Живе у Китаї, а серцем – з Україною. Історія волонтерки з кременецьким корінням

• Кременчанка Світлана Дзюма-Чан довгий час проживає у Китаї. У час повномасштабної війни жінка почала волонтерити. Вона з командою інших українців з діаспори передала на потреби Батьківщини вже понад 3 мільйони гривень. На досягнутому не зупиняються!
• Ми поспілкувались з жінкою про те, як вона опинилась у Східній Азії і впроваджує наші звичаї у своїй двонаціональній сім’ї, як китайці ставляться до війни та про тугу за рідною землею.

Коли спілкуєшся з цією жінкою, немов фізично відчуваєш тепло та світло, які вона випромінює. На заваді не може стати навіть відстань у понад 10 000 кілометрів та шестигодинна різниця у часі. Попри побутові турботи, догляд за дітками – синочком Мішею та донечкою Іванною, роботу, хобі й інші справи Світлана Дзюма-Чан встигає й волонтерити у складі команди CUP(Creative Ukrainian People), яку наша діаспора у час війни створила в Китаї.

Вони активно підтримують цивільних українців на досі окупованих та звільнених територіях, допомагають Захисникам, закуповуючи для них військову амуніцію, продукти та інші речі, долучились до евакуації дітей з Донеччини та Луганщини і загалом роблять безліч добрих справ. «Люди чекають від нас якнайкращого. Все що ми можемо – даємо їм. Вкладаємо свій час і частинку душі. Вкладаємо серце, бо воно завжди з Україною!», – каже Світлана.

У сім’ї розмовляють трьома мовами

Світлана родом з міста Кременець. Після закінчення школи вступила у Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут (тепер академія – прим.) на факультет музичного виховання. А після бакалаврату знайшла роботу у Тернопільській обласній філармонії – була артисткою балету. Жінка розповідає нам, що кілька років танцювала в ансамблі «Надзбручанка», а потім – у «Веселих галичанах». Ті часи, додає, видались щасливими, досі згадує їх з трепетом й зі сльозами.

– Знаєте, зараз бракує дуже українських танців, цього духу. Балет – це мабуть моє покликання на все життя, але тепер цим не займаюсь. Немає змоги поки що присвятити себе собі. Я і досі спілкуюся з нашими артистами, особливо з колективу «Надзбручанка». Часто спілкуємось ми й з Мирославом Бабчуком – керівником «Веселих галичан». Сумую за колегами з Тернопільщини, – говорить Світлана.

В Китай вона ніколи не планувала переїжджати, це чиста випадковість. Жінка підписала контракт про співпрацю з одним із танцювальних колективів та спочатку вирушила у Корею. Країна привабила її своєю атмосферою і життєвим темпом. По закінченню договору наша героїня повернулась в Україну, і якось отримала повідомлення від подруги, з якою працювали за кордоном. Та пропонувала поїхати у Китай на півроку виступати у театрі. Пропозиція була хороша, тим паче, Світлана хотіла відкрити для себе континент з іншого боку, тому погодилась. Швидко підготувала документи – і ось вона вже в цій державі. Після двох місяців у Китаї кременчанка познайомилась з майбутнім коханим чоловіком. Стосунки, посміхається, стрімко закрутились і виникло питання – летіти назад додому чи залишатись.

– Я обрала створювати власну родину! Згодом у нас народився синочок Михайлик, ми його в Україні хрестили. До речі, чоловік теж прийняв християнство. Тепер його звати Володимир. Потім з’явилась на світ донечка. Ми дотримуємось українських звичаїв, бо коханий більш «європейський» китаєць, відкритий до усього нового. Святкуємо Новий рік та Різдво, дітки вчать колядки. На Великдень пекли з малечею пасочки, розфарбовували яйця. Українські страви у моїй родині обожнюють, – каже жінка.

Цікавимось у кременчанки, як їй з нуля вдалось опанувати китайську мову. Вона усміхається, мовляв, все ще у процесі. Усвідомлює те, що їй говорять, але сама поки не дуже добре розмовляє. Тим паче, китайська мова має низку діалектів, які суттєво відрізняються між собою. Приміром, в одній провінції країни люди Світлану зрозуміють або ж вона їх, а в іншій – все абсолютно відмінне. А ось Михайлик та Іванна змалечку ростуть білінгвами (люди, які здатні оперувати відразу двома мовами). З мамою діти спілкуються українською, а з татом – китайською. А ось Світлана з Володимиром легко порозумілись на англійській мові. Таке мовне середовище в одній родині – дещо складно, але до нього вже звикли.

24 лютого 2022 року ніколи не забуде

Героїня матеріалу розповідає, що двічі відчувала моральне спустошення і буквально опускались руки. Вперше – через пандемію коронавірусу та карантинні обмеження, які у Китаї були вкрай суворими. А вдруге, коли дізналась, що на територію України 24 лютого 2022 року напала росія. Момент, коли Світлана почула про початок повномасштабного вторгнення, ніколи не забуде. Перші атаки на мирні міста стартували приблизно о 4 годині. Між Україною і Китаєм 6 годин різниці, тож там була 10-ранку. 

– Я щодня спілкуюсь з мамою. Ми зідзвонюємось по відеозв’язку. Пам’ятаю, перше що я зробила того дня – написала їй: «В Україні війна!». А далі плакала і не могла себе до купи зібрати. У Києві вже були перші «прильоти»… Чоловік не знав, що зі мною робити. Мені не вірилось, що на нашу вільну, незалежну землю прийшов ворог, вбиває невинних людей, руйнує домівки. Хвилювалась за рідних і друзів в Україні. Це було дуже важко. І досі воно важко й болить… – Світлана не може стримати сліз.

Опанувавши себе, жінка зрозуміла, що хоче щось робити, якось допомагати Батьківщині, хоча й територіально далека від неї. Звісно, бути в епіцентрі подій не могла, та навіть на відстані можна діяти. Тим паче, за словами Світлани, ресурси для цього були. У соцмережах родина є учасниками групи українсько-китайських сімей. Там обмінюються новинами, підтримують одне одного. І хоч всі розкидані по різних куточках великої держави, доволі згуртовані й товаришують. Фактично у кожному китайському місті точно є хтось з України. Та перш ніж почати волонтерити, треба було ретельно продумати стратегію, зауважує Світлана. В Китаї досить солідарне ставлення до російської федерації.

– Коли стартувала війна, думки громадян розділились. В Китаї довго транслювали іншу позицію, мовляв, яка росія класна і сильна. За Україну тут впринципі нічого не знали. Після початку бойових дій деякі родини навіть розлучились через те, що чоловік підтримував одну сторону, а дружина – іншу, чи навпаки. На цьому ґрунті виникали сварки. Наші з Володимиром стосунки міцні, бо чоловік на боці добра. І взагалі пощастило, що всі китайці з мого оточення стовідсотково за Україну! – пояснює жінка.

Після 24 лютого у будинки українсько-китайських родин не раз навідувались поліцейські. Світлана Дзюма-Чан розповідає – розпитували, яке відношення люди мають до війни, як до неї ставляться, чи є рідні в Україні тощо. Декого викликали у відділок. Кременчанка проконсультувалась із представниками українського консульства, тому знала, як поводитись у такій ситуації. Ще поліція попереджала українців навіть не думати про організацію мітингів, бо в Китаї таке суворо заборонено.

До груп у соцмережах додавались нові люди. Дві дівчини-активістки Оксана та Аня – засновниці волонтерської команди, стали організовувати онлайн-ярмарки, на яких продавали смаколики, а виручені кошти надсилали в Україну. Вони шукали активних людей і запросили до себе Світлану. Під час першого заходу зібрали приблизно 60 тисяч юанів. А після третьої ярмарки дали назву команді – CUP(Creative Ukrainian People). Прагнули допомагати цивільним – фінансами, продуктами, одягом та засобами гігієни тощо.

Передали понад 3 мільйони гривень

Згодом команда стала підтримувати всіх, хто до них звертався, долучатись до будь-яких благодійних ініціатив, в тому числі й до зборів коштів на Збройні Сили України. Світлана Дзюма-Чан наголошує – це робить не лише вона, а всі гуртом. Жінка переважно адмініструє фінансові збори та займається організаційними питаннями. Інші обов’язки розділені ще між понад десятком українок.

Аби зацікавити китайських покупців і спонукати їх донатити, Світлана з товаришками вигадали класну ідею. Українські діти створюють малюнки, а потім ці витвори переносять на чашки, футболки, шопери, худі, чохли від телефонів тощо. Команда знайшла дизайнерів, які малюють графіку за ескізами малечі і фіксують шаблон на певних речах. Вже готові вироби пропонують китайцям. Здивувало, що патріотичні мальованки мають попит серед місцевих. Кошти за все, що  продали, CUP передають перевіреним українським волонтерам, а ті вже на місці спрямовують їх у потрібне русло.

Команда з Китаю щомісяця надсилає кошти волонтерам в окупованій Новій Каховці (Херсонщина), де зараз, за словами Світлани, ситуація з нелегких. Співпрацюють також з херсонськими волонтерами, хлопцями з Кременця, які возять допомогу на звільнені території й бійцям на фронт. Добре знайома жінка й з Володимиром Крутевичем, історію якого ми вже розповідали тут. Двічі допомогли Житомирському волонтерському центру.

Читайте також: У 20 років об’їздив усю лінію фронту. Художник з Кременця розповів про свою волонтерську місію

– З останніх зборів, пригадую, наші військові просили зарядну станцію. Ми за два дні зібрали кошти, 26 тисяч гривень, і пристрій вже у них. Кременецьким волонтерам постійно спонсоруємо пальне для поїздок у «гарячі» точки. Ще донатили на відбудову деяких будинків, якось – навіть на купівлю хліба. З усім, з чим до нас звертаються, ми допомагаємо. Є круті китайці, які закупили дрони, тепловізори для українських Захисників. Також наша організація займається допомогою безпритульним тваринам. Тобто, всього у нас три напрямки діяльності: військові, цивільні і тварини, – розказує кременчанка.

З дівчатами зі своєї команди Світлана бачилась всього раз. До річниці повномасштабного російського вторгнення вони з’їхались у Шанхай, де мали зустріч з консулами європейських країн. Організацію запросили туди у числі волонтерів. З цієї нагоди жінки символічно розіграли серед китайців браслет «Азовсталь». Вдалось отримати за нього аж 14 тисяч юанів – понад 80 тисяч гривень. Гроші пішли на потреби ЗСУ.

Ще останнім часом Світлана Дзюма-Чан займалась масштабним замовленням на 100 подарункових боксів з українською символікою. Все пакувала самостійно. Напередодні виходу нашої публікації жінка поділилась, що їй це вдалось. За бокси команда CUP зібрала 140 тисяч гривень, які навпіл передадуть військовим і на потреби цивільних у Херсоні. А загалом китайські волонтери за час війни перейшли межу у понад 3 мільйони гривень – саме стільки коштів вони надіслали в Україну!

0 0

0 0

0 0

0 0

0 0

– Люди чекають від нас якнайкращого! Тому все, що можемо – робимо! Українська громада в Китаї настільки воз’єдналась, що при першій потребі всі відгукуються. Ми раді, що можемо бути корисними і наближати нашу Перемогу над ворогом! Вкладаємо у це частинку своєї душі, – усміхається Світлана.

Про деякі цікаві традиції в Китаї

Аби завершити цей матеріал на ще більш позитивній ноті, наостанок спілкуємось з кременчанкою про культурні традиції, які її найбільше здивували у Китаї. За ними, каже жінка, цікаво спостерігати і деякі для пересічної людини виглядають кумедно. Наприклад, китайський Новий рік святкують усією родиною. Буквально, усією родиною! За два дні до застілля Світлана з чоловіком і дітками їде у гості до свекрухи зі свекром. Прикрашають будинок червоними наліпками, на вікна клеять ієрогліфи, що означають «Щастя». Обов’язково перед новорічною ніччю сім’я ліпить вареники. Сідають вечеряти опівночі, на столі має бути чим побільше страв.

А вранці наступного дня китайці не звикли довго спати, тому з п’ятої ранку починають обдзвонювати рідних й друзів та вітати зі святом. Далі приходять гості. Частують їх, поміж іншим, різним насінням. Його лускають, але шкарлупу у сміття не викидають, а під ноги. Цей безлад до вечора прибирати не можна. Це неповага, бо ти наче «вимітаєш» гостей.

Коли у китайців народжується дитинка, святкують тут не перший рік, а 100 днів. Тобто відраховують час, поки дитина знаходиться в животику – 9 місяців, потім ще три місяці, і це вважається за один рік. На цю дату влаштовують пишне святкування. Гості дарують переважно гроші.

Такий подарунок впринципі традиційний на будь-яке свято. Приміром, на китайське весілля біля дверей сидить повірений чоловік, який відповідає за «збір» коштів. Конверт із грішми вручають не молодятам, як заведено в Україні, а йому. При гостях він відкриває його, перераховує суму і записує, хто і скільки подарував. Коли подружжя ходитиме на чужі святкування, нестимуть стільки грошей, скільки дали їм.

В Китаї вкрай навантажена освітня система, скаржиться Світлана. Приміром, син Михайло з 8 ранку у школі і навчається до вечора. Діти майже не мають вільного часу на себе, на свої захоплення, через купу занять та гуртків. Тож, ділиться кременчанка, через це та інші нюанси їхня родина хоче переїжджати в іншу країну. Однак, це лише плани. Поки працюють там і допомагають Україні…

 

Читайте також:

На Театральному майдані виставили розстріляне авто наших захисників

Студенти і викладачі Тернопільського медуніверситету допомогли організувати благодійний ярмарок

«Англійське слово – моя зброя на цій війні», – волонтерка Яна Козаченко із Чорткова

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.