У 20 років об’їздив усю лінію фронту. Художник з Кременця розповів про свою волонтерську місію

• Кременчанину Володимиру Крутевичу 20 років, він волонтер. За понад рік війни юнак об’їхав усю лінію фронту, доставляючи бійцям допомогу. За плечима й десятки поїздок на деокуповані території, аби підтримати постраждалих від ворога. 
• Ми поспілкувались з Володимиром про смертельний ризик, перші враження від побаченого на сході України, труднощі у волонтерстві і чому захисникам потрібне «слово й молитва».

До 24 лютого 2022 року, коли росія вторглась на українську землю, Володимир займався мистецтвом – живописом, графікою та художньою фотографією. Свої захоплення поєднував із навчанням у київському університеті за спеціальністю «Державне управління».

Перший день ворожого наступу буквально вибив хлопця з колії. Він був у роздумах – чим, як і де зможе допомогти у непрості воєнні часи. Юнак пригадує, як товариш-військовий сказав йому: «Ти будь там, де принесеш найбільше користі. Можна сильно рватись воювати, але й потрібно розуміти, що це може не кожен». І Володимиру таки вдалось знайти для себе ту справу, яка не лише потрібна, але й приносить йому розуміння того, що він не осторонь подій в країні. Він став волонтером.

Намалював портрет Президента

Все стартувало із благодійних аукціонів. Володимир виконував якусь тематичну роботу (картину) на полотні, здебільшого акрилом, та продавав її за найбільший донат. Торги починались з 1000 гривень. Усі виручені кошти хлопець віддавав на потреби Збройних Сил України.

Картини присвячував воєнній тематиці. Пригадує, що перший витвір пензлика назвав «Нас не здолати», а другий намалював за шевченківськими мотивами – «Борітеся – поборете!». Ці роботи придбали небайдужі кременчани.

Російське вторгнення вплинуло на творчість юнака. Ділиться з нами, що взагалі не має натхнення й бажання малювати те, що малював раніше. За рік Володимир не створив жодної живописної картини. Натомість на замовлення виконав портрети Головнокомандувача армії Валерія Залужного («Генерал Титан»), Президента Володимира Зеленського («Визнаний світом») й першої леді Олени Зеленської.

Та аукціони не приносили бажаного масштабного результату, і хлопець став шукати ще якусь справу.

– До війни я мав досвід поїздки на передову. У 2021 році ми відвідали хлопців у районі Горлівки. Пригадалось те відрядження, і я подумав, що слід відновити цей рух – доставляти військовим харчі, амуніцію, все, що необхідно. Але на той час волонтерство у нашому місті не було системним. Люди за свій кошт рушали на фронт, невідомо куди, везли все підряд. Я розумів, що треба це внормувати – розвозити допомогу цілеспрямовано й виконувати «замовлення» хлопців, – розповідає Володимир.

Він почав співпрацювати з благодійним фондом «Погляд». Одним з його співзасновників є Олександр Котовський. Саме з цим чоловіком юнак і здійснив свою першу поїздку на схід України три роки тому. Зараз кількість відвідин лінії фронту точно понад тридцять! За одну поїздку волонтери охоплюють відразу два напрямки – нашіих захисників й цивільне населення.

– Спершу ми від місцевих (знайомих військових, або людей з церкви чи сільських старост) дізнаємось, куди треба їхати і що конкретно привезти. Якщо не сконтактуватись попередньо, буде хаос й марно витрачені ресурси. Наприклад, паливо для авто. Інколи на дорогу туди й назад для вантажівки йде понад 1000 доларів. У Кременці «завантажуємо» допомогу в машину і рушаємо, – говорить волонтер.

Коли команда на місці, автомобіль, за словами Володимира Крутевича, ставлять за 20-30 кілометрів від лінії зіткнення, бо є небезпека. Деякі місцеві мешканці (юнак називає їх «колаборантами») не розуміють, що ти везеш і гадають, що це щось «серйозне» для українських бійців. Вони здають ворогу прямі координати і по машині волонтерів може вестись прицільний вогонь. Про це кременчан неодноразово попереджували самі військовики. Тому далі вантаж треба розвозити мікроавтобусом.

Траплялись дуже ризиковані ситуації

У перші вісім місяців російського вторгнення, зауважує Володимир, наші хлопці на фронті найбільше потребували продуктів й деякої амуніції. Натомість на деокупованих територіях люди не мали взагалі нічого. Магазини не працювали, не було де придбати харчі, засоби гігієни, одяг, медикаменти тощо. Все це до них везли волонтери.

Більшість допомоги кременчани збирали й закупляли самі. Потужно допомагала й українська діаспора за кордоном. За рік юнак відвідав зі своєю місією всі області, де було «найгарячіше»: Київщину, Чернігівщину, Миколаївщину, Харківщину, Запоріжжя, прифронтові території Донеччини й Луганщини. Не всі поїздки минали гладко, подеколи бували ризикові моменти.

– Ми доставили допомогу на Миколаївщину, й потрапили під один з найбільш масованих обстрілів за період війни. У ту ніч ворог випустив аж 33 ракети. Ми сиділи у підвалі, і так пережили атаку. А іншим разом наша команда була на Херсонщині. Пам’ятаю, як йшли біля берега і через Дніпро вже бачили ворожі позиції. У село волонтерів проводив місцевий. Російська розвідка, вочевидь, нас помітила, бо випустили дрон. Ми за дві хвилини ледве встигли втекти, як почався «прильот», – пригадує хлопець.

Якщо волонтери їдуть з допомогою до військових, то до них на зустріч часто вирушає супровід. Це не тільки з метою захисту, але й щоб відразу скоординуватись, де українські позиції. Володимир у складі благодійного фонду допомагає захисникам з різних бригад – хлопцям з Кременця, Тернополя й інших міст. Сам має багато друзів, які служать у Збройних Силах.

Натомість, коли він з командою рушає до цивільних, специфіка роботи інша. Бійців у «камуфляжі» не має бути поруч, аби не наражати людей на небезпеку. Більшість мешканців населених пунктів зустрічає волонтерів радісно. Але з почутого юнака здивувало те, що у деокупованих селах, де мали «табір» росіяни (як ось на Луганщині) чимало місцевих виїхали до росії. А бувало таке, що інформаторам не щастило, ворог їх вбивав, відступаючи…

– На минулому тижні ми відвідали Донецьку й Харківську область. Були у хлопців, які воюють в одному з серйозних підрозділів і захищають місто Бахмут. Також відвезли допомогу місцевому населенню у районі Горлівки. У прифронтових селах, які за 3-5 кілометрів від лінії фронту, людей лишилось небагато. Там живе здебільшого дві-три особи, переважно пенсіонери, – зауважує хлопець.

За його словами, наразі ситуація із продовольством для армії стабілізувалась. Потреби у продуктах військові майже не мають. Однак, волонтери нерідко везуть їм смаколики, щось солоденьке. Ще захисники часто замовляють розхідні матеріали для облаштування позицій, приміром кирки, лопати, господарські мішки, а також біноклі, запчастини до автівок і техніки. «Замовлення» є й специфічні. Останнього разу Володимир з товаришами доставив на передову бійцям дрон та дрібний реманент.

Перші п’ять поїздок і перші враження від них Володимир Крутевич запам’ятав назавжди. Розповідає, що побачене нереально описати, а масштаби руйнувань – усвідомити. Росіяни на пропагандистських каналах полюбляють говорити, що при своїх атаках ціляться виключно у військові об’єкти. Та, це не так, розповідає нам 20-річний волонтер, бо у знищених населених пунктах (які тепер важко назвати цим словосполученням) він не побачив нічого, пов’язаного з військовими… Лиш жахливі кадри: стерті з лиця землі житлові будинки, іграшки у крові, понівечені автівки. Вразила його й розбита техніка…

Побачене фіксує на фото

– Були місця, наприклад на Київщині чи Херсонщині, де залишилось безліч техніки. В перші місяці війни ми відвідали Бучу, Гостомель, Ірпінь… Ти розумієш, наскільки серйозними були бої, коли бачиш танк, що важить 60 тон, а він – наче консервна банка. Був випадок, коли я заліз на один, щоб його оглянути. Відкрив люк, а звідти пішов сморід… Тобто, ворожі солдати згоріли заживо, – говорить він.

Вже призвичаївся хлопець й до звуків вибухів. Якось був у прикордонному селі за два кілометри до Бєлгородської області, де перестрілки чути раз у раз. Та вони вже не такі страшні, адже доводиться стикатись з небезпекою щоразу, коли везуть допомогу на Схід. А ще Володимир вислуховує історії людей. Хтось втратив близьких, хтось не має даху над головою, а дехто мусить жити у курятнику, бо будинок вщент знесла ракета. Але втрата майна для них – це дрібниці, головне залишитись в живих…

– А до наших військових ми часто їдемо також з духовною програмою. Це не менш важливо! З нами рушає капелан. Спілкуємось з хлопцями, молимось, підтримуємо їх не лише ділом, але й словом. Інколи слід елементарно вислухати когось, і йому стане легше на душі, – додає Володимир Крутевич.

А свої почуття й найяскравіші моменти з прифронтових та деокупованих територій волонтер фіксує у фотографіях. Він пропускає подію крізь себе і показує її іншим завдяки світлинам на камеру. Кадри юнак публікує у профілі в Фейсбуці, і направду, від них мурашки по шкірі. Увага до деталей, кольори і емоції тих, кого на своєму шляху зустрічає Володимир, нікого не залишать байдужими. Його фото поширюють за кордоном, неодноразово їх використовували журналісти, навіть «Українська правда».

На завершення запитуємо у кременчанина, чи складно зараз збирати кошти чи допомогу з людей. Адже багато волонтерів кажуть, що ентузіазм спав, і українці все рідше долучаються до зборів. Володимир підтверджує це, мовляв, дійсно, багато хто звик до повномасштабної війни, і це сумно. Ті, хто перебуває за кордоном, теж майже вичерпали свій ресурс.

Та тим не менш, чимало небайдужих донині продовжують підтримувати фонд «Погляд». Найбільше і найдовше допомагає кременчанка Світлана Дзюма-Чан, яка живе в Китаї. Жінка з однодумцями продає патріотичну продукцію, а отриману «виручку» надсилає волонтерам. За ці гроші на місці купують щось необхідне для бійців та цивільних.  

– Хлопцям на передовій важко, складніше, ніж тим, хто прикриває їх у тилу. Тому проявляйте свою громадянську позицію, не будьте пасивними. Плетіть маскувальні сітки, збирайте жерстяні банки на окопні свічки, киньте гривню на збір у соцмережах… З маленьких ниточок сплітається великий канат. Жодна добра справа не меншовартісна. Якщо ти не воюєш, то маєш укріпити свій «фронт» на місці! – у кінці розмови Володимир Крутевич дає поради для усіх, хто читатиме цей матеріал.

 

Читайте також: 

Передали частинку дому на фронт. Одинадцятикласниці з Гусятина спекли пасочки для ЗСУ (ВІДЕО)

Тернопільська волонтерка закликає підприємців підтримати дітей захисників

Комікс про Героя Віталія Скакуна видала команда столичного проєкту. Де можна купити?

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.