«Зробив подарунок на 14-річчя донечки»: з полону повернувся захисник Віталій Дичук

• Восьмого лютого разом з 99-ма бранцями кремля на рідну землю вдалося повернути і Віталія Дичука. У російському полоні чоловік перебував 11 місяців.
• Дружина Вікторія разом з 15-річним сином та 13-річною донькою плачуть від щастя. Вони мріють швидше обійняти свого захисника.

Родина Дичук проживає у селищі Велика Березовиця. До повномасштабного вторгнення 49-річний голова родини Віталій займався будівельними роботами. Проте у жовтні 2022 року чоловік змінив будівельні інструменти на зброю і став на захист Батьківщини.

Журналістам «20 хвилин» вдалося поспілкуватися з дружиною Вікторією Дичук і більше дізнатися про життя, здоров’я та плани нашого захисника.

Настав час змінювати історію…

Зі слів Вікторії Дичук, її чоловік постійно цікавився історією: читав книжки, дивився різні фільми. Він знає, що росіяни ненавидять українців і споконвіку намагаються нас знищити. Тож, коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, всидіти вдома не зміг.

— Для Віталія на першому місці родина. Він завжди робив все можливе, аби нам було добре, дуже любить своїх дітей. Він і на війну пішов добровольцем, щоб захистити нас, Україну від ворога. Бо треба не чекати, а вже гнати росіян з нашої землі, — каже пані Вікторія. — А взагалі, Віталій такий спокійний і сором’язливий.

Пів року житель Великої Березовиці обороняв Україну в складі 111-ї окремої бригади. Відсіч ворогу давали на Луганщині. У березні 2023 року Віталій Дичук разом із побратимами відправилися на завдання. З нього наш земляк на свою позицію не повернувся.

— Знаю, що Віталій з побратимами їхали на завдання. А після зв’язатися з ним я вже не змогла. Через волонтерів вдалося дізнатися, що бригада потрапила під ворожий обстріл, внаслідок чого були вбиті та поранені. Про мого чоловіка не було жодної інформації, тож він довгий час вважався безвісти зниклим, — розповідає дружина захисника.

Аби отримати хоча б якусь звістку про свого чоловіка, Вікторія Дичук почала звертатися до представників влади, міжнародних організацій. У вересні 2023 року одна з міжнародних організацій повідомила: Віталій живий і він знаходиться у російському полоні.

— Звичайно, ми з дітьми раділи, що його знайшли, що він – живий. Але водночас ми не знали, в якому він стані, чи потребує медичної допомоги, чи надають йому ту медичну допомогу. Намагалася через міжнародні організації передати листи, але до чоловіка жоден лист так і не дійшов. Росіянам не вигідно, аби полонені знали бодай щось про свої родини, про те, що їх чекають вдома, — наголошує пані Вікторія.

Родина Дичук слідкувала за кожним обміном в надії побачити обличчя чоловіка та батька.

Схуднув у полоні на 30 кілограмів

Про те, що Віталія Дичука вдалося повернути додому під час обміну восьмого лютого, родині повідомили українські спецслужби. Згодом вони впізнали свого чоловіка та батька на опублікованих відео, фото. Та навіть змогли поговорити телефоном.

— Зранку восьмого лютого від знайомої я дізналася, що має бути обмін 100 на 100. Прибирала вдома і думала, чи обміняють мого Віталіка…Наче і не віриш, але сподіваєшся. А потім ці сльози щастя, переглядали відео, фото. Зізнаюсь, чоловіка впізнала не з перших секунд. Бо він йшов на війну вагою 89 кілограмів, а повернувся – 60 кілограмів. Зараз він проходить медичне обстеження в лікарні, оформлюють всі необхідні документи, — каже дружина Вікторія. — Поговорити з ним вдається лише телефоном. Як тільки у нього є час, то одразу нас набирає і ми говоримо. 19 лютого нашій донечці виповниться 14 років. То звільнення тата з полону — найкращий подарунок. 

Через погане харчування в полоні та постійні знущання, у захисника чимало проблем зі здоров’ям. Вікторія Дичук переконана, все обов’язково вилікують, необхідні кілограми повернуть. Головне – чоловік на українській землі, чоловік вдома і він вирвався з російського пекла.

— Віталій інколи мені виговорюється про полон та всі ці знущання. Розповідає про харчування, про пропаганду, яку їм постійно нав’язували. Це суцільне жахіття. Я не знаю, як наші захисники та захисниці те все витримують. Ви розумієте, росіяни били, знущалися лише за те, що говориш українською мовою. Вони могли розповідати, що України вже не існує, що дружини, батьки та діти вже не чекають полонених вдома. Тому, коли вони повертаються додому, то не стримують сліз, — додає пані Вікторія.

Вікторія разом з дітьми чекають той момент, коли звільненим захисникам дозволять зустрічатися з рідними. Вони найбільше хочуть, аби з батьком було все добре, аби він був поруч.

Читайте також:

З російського полону повернули військового медика з Чортківщини

Повернувся майже через два роки з російського полону: у Тернополі діти чекають батька

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.