ-компанія. Пропрацювавши там кілька місяців, сум'янка зрозуміла, робота в офісі – не для неї. Адже душа завжди потребувала креативу та розвитку. Попри всі сумніви вона ризикнула і не лише змінила рід діяльності, а й відкрила власну агенцію.

— Бували дні, коли я просто плакала на роботі. Спочатку я трималася в компанії, бо там працювали мої друзі, а потім вони пішли і мені взагалі стало нудно. Мій тоді ще хлопець казав: «Саше, зміни напрям роботи. Відкрий щось своє. Подумай, що тобі до душі». І так я згадала, що все дитинство писала сценарії на свята, змушувала рідних брати участь у цих домашніх заходах. Якось так закрутилося і я вирішила стати організатором весілля. Тобто, люди до мене приходили, казали, що вони хочуть і як це бачать. А я вже мала знайти фотографа, декоратора і таке інше. За роки активної роботи у мене була своя команда. Ми ходили майже на кожну церемонію і плакали від милості, — згадує переселенка.

Організації церемоній та масових фестивалів дівчина присвятила п’ять років. А далі знову зміна діяльності. На цей раз жителька Сум мала відкривати власний цех та заклад харчування. Разом з подругою вже продумували концепцію, навіть запросили технолога з Києва та дали задаток. Але 24 лютого вся родина прокинулася від жахливих новин та вибухів.

— Я пам’ятаю, як повертала кошти своїм замовникам. Надавала їм поради і казала, що більше не займаюся організацією весілля. Це був гарний період в моєму житті, мені дійсно подобалося, що я робила. Але завжди хотіло зростати, робити більше. Тому, мабуть і вирішила спробувати себе в іншому бізнесі. Хто ж знав, що 23 лютого ми обговорювали нашу концепцію, вчергове думали, як будемо відкривати заклад у рідних Сумах, а вже 24 лютого наша увага буде прикута до зовсім іншого – повномасштабного вторгнення, — розповідає Олександра Родіна.

Тернопіль закохав мене в себе

Олександра разом з родиною до останнього відмовлялася навіть думати про виїзд з рідних Сум. Вони навпаки робили «коктейлі Молотова» та розвозили їх на блок-пости, де стояли українські захисники. Проте, коли військові країни-агресорки почали масово обстрілювати житлові квартали і вибухи лунали у сусідніх будинках, було дійсно не до героїзму.

— Батьки категорично відмовлялися їхати і казали, щоб ми виїжджали самостійно. Але був такий період, коли прилетіли ракети у сусідні будинки: спочатку в один, а потім в інший. Пам’ятаю, що там загинули цілі родини. Було страшно і тоді ми вже не роздумували. У нас восьмого березня організували «зелений коридор» і казали, що він функціонуватиме до 18.00. Ми сиділи-сиділи вдома, а потім читаємо, що люди виїхали, з ними все нормально. То ми о 17.00 все необхідне запихали в машину і поїхали. Ми не знали, куди саме будемо їхати. Дорогою залишалися в рідних, а потім вже батько домовився про тимчасове проживання у Чернівцях, — розповідає переселенка.

Олександрі з чоловіком вистачило трохи більше тижня у Чернівцях, аби відійти від вибухів і скучити за роботою. Тож, як тільки чоловік отримав пропозиції у Львові та Тернополі, одразу вирушили знайомитися з новими містами.

— Дійсно, спочатку у мене не було енергії на якісь заходи, проєкти. Але згодом розумієш, що сумуєш і треба повертатися до активного способу життя. Ми спочатку поїхали з чоловіком у Львів, там ознайомилися з пропозицією по роботі, а потім у Тернопіль, — згадує співрозмовниця. — Коли ми приїхали у Файне місто, я зрозуміла, це невелике, але таке затишне і класне місце. Пам’ятаю, тоді ще було зимно на вулиці і весь Тернопільський став покривала крига. Краса нереальна. Так вийшло, що чоловікові сподобалися умова, а мені саме місто і майже рік живемо тут.

Від своїх колег та знайомих переселенка неодноразово чула питання: «Чому саме Тернопіль? Чому не Львів? Не Київ?» Натомість вона переконана, маленькі міста теж заслуговують на розвиток, а їх жителі на якісний сервіс, сучасні торгові центри та комфортні місця для відпочинку.

— За рік проживання у Тернополі я ще жодного разу не пошкодувала, що ми обрали це місто. З одного в інший кінець міста можна доїхати за кілька хвилин. Якщо проїхати 20 хвилин за місто, то можна опинитися в лісі і насолодитися природою. Також тут немає такої шаленої конкуренції в бізнесі, чого не скажеш про Львів та Київ. Я один період свого життя жила у Лондоні і там реально втомлюєшся через те, що витрачаєш багато часу на дорогу, — наголошує Олександра.

Кожен з нас потребує свого «Друга»

Відкрити кафе «Друг» у Тернополі – неочікуване рішення для переселенки із Сум. Вона сміється і каже, мабуть, це така доля зробити в новому місті те, що планувала зробити вдома. До того ж є люди, які готові її підтримувати й розвиватися разом.

— Я почала проводити у Тернополі різноманітні заходи, під час яких познайомилася зі своїм тепер вже бізнес-партнером Віктором. Він мені запропонував разом розвиватися у напрямку ресторанного бізнесу і все якось так закрутилося. Ми довго думали над концепцією, спочатку робили лише каву і десерти. Потім зрозуміли, що наші гості хочуть трохи більшого і вирішили запустити меню основних страв. Важко було знайти кухаря, з яким би у нас збігалися погляди. Та одного разу ми зустрілися з Олександром Ліпко і він нам запропонував те, що ми і хотіли. Також у нас інший кухар розробляв десерти, — розповідає переселенка. — Не скажу, що займатися закладом легко. Це дуже непросто. Ми з партнером Віктором трохи новачки у цьому бізнесі. Зараз ми будуємо цей бізнес не задля грошей, а щоб створити простір, де тобі класно, де тобі раді. Це місце, де можна проводити заходи, цікаві лекції, завдяки яким ти розвиваєшся. Ми розуміємо, що далі це за собою потягне прибуток. Але поки для нас це не головне.

Пріоритет всієї команди – здорова та смачна їжа. Тут вас не нагодують пиріжками, борщем з пампушками. Натомість пропонують інші, не менш цікаві та смачні страви. Зокрема, сирники з ванільною еспумою, гранолу з грецьким йогуртом і сливами в вині, овочевий суп з нутом та різні боули. Також можна скуштувати авторські десерти.

— У кожної людини своє уявлення про здорове харчування і я це розумію. Особисто для нашої команди здорове харчування – не підрахунок калорій, не про обмеження. Це більше про баланс між смаками. Ми намагаємося створювати страви, що будуть не лише корисними, а й смачними. Адже деякі люди досі думають, що здорова їжа дорівнює несмачна. Але це реально міф. Наприклад, ми готуємо боул не лише з додаванням зелені, а й курки, креветок, сирів. Це дуже смачно і головне – корисно. Є сніданки на цілий день, зокрема, морквяні панкейки. Просто зізнайтеся собі, ви часто їсте свіжу чи варену моркву? Думаю, що ні, але вона ж корисна. До цих панкейків ми ще додаємо песто, руколу та сир страчателла. І в результаті отримується такий ніжний смак, — із захопленням нам розповідає бізнес-леді.

Для команди важливо, аби «Друг» був не лише закладом, де можна смачно поїсти чи випити кави, а й місцем, якому можна довіряти, куди хочеться повертатися і де тобі дійсно раді. Саме тому під час дії стабілізаційних графіків відключення світла, власники кафе виділили зону для роботи відвідувачів.

— У нас є генератор і ми про це відкрито говорили. Це просто треба було бачити ту кількість людей з ноутбуками. Всі приходили провести онлайн-зустріч, попрацювати. Інколи навіть не вистачало місця звичайним людям, які прийшли на каву чи пообідати. Тому ми виділили таку собі зону, де дозволяли людям працювати. Але ставили часові обмеження, щоб нікого з бажаючих не образити. Знаєте, я хочу, щоб люди приходили до нас не тільки тому, що наш заклад поряд з ними або тут нормальні ціни. Хочу, щоб люди приїздили з різних мікрорайонів, бо в нас реально смачно, класно. Хочу, щоб люди казали, що це нереально смачні салати, випічка та кава. Ось що для мене важливо, — наголошує переселенка.

Крім того, на базі кафе відкрили новий проєкт «Перегляд українських фільмів за донати». Ідею запропонував бариста Богдан. Головна мета – популяризувати українські кінострічки та збирати кошти на допомогу армії. Покази влаштовують щопонеділка.

— Наш Богдан деякий час жив у Польщі, то йому дуже подобалося, що поляки знають свій кінопродукт. Завжди могли порадити п’ять, як не більше різних фільмів. Я знаю, що деякі українці скептично ставилася до державного кіно. Та виявляється, у нас є класні українські фільми. Ти дивишся їх і десь згадуєш себе малою, себе в студентські роки. У фільмах часто порушують тематику Незалежності України, її тяжку долю. Але ми маємо це знати, це цікаво. Звичайно, не всі мені до душі, але є класні. Ми запрошуємо до перегляду всіх охочих. Просто приходите, донатите і приєднуєтеся до нас. Кошти ми передаємо на армію. Останні гроші ми перерахували для нареченого нашої співробітниці Христини. Він від початку вторгнення захищає нашу Україну. Тому минулого разу ми долучилися до купівлі дрона, цього разу до купівлі авто, — каже пані Олександра.

Наразі Олександра разом з Віктором продовжують набирати нових людей в команду. Для підприємців важливо, аби в колективні була присутня дружня атмосфера, кожна людина дійсно горіла своєю справою, а відвідувачі були задоволені.

Також команда активно працює над розширенням переліку страв та коктейлів. Сум'янка Олександра Родіна переконує, після Перемоги України поки планує залишатися в Тернополі. А далі вже як покаже час.

Читайте також:

Готували на дощовій воді і ледь врятувалися: історія переселенців, які відкрили бізнес на Тернопільщині

Варто не лише мати, а й розвивати. Як тернопільський підприємець врятував квітковий бізнес під час війни та блекауту

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.